СВЯТОСЛАВ ХОРОБРИЙ. Реальна історія
Вермішелька Хуторок будь-який знімає шок.
- Святослав Хоробрий перший відомий правитель Росії, який отримав свою владу у спадок. Літопис розповідає, що Святослав не знав розкоші палаців чи придворного життя.
Він жив, їв і спав разом зі своїм військом. У школі нам розповідали, що перед боєм він кидав ворогам коротке грізне попередження: "Іду на ви". Його зображують із козацьким чубом, а один із найвідоміших образів князя сьогодні на прапорі Ультра з київського Динамо.
Але в іноземних джерелах Святослав постає не як благородний воїн, а як жорстокий завойовник і дикий вар. Ар повісті врем'яних літ дорікає князові такими словами: Чужої землі, шукаючи свою втрату.
То ким же був Святослав Хоробрий насправді відважним полководцем, стратегом? чи безжальним загарбником. Сьогодні ми спробуємо розібратися, де в цій історії правда, а де вигадка.
Мене звати Акім Галімов, і це реальна історія. [музика] Батьками князя Святослава були князь Ігор і княгиня Ольга. Більшість істориків переконані, що князь Ігор за своїм походженням був скандинавом, яких у літописах називають варягами.
У договорі з Візантією, датованим 944 роком, ім'я князя записано Ігор. Але це у слов'янському перекладі. А от у латинських і візантійських текстах Інгр.
Сучасні науковці провели лінгвістичну реконструкцію імені і відтворили його як Інгвар. Що ж до княгині Ольги, то тут ситуація складніша. Історики достеменно не знають її походження.
Є припущення, що вона могла бути із місцевих, тобто слов'янського походження. Проте більшість сходяться на думці, що вона теж була з варягів. Принаймні на це вказує її ім'я, бо Ольга може походити від давньоскандинавського імені Хельга.
І перекладається це як свята. А от свого сина Інвар і Ольга або Хельга назвали слов'янським іменем Святослав. У тогочасних візантійських джерелах князя називають саме Свендославу, тобто Святослав.
Тож історики переконані, що це точно було його справжнє ім'я. І тут велике питання: для чого скандинави, які мали власні традиції, своїх героїв та свою релігію, називати сина слов'янським іменем?
- Відповідь на це питання ми можемо знайти в археології. У 2006 році поблизу села Шестовиця на Чернігівщині українські та норвезькі археологи на чолі з Володимиром Коваленком розкопали поховання варякого Конунга, яке історики назвали сенсацією року в українській археології.
Це поховання було розташовано на місці давнього городища вікінгів, що стояло на річці Десна. Розкопки у Шестовиці почали робити ще у X столітті. продовжили за советських часів, але лише за незалежної України.
Вчені з'ясували, що це городище є одним з найбільших поселень вікінгів у Європі. Ну, звісно, не враховуючи саму Скандинавію. На думку істориків, на цьому місці перебувала варяська дружина, яка контролювала важливий торговий шлях по Десні.
Тут виявили потужні фортифікаційні споруди: житла, ремісничі майстерні та багато предметів попиту. А ще арабські і візантійські монети, зброю та фібули - важливий елемент тогочасного одягу. Але що ці розкопки дають нам в розумінні історії Святослава? Справа у тому, що всі ці предмети вказують на те, що після тривалого періоду конфронтації між норманими та місцевим слов'янським населенням настав період співиснування.
Це призвело до поступової культурної та етнічної асиміляції вікінгів. Про це свідчать численні речі гібриди. Переважно це слов'янські побутові знаряддя, посуд, інструмент, прикрашені скандинавськими візерунками та малюнками їхніх богів.
Тож цілком можна припустити, що саме у такому напівнормандському, напівслов'янському середовищі і зростав Святослав Ігорович, і формувався як політичний і військовий лідер. Батьки дали йому слов'янське ім'я, бо на той момент вони вже були інтегровані у слов'янське середовище.
І це ім'я підкреслювало їхню політичну, культурну та соціальну єдність з цими землями і з місцевим слов'янським населенням. Вони заклали першу відому тут правлячу династію, яка мала правити багато поколінь і об'єднати слов'янські племена у державу.
>> Літопис Повість врем'яних літ описує перший бойовий досвід Святослава, котрий відбувся під стінами Іростен, столиці деревлян. Згідно з літописом, малий Святослав, якому заледве виповнилося пть років, сидячи на коні, раптово кинув спис у бік ворогів.
