Те, чого ви не знали про НАЙБІЛЬШЕ підземне місто світу
Вермішелька хуторок будь-який знімає шок.
- Друзі, ми зараз перебуваємо глибоко під землею в одеських катакомбах. Я насправді давно хотів відвідати це місце.
І ось нарешті ми сюди приїхали. Дослідники кажуть, що одеські катакомби - це найбільша система катакомб у світі. Її називають цифру у понад 2 000 км - це загальна протяжність всіх оцих підземних тунелів.
Місце, друзі, насправді вражає і воно при цьому малодосліджено. Навколо одеських катакомб існує багато легенд, міфів, різних чуток. І сьогодні ми розберемося, що із цього правда, а що вигадка.
Мене звати Акім Галімов, і це реальна історія одеських катакомб. Одеські катакомби - величезні підземні лабіринти, які залишились після видобутку вапняку. Це будівельний матеріал, з якого, власне, і побудована більша частина будівель в Одесі.
Адже в тому регіоні, де постало це місто, дуже багато покладів вапняку. Павутиння підземних шляхів пролягає не тільки під самою Одесою, а й під навколишніми селами. Найбільші лабіринти в селищах Усатове та Нерубайське.
Для звичайних людей відкрита лише незначна частина одеських катакомб. В самій Одесі є кілька коротких туристичних маршрутів, які працюють як музей. Туди може піти кожен охочий.
Але ми сьогодні відправимось на околиці міста в так звані дикі катакомби. йти туди самотужки небезпечно для життя та здоров'я. І я, друзі, категорично не раджу це робити без професійного супроводу.
Власне, ми до такого професійного провідника і звернулися. Друзі, представлю вам пана Романа Маузера. Романе, привіт.
>> Вітаю.
- Роман, дослідник одеських катакомп. Один, ну, з найвідоміших, якщо, не знаю, шукати відео. Ну, >> все відносно.
Ну та але от в нашому, знаєш, сегменті там Ютбу українського, якщо щось шукати про одеські котакомби, то відео з тобою дуже багато і вони надзвичайно цікаві. Ну тому і ми, знаєш, як це не не мали, скажемо, сумнівів, до кого ми маємо звернутися, коли ми говоримо про історію одеських катакомб.
>> Це єдиний амфітеатр, який був зроблений шахтарями в одеських катакомбах. Я побачив, що ми проходимо повз конюшню і хочу вам це показати. І це найбільший, без перебільшення, найбільший зал в одеських катакомбах.
>> Ми, друзі, зараз знаходимось на козацькому цвинтері, е, ну, по факту на околицях Одеси. Ми тут знімали кілька років тому фільм Справжня історія півдня. І тоді ми з істориком Олександром Середою розказували про ханську Україну.
Ну, і загалом про цей козацький цвинтер, про козацьку історію Одеси. Але цікаво, що от коли ми вирішили знімати про катакомби, то ти сказав, що потрібно почати звідси. >> Да, бо тут наш такий стартовий майданчик, з якого ми побачимо самі цікаві підземні місця.
>> Ага.
- Бо це все пов'язано. Козаки, видобуток каміння, а початок історії Одеси.
- Друзі, нагадаю, нещодавно ми робили епізод про те, коли і з чого починалась історія Одеси. Напередодні в центрі міста під пам'ятником Дюку проводили археологічні розкопки і знайшли залишки фортеці середньовічного міста Коцюбію або Хаджибей.
Історики дійшли висновку, що ймовірно місто тут існувало ще у XIV столітті, а у XV, коли його захопили росіяни, це був дуже жвавий морський порт під владою Османської імперії. А, а давай от давай оце трошки детальніше проговоримо, як пов'язані катакомби і цей козацький цвинтер.
Ну, і козаки. У нас є запитання від спонсорів нашого YouTube каналу. Вони просили поставити його вам. Власне, чи можуть бути ці катакомби пов'язані, чи могли вони існувати вже в часи Коцюбієва, того міста, яке колись було на на місці Одеси? Саме тут жили ті козаки, які оселились після зруйнування Запорізької Січі, які прийняли пропозицію умовно кетерини і вирішили тут жити.
>> Тут треба нагадати контекст. В Коцюбієві або Хаджибеї, як називали це місто османи та кримські татари, так само, як і у всьому Причорноморі, з XIV по XV століття жило змішане населення, переважно козаки та кримські татари. Саме тут між Дніпром і Дністром в першій половині XV століття існувала Ханська Україна.
Козацька автономія під протекторатом Османської імперії. Про це ми також робили дуже цікавий епізод. А коли Єкатерина I 1775 року ліквідовує Запорозьку Січ, частина запорожців також переселюється в ці місця на околиці Хаджибея.
В першу чергу їм треба було збудувати житло. І для цього вони почали використовувати вапняк.
- Тобто всі катакомби - це по факту, ну, якби місця, звідки видобувалося каміння і видобували його якраз козаки. Ну, тобто видобуток почали саме козаки.
>> Козаки та їх нащадки, звісно. Та їхні нащадки,
- да. Бо повноцінна добича каміння почалася вже за їх нащадків,
- за років 50 після них. Але перший видобуток каміння відкритим шляхом, той самий, який просто виходив на поверхню, який було легко доставати, відносно легко, поки не було технології ще.
Ну, це, звісно, були козаки.
- Тобто, іншими словами, перший вапняк козаки видобували не копаючи шахти