Це нібито стало сигналом до початку жорстокої битви. Побачивши вчинок Святослава, воєводи гукнули: "Князь уже почав: "Ударимо, дружино, вслід за князем!" Цей жест у літописі подано не просто як дитячий порив, а як перший прояв князівського духу. Звісно, в цю красиву легенду повірити надзвичайно складно.
П'ятирічна дитина навряд чи мала би достатньо сил для того, щоб кинути спис та ще й свідомо повести за собою військо. Швидше за все, це був такий художній прийом київського літописця, який намагався сформувати обер Святослава як непереможного воїна.
Саме такий обр Святослава прослідковується в усіх наступних літописних згадках. Наприклад, автор повісті врем'яних літ так описує характер і суворий побут Святослава. Цитую: "Коли князь Святослав виріс із мужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо і сам був хоробрий і легкий.
Ходячи опардус гепард, багато воїн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла не брав, ні м'яса не варив, але потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину, і на вуглях спікши це, він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах.
Такими ж і всі інші вої його були. Кінець цитати. У часи Святослава Русь іще не була потужною державою, якою ми звикли її уявляти. На початку X століття землі Русі лише формувалися у державне об'єднання і відставали від багатьох європейських держав, які на той час уже прийняли християнство.
Навколо були сильніші сусіди: хозарський каганат, болгарське царство, Візантійська імперія. Святослав став першим князем, який отримав владу у спадок, а не виборов її мечем. Він першим використовує печатку з власним княжим знаком, двозубом.
Ми показували оригінал цієї печатки в одному з наших попередніх епізодів. Це маленький шматочок свинцю вагою 12 г і розміром 22 мм. Вона з'явилася приблизно в 9699-971 роках.
На одній стороні також зберігся напис грецькою мовою: архонд, тобто князь, а на інші ім'я Свендослав, що є грецькою формою імені Святослав. Святослав, очевидно, мав великі амбіції і вирішив поборотися за достойніше місце для себе у світовій геополітиці, а вибороти його можна було лише у бою, кинувши сміливий виклик своїм набагато могутнішим сусідам.
>> За словами літописця, для Святослава була надзвичайно важлива думка його воїнів. Він прагнув втримати високий авторитет серед них. Саме через це він не захотів продовжувати політики своєї матері, княгині Ольги, котра сама охрестилася і робила перші спроби християнізувати Русь.
На цей час християнство все більше поширювалося на слов'янських землях. Проте Святослав відкидає цю ідею. У повісті врем'яних літ про це написано так: "Після того, як мати запропонувала йому охреститися, він їй відповів: "Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з цього сміятися почне.
У паралельних джерелах про молоді роки князя Святослава не збереглося жодних згадок. Натомість візуальний опис Київського князя залишив візантійський хроніст X століття Лев Діякон у своїй праці Історія. Ця книга була написана на основі особистих спостережень автора та свідчень очевидців.
У ній описується зустріч Святослава з імператором Візантії, яка відбулася десь на березі Дунаю. Про причини цієї зустрічі ми розповімо згодом. А зараз звернімо увагу на надзвичайно цікавий опис зовнішності князя.
Лев диякон змальовує Святослава як чоловіка із середнього зросту, із суворим виразом обличчя та довгими вусами. Його голова була поголена, а посеред неї залишалося одне пасмо волосся, що, звісно, друзі, ну, дуже нагадує козацький чуб.
Хроніст зазначає, що така зачіска була ознакою знатного походження.
- Також Лев Диякон підкреслює разючий контраст між руським князем та візантійським імператором під час цієї зустрічі. Імператор Іоан Симіський прибув на берег у блискучих золотих обладунках на чолі великого загону охоронців.
Натомість князь Святослав приплив у простому човні, сам сидів за веслом нарівні з іншими воїнами. Його одяг був простий і нічим непримітний, хоча і чистіший, ніж сорочки його дружинників. Ці свідчення певною мірою можуть стати підтвердженням того, що Святослав і справді намагався бути ближчим до своїх воїнів і особливо нічим від них не відрізнятися.
>> Про етнічний склад воїнів, які входили у дружину Святослава, історики достеменних відомостей не мають. З повісті врем'яних літ ми дізнаємося про Свенельда і Асмода, які були воєводами іще його батька, а згодом служили уже і Святославові.
Судячи з імен, вони і князь Ігор були норманими, котрі з часом ослав'янізувалися у Києві. Але якщо вірити літопису, був у князя і воєвода Претич, який швидше всього був місцевого походження. Загалом фахівці переконані, що ядром дружини Святослава все ж були нормани.
Це видно з описів їхньої зброї і бойових мистецтв, якими вони володіли. Такі були притаманні саме для скандинавів. Проте у війську Київського князя мало бути і чимало воїнів місцевого походження.
Достеменно невідомо, яким саме богам молилися ці люди, але під час укладання договорів вони клялися на своїх мечах. [музика] У повісті врем'яних літ написано, що першим своїм військовим походом князь Святослав вирушив на В'ятичів.
Це одне зі східнослов'янських племен, що мешкало у верхів'ях ріки Ока. Сусідні з ними землі населяли фінські племена Меря Весь і Мурома, а також Балтські, хоч і меншою мірою. У купі з в'ятичами ці племена згодом стали основою етногенезу московитів.
Київський літописець В'ятичів описує так: "Жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. І весілль не бувало в них, а ігрища межі селами.
Сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні. І тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. У літописі залишилася згадка, що Святослав переміг В'ятичів і наклав на них динину.
Детальної розповіді літописця про цей похід немає, але для нас він може бути цікавий іще тим, що саме предкам московитів київський володар міг вперше оголосити: "Іду на ви". Взагалі, це поширене формулювання, але фактично воно є мовним покрочем.
В оригіналі фраза звучить: "Хочу на ви іти", що перекладається як: "Хочу на вас іти" або "Буду на вас іти". Якщо простіше, іду на вас.
Саме цим своїм грізним попередженням і уславився войовничий князь. Що це означає? Приблизно не хочу нападати на вас несподівано, а хочу зійтися з вами у чесному бою. Таким благородним воїном зображав Святослава київський літописець.
І це важливий момент, бо насправді ефект несподіванки - це одна з головних переваг будь-якого полководця. Якщо супротивник встигне підготуватися до твого нападу, укріпити фортеці, зібрати армію, запасти провізію, зайняти вигідні позиції перед боєм, твоє військо ризикує зазнати значних втрат у першій же битві.
І яким би лицарським не намагався виглядати полководець, він не захоче понести важкі втрати серед особового складу. То навіщо Святослав попереджав про свої наміри ворога? Можна припустити, що іду на вас Святослав міг оголошувати суперникам на кшталт В'ятичів.
Київський князь не збирався залишатися надовго на їхніх землях. Його, перш за все, цікавило зібрати данину із племен, які були слабшими. Почувши грізний виклик руського володаря, їм вигідніше було просто відкупитися, аніж вступати в бій.
Хоча, звісно, документальних підтверджень такої гіпотези ми не маємо, але звучить вона цілком логічна. Як бачите, друзі, навіть в біографії такої відомої історичної постаті, як Святослав, дуже багато історичних стереотипів, легенд і перекручувань.
І дуже важливо знати його реальну історію, особливо у той час, коли ми ведемо кровопролитну війну за своє існування, а ворог намагається привласнити нашу історію. Цей важливий епізод, як і всі наші епізоди - це заслуга передусім спонсорів реальної історії.
Це активна спільнота закоханих в історію людей, які не лише підтримують наш канал, а й дбають разом із нами про історичну спадщину нашої країни. Нещодавно ми зустрілися зі спонсорами реальної історії у Львові на відкритті унікального культурного простору Візарії у центрі архітектури, дизайну та урбаністики Порохова вежа.
Там, зокрема, я розповів про свою роботу в найбільших міжнародних архівах, які зберігають чимало таємниць про історію України. Після заходу було так класно поспілкуватися у теплій, невимущеній атмосфері і поговорити про історичні теми і не лише загалом про плани на майбутнє також.
Тож вкотре дякую кожному з вас, наша шановна спільнота, за вашу підтримку та активну позицію. І маю для вас чудову новину. Вже завтра, 1 листопада, на нашому каналі відбудеться спеціальний стрім із командою реальної історії тільки для спонсорів усіх рівнів, де ми обговоримо результати нашої спільної роботи, відповімо на ваші питання щодо виробництва контенту та обговоримо майбутні теми наших епізодів на 2026 рік.
Тож матимете змогу активно долучитися до формування тем і познайомитись ближче з нашою командою, тому що ви зазвичай бачите тільки мене, а насправді нас багато. Стрім відбудеться 1 листопада о 17 годині.
Якщо хочете долучитися до цього стріму та до нашої спільноти в цілому, тисніть кнопку спонсорувати та обирайте той рівень підтримки, який підходить саме вам. І давайте творити реальну історію разом.
У період 7 по X століття існувала могутня держава хозарський каганат.
- Територія її простягалась від Північного Кавказу, Прикаспію та Нижньої Волги і аж до кордонів з Руссю. Каганат контролював важливі торгові шляхи між Сходом і Заходом.
Державною релігією цієї держави був іудаїзм. Хоча історики не знають, чи це була релігія лише пенівного державного класу, чи все ж мало ширше розповсюдження поміж мешканцями Каганату. І от якщо вірити повісті врем'яних літ, у 965 році Святослав кидає виклик могутньому супернику.
Він здійснює великий похід на хозарський каганат. Літописець розповідає про це так: "Рушив Святослав на хозари". Почувши ж про це, хозари вийшли насупроти з князем своїм Каганом.
І ступилися війська битися. І сталася битва меж ними. І одолів Святослав Хозар. І город їхній столицю Ітиль. І город Білу вежу взяв.
І Ясів переміг він, і Касогів, і прийшов до Києва. Одне з міст, згадане тут літописцем, - це Біла вежа або Саркел, хозарська фортеця на берегах Дону. Фортеця Саркел була збудована хозарами в першій половині століття за участі візантійських інженерів.
Через нестачу каменю укріплення звели з білої цегли, тому в руських джерелах його називали білою вежею. У X столітті це місто на Дону справді перейшло під владу київських князів і стало форпостом і перевалочною базою для майбутніх правителів Київської держави приблизно на півтори сотні років.
Коли дивишся на мапу, стає зрозуміло, як далеко біла вежа знаходиться від Києва. Але водночас наскільки важливою є її розташування. Фортеця знаходилась у степу на території сучасної Ростовської області Росії більш ніж за 1100 км від Києва.
Та завдяки їй можна було контролювати торгівлю у нижній течії Дону. Зрештою, біла вежа була знищена іншим могутнім народом, половцями. Його руїни, до речі, стояли на берегах Дону аж до X століття, доки їх остаточно не знищили донські козаки, які використовували цеглу з мурів фортеці для будівництва своїх домівок.
Зараз місце, де стояв саркел, знаходиться під водами Цимлянського водосховища, збудованого у сталінські часи. А от друге місто Ітиль - це остання столиця Хозарського каганату.
Вона була розміщена недалеко від сучасної Астрахані при впаданні Волги у Каспійські море. За даними середньовічних авторів, місто складалося з трьох частин, в одній з яких жив хозарський правитель Каган. Ітиль був великим поліетнічним містом, де кожен народ мав своє судочинство та самоврядування.
Історики не мають жодного сумніву, що місто і справді було знищене всередині X століття. Але виникли суперечки з приводу того, чи дійсно це справа рук київського князя Святослава. А причиною для цих сумнівів стали свідчення арабських джерел X століття.
Мендрівник та географ Ібен Хаукаль відомий своїми географічними працями та описом багатьох країн, включно із землями Східної Європи. У його книзі "Книга шляхів і держав" є свідчення про спустошення, спричинене походом русів на хозарський каганат.
Ібан Хаукаль, ймовірно, особисто зустрічав біженців із Хозарії, які тікали від руйнувань. Він записав їхні розповіді про напади на великі міста, такі як Ітиль, що призвело до страшних руйнувань і масової втечі населення. Але імені ваташка руських воїнів арабські джерела не називають і датують знищення міста Ітиль 969 роком, тоді як повість врем'яних літ вказує рік 965.
Якщо б повірити арабському географу, котрий зрештою був сучасником цих подій, то Святослав не міг очолити цей похід, оскільки у той час точно уже воював в іншому місті. >> Існує припущення, що насправді могло бути два походи проти хозар.
Перший Святослава на Білу вежу, а інший на Ітиль, здійснений іншими варяськими ваташками. Складно щось стверджувати, напевно, коли мова йде про події тисячолітньої давнини. І історики достеменно не знають, хто саме зруйнував столицю Каганату.
Але точно відомо, що після цього колись могутня хазарська держава назавжди припинила своє існування. [музика] >> Тепер подивимось на західну політику Святослава.
Західніше від земель Росії існували інші великі гравці тогочасної геополітики. По-перше, болгарське царство, велика слов'янська держава на Балканах. У X столітті царство існувало вже більше 2х по сотень років.
До його складу входили землі сучасних Болгарії, Північної Македонії, частково Сербії, Румунії та Албанії. Болгари мали надзвичайно складні стосунки зі своїм найбільшим сусідом Візантії.
У середині X століття Візантійська імперія була потужною державою, спадкоємицею Риму зі столицею у Константинополі. Вона контролювала величезні території, вела торгівлю з усім світом і мала одну з найбоєздатніших армій.
Болгарія і Візантія були у стані постійної війни за вплив на Балкани і Східну Європу в цілому. З іншого боку, в них з'являється новий головний біль войовничий князь Русі Святослав. Візантія мала володіння у Криму з центром у місті Херсонез, який перебуває в межах сьогоднішнього Севастополя.
Тож імператор побоювався, аби Святослав не нападав на ці володіння і не погрожував Константинополю, як це робили його попередники. І тоді у візантійського імператора Некифера Фоки виник чудовий план: посварити між собою своїх ворогів і послабити їх руками один одного, а тоді майже без бою підкорити собі землі болгарського царства.
Послав імператор до Святослава своє посольство на чолі з досвідченим дипломатом Калокіром. Тому вдалося переконати Святослава піти в похід проти болгар. А за це Візантія передала войовничому князю 15 кнтинаріїв золота, що складає приблизно вагу у 455 кг.
Але імператор Візантії недооцінив сили руського князя. У 967 році, як пише повість врем'яних літ, Святослав вирушає у похід проти болгарського царства. Про це у повісті сказано так: "Рушив Святослав на Дунай, на болгар, і в битві одолів Святослав Болгар.
І взяв він 80 городів по Дунаю і сів, князючи тут, у городі Переславці, і беручи данину з греків". Болгарське царство було значно заможніше за Русь. Мало вигідніше стратегічне положення, а контроль одного з найбільших торговельних шляхів по Дунаю міг приносити казкові багатства.
Літопис повідомляє про швидке підкорення болгарських земель. І це може стати свідченням того, що київський князь і справді був блискучим полководцем, а його воїни були чудово підготованими і загуртованими у боях. Згідно з літописом, Святослав будує амбітні плани на підкорені території.
Не люби мені є в Києві жити. Хочу жити я в Періасвці, на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться. Із греків паволоки, золото, вино і овочі різні, а з чехів, із угрів серебро і коні.
Із Русі ж хутро і віск, і мед, і челять. Проте згідно з нашим літописом, відразу після захоплення Болгарії Святослав змушений був повертатися на Русь. Там сталася біда.
На Київ напали печені. Це був кочовий тюркомовний народ, який уму X століттях контролював степи Північного Причорномор'я. Їх вважали заклятими ворогами Русі через їхні постійні набіги на південні руські землі.
Кучники грабували поселення, захоплювали людей у полон і перерізали життєво важливі торгові шляхи по Дніпру. Тепер, знаючи, що князью у Болгарії, печеніги у 968 році вирішують напасти на Київ.
Доки Святослав увесь час воював, управління державою лежало на плечах його матері, княгині Оль. Під час нападу Печенігів вона була в Києві, а разом з нею у місті були три сини князя: Ярополк, Олег і Володимир. Літопис наводить повідомлення, яке кияни передали Святославові у Болгарію.
Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, то такі нас візьмуть.
Чи то тобі не жаль отчини своєї і матері, що стало старою, і дітей своїх?
- Почувши цей заклик, князь нібито посадив своїх воїнів на коней, помчав до Києва і відігнав печенігів. Літописець стверджує, що Святослав відразу хотів повертатися назад на Дунай, але його мати, княгиня Ольга, не відпускає сина.
Вона каже, що дуже хворий князь зможе повернутися до своїх планів лише після того, як поховає матір. За три дні княгиня і справді померла.
Святослав не хотів брати на себе клопотів з управління державою. Головним пріоритетом для нього все ще залишалася Болгарія. Тож, якщо вірити повісті времних літ, він ділить землю між своїми синами, залишивши у Києві найстаршого Ярополка, а сам знову повертається на Дунай.
Проте фахові історики ставлять ці відомості з літопису під дуже великий сумніви. По-перше, за іншими джерелами, похід на болгарське царство почався не 967, а вже наступного 968 року. Візантійські джерела повідомляють: у цьому році воїни Святослава перезимували на лівому північному березі Дунаю, а вже наступного пішли далі на південь, в глибину болгарських земель.
Тому він не міг повернутися до Києва, щоб відбити місто від печенігів і поховати матір. Просуваючись із боями через болгарське царство, Святослав підходить до його столиці, міста прислав. Візантійські джерела повідомляють про страшні звірства руських воїнів по відношенню до християн.
Зокрема, тогочасний історик Лев Диякон пише про 20 000 мешканців міста Філіполь, яких нібито Святослав наказав посадити на палі. Але знову ж таки історики не знають наскільки справді можна вірити цим свідченням.
Руське військо на цей час було ворожим по відношенню до Візантії і слова тогочасних істориків у великій мірі були заангажовані. Натомість відомо, що болгарський цар Борис I укладає союз із Святославом, а частина болгар приєднується до війська руського князя.
Друзі, ну а зараз невеличкий анонс однієї дуже крутої події, яку має честь підтримати реальна історія. Мова йде про перші змагання для ветеранів та військових, які пройдуть у Києві 8-9 листопада на ВДНГ у межах проекту Руф.
Події організовують громадська організація "Сини війни" спільно з третім армійським корпусом. Рух - це нова військово-спортивна спільнота, яка культивує спорт інструмент реабілітації та підтримки військових і ветеранів після фронту турніри будуть проходити у чотирьох дисциплінах: бокс, вислування на тренажері, стрільба з лука та паурліфтинг. Учасником може стати кожен охочий за наявності посвідчення учасника бойових дій та довідки військово-лікарської комісії.
Приймаються заявки від спортсменів із пораненнями та без. Також для гостей передбачено кіберзону, армреслнг, зону FPV від Killhouse Academy та справжнє спортивне шоу. Окрім цього, 9 листопада о 15 годині я чекатиму вас у павільйоні Кит на відкриту інтерактивну зустріч.
Будемо розвівати ворожі міфи, говорити про формування національної ідентичності та наші історичні перемоги, які надихають зараз, як ніколи. Вхід для глядачів за попередньою реєстрацією на сайті та донат від 200 грн.
Всі подробиці за посиланням під цим відео, а усі зібрані кошти будуть спрямовані на розвиток спортивних програм для ветеранів. Долучайтеся, друзі, підтримайте наших ветеранів і військових.
В ті часи у Константинополі править Никифор I Фока. Він був талановитим полководцем, але при цьому вів аскетичний спосіб життя, спав на підлозі та був глибоко релігійною людиною. У імператора могутньої Візантії під носом крутили роман його племінник Іоан Цимісьй та імператриця Феофа.
Зрештою, ці двоє коханців замислили палацевий переворот. У грудні 969 року змовники на чолі із Цимісхєм проникли в спальню імператорської резиденції на березі моря. Вони жорстоко вбили Некифера Фоку увісні.
Корона перейшла до Іоана Циміськіх. Але не всі змирилися з приходом його до влади. Племінник загиблого імператора Варда Фока підняв повстання проти узурпатора. Тож Візантія поволі втягувалася у громадянську війну.
>> Святослав розцінює це як непоганий шанс перемогти ослаблену Візантію. Він кидає виклик одній з наймогутніших імперій всіх часів, збирає армію і вирушає на Константинополь. Незважаючи на внутрішні чвари, Івану Циміськіх таки вдається зібрати армію, яка зустрічає русів приблизно за 100 км від столиці, біля міста Аркадіопи.
Повість врем'яних літ так описує зустріч руської і візантійської армії.
- І коли побачили це руси, то убоялися вельми множество воїв. І мовив Святослав: "Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею доведеться стати насупроти.
Тож не осоромимо землі руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду".
У відповідь його воїни присягнули: "Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо". Після цих слів військо мужньо зійшлося в жорстокій битві. Відбувається неможливо.
Незважаючи на чисельну перевагу ворога, Святослав перемагає. Армія візантійського імператора тікає, а Святослав продовжує свій похід на Константинополь. >> Імператор змушений був відкупитися величезними скарбами, аби війська Святослава не захопили Царгорода.
При цьому Святослав знехтував дорогими подарунками імператора. І лише коштовна зброя, спеціально надіслана хитрим імператором, зуміла розтопити серце войовничого князя. Він укладає мирну угоду з імператором і вирушає назад до Болгарії, а згодом на Русь.
Це те, що ми знаємо із повісті. Хоча мені дуже цікаво, чому він все ж таки не захопив Константинополь, якщо вже і так розбив їхнє військо. Відповідь можуть дати візантійські джерела, які дещо по-іншому описують цю битву.
Згідно із ними, битва і справді видалася жорстока і кровопролитна. В якийсь момент греки вдарили із засідки в спину війську Святослава. І це призвело до болючої поразки руських воїнів.
Але попри це, дружина Святослава остаточно розбита не була. Київському князю вдалося відступити назад у Болгарію. І тут він намагався зібрати нові сили для подальшої боротьби.
Тим часом імператору вдалося розгромити заколот варди Фоки і перекинути величезні війська з Азії у Болгарію. Греки захоплюють столицю Прислав у жорстокому бою, перебивши руську залогу і вирушають до Доростола, де перебуває київський князь.
Тут починається важка облога, котра супроводжувалася кількома масштабними битвами. Безумовно, візантійський імператор був зацікавлений у повному знищенні руського війська. Адже доки буде живим Святослав, він ніколи не відмовиться від болгарії.
>> Але руським військам вдається не просто вистояти, а завдати візантійцям чималих втрат і виснажити їхню набагато сильнішу і краще підготовлену армію. Навіть самі візантійці відзначають неймовірну хоробрість і стійкість руських воїнів.
Попри важке становище захисників до Ростола, армія імператора так і не змогла захопити місто. Зрештою, київський князь та візантійський імператор зустрілися на березі Дунаю і уклали угоди. Ця зустріч Святослава та Іоана Цимісьхя була описана у книзі Льва диякона під назвою Історія, про яку ми згадували на початку.
Саме тут був оцей опис київського князя як воїни з вусами та козацьким чубом на голові. Згідно з угодою київського князя та імператора Іоана Цимісхе, Святослав відмовлявся від своїх завоювань у Болгарії. Натомість імператор пропускав його разом з дружинниками і всіма військовими трофеями назад на Русь.
Візантійські джерела повідомляють, що Святослав відпустив полонених. Натомість візантійці видали кожному його воїну по 20 кг хліба. Наслідком цієї війни стало те, що Візантії таки вдалося взяти під свій контроль велику частину земель болгарського царства, а сам цар Борис I перетворився на візантійського Вельмож.
Частина земель на заході царства все ще зберігала незалежність. Але недовго. За кілька десятиліть перше болгарське царство припинило своє існування. Що ж до Святослава, то до Києва він так і не повернувся.
Його остання битва відбулася десь в районі Дніпровських порой. Із цим погоджуються і візантійські хроністи, і наша повість врем'яних. [музика] Київський літописець так описує останні дні князя Святослава.
Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього куря, князь Печеніський. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу. Окувавши череп його золотом, пили з нього.
Є версія, що наводку на загін Святослава печенігам дали болгари. Очевидно, з помсти. У тій таки повісті врем'яних літ це описано так. Тим часом послали переславці до печенігів гінців, кажучи: "Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон нечисленний, а з малою дружиною".
Почувши ж Паченігісе, заступили пороги. Під переославцями наш літописець, очевидно, має на увазі жителів літописного містечка Переяславець у Болгарії. Існує інше припущення, що намовити печенів міг сам імператор Візантії.
Іоан не зміг самотужки розібратися з київським правителем у чесному бою, тож вирішив знищити свого ворога чужими руками. Історичних джерел, які підтверджують це, немає, але існують записи, які можна сприймати як непрямі докази.
Мова йде про твір під назвою "Про управління імперією", написаний Костянтином Багрянородним. Цей імператор правив за кілька десятиліть до Іоанна. І саме він приймав у своєму палаці матір Святослава, княгиню Ольгу.
Цей історико-географічний трактат був написаний як настанова для свого спадкоємця, котрий мав правити Візантію після самого Костянтина. У своїй праці імператор чітко вказує на те, що Візантія має підтримувати дружні стосунки з печенігами.
Степовикам слід періодично надсилати багаті подарунки та в разі потреби використовувати печенігів для нападів на Русь. Це, згідно з настановами Багрянародного, допоможе відвернути увагу руських воїнів від візантійських володінь і торговельних шляхів у Криму та на Дунаї.
Тож цілком імовірно, що хитрий візантійський імператор дотримався цієї доктрини і знищив Святослава руками степовиків. Але, друзі, повторю, історики не мають підтвердження цієї версії.
Окрім того, з того самого трактату ми знаємо, що печеніги мали цілком самостійний інтерес і ворожнечо з русами. Ослаблене військо Святослава було ласою принадою без жодних підказок.
>> Так само невідомо, де саме відбувся останній бій князя Святослава. І ще з часів Російської імперії дослідники намагалися відшукати це місце. Український історик та археолог Дмитро Яворницький припускав, що цей бій міг відбутися біля найбільшого дніпровського порога, який носив назву "Ненаситець".
І знаходиться він поблизу сучасного села Микільське на Дніпрі. Припущення базувалося на тому, що Святослав нібито вийшов на берег, щоб обійти поріг суходолом, а тут уже чекала засідка. Ще у X столітті у Микільському на Дніпрі була встановлена чавунна плита на гранітному волуні із написом.
У 972 році біля дніпровських порогів загинув у нерівному бою з печенігами руский витязь князь Святослав. Але жодних підтверджень того, що саме тут загинув Святослав, історики досі так і не знайшли.
Згодом місце загибелі князя почали шукати ближче до острова Хортиця. У 1930 році археологічна експедиція на чолі з Володимиром Грінченком на території сучасного міста Запоріжжя виявила величезну кам'яну споруду зі скарбом. Історики називають цю знахідку Вознесенський або Кічкаський скарб.
Ми розповідали про це в нашому фільмі Україна. Повернення своєї історії. Два. Серед артефактів, виявлених археологами, було близько 2 кг срібних і понад кілограм золотих предметів, включно з прикрашеними золотом, піхвами, кінською зброєю та чотирма залізними мечами, інкрустованими золотом. Були знайдені срібні фігури орла і лева, які, ймовірно були наверми візантійських бойових прапорів.
Крім того, на місці виявили центральну споруду, що являло собою кам'яний вал прямокутної форми, усередині якого виявили понад 15ричі артефактів. Відразу після виявлення знахідки археологи датували її 7-8 століттями.
У 1937 році Володимира Грінченка, як і багатьох українських археологів, було репресовано сталінським режимом. До речі, я спілкувався з його донькою і разом кілька років тому ми змогли розшукати місце, де він був похований у Полтаві.
Але один із учасників Вознесенської експедиції не був репресований і в роки німецької окупації виїхав з України до Німеччини. Це був професор Михайло Міллер.
У 1946 році він опублікував статтю у виданні Українського морського інституту, яку назвав "Могила князя Святослава". У цій статті науковець висунув сенсаційну версію про те, що комплекс, де був знайдений Кічкаський скарб, не що інше, як могила князя Святослава.
Ось рядки з його статті. Вертаючись до тієї історичної картини, яку малює нам Кічкаський скарб, без найменшого сумніву можемо сказати таке: тут, в X столітті було поховано шляхом трупоспалення з всім майном та послідуючим похороном в землі рештків якогось видатного войовника. князя, що повертався зі здобиччу з Візантії в Україну і загинув біля порогів.
Хто би то міг бути, крім київського князя Святослава? З поміж інших доказів своєї гіпотези науковець наводить знахідку могили іншого руського воїна тих часів, розкопану у Чернігові. На думку Міллера, між цими похованнями є багато спільного.
В археології маємо відому чорну могилу в Чернігові, що її розкопав Дмитро Самоквасов. Тут, в могилі, було знайдено рештки якогось руського витязя-10 століть з залізною зброєю і турми рогами, окутими срібними орнаментованими плитівками. Проте згодом історики спростували гіпотезу Міллера, бо знахідки з кічкаського скарбу датуються набагато раніше, ніж помер Святослав.
Та й такі поховальні обряди все-таки не відповідали культурним нормам часів Русі. Але дебати про те, чи міг князь Святослав загинути десь неподалік Хортиці, тривають і досі. >> У 1928 році, перед початком будівництва Дніпровської ГЕС, археологи досліджували протоку Дніпра на північ від Хортиці, де було виявлено п'ять мечів X століття.
А у 2011 році житель Запоріжжя рибалив на Дніпрі і випадково витяг з води меч, котрий згодом теж був датований X століттям. Свою знахідку рибалка передав до національного заповідника Хортиця.
Меч довжиною 96 см і вагою близько одного кг належить до рідкісної серії Ульфберг. Його руків'я свідчить про високий статус власника, оскільки щедро декоровано інкрустаціями із золота, срібла та міді. >> Цю знахідку журналісти охрестили мечем Святослава, хоча історики заперечують, що київський князь і справді був володарем цього меча.
Точніше, це важко підтвердити, бо якихось доказів, які дозволяли би чітко назвати власника зброї, не було. У будь-якому випадку така висока концентрація зброї X століття може бути непрямим свідченням того, що тут і справді відбулася велика битва.
Ну що, друзі, давайте підсумуємо. Святослав Хоробрий залишив по собі славу одного з наймогутніших полководців усієї нашої історії. Він не боявся кидати виклик найсильнішим державам того часу.
Сьогодні його ім'я з гордістю носить третій окремий полк сил спеціальних операцій. Гаслом "Іду на ви" і двозубом Святослава прикрашена емблема сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Крізь століття для українських воїнів Святослав Хоробрий залишається взірцем честі, сміливості та волі до перемоги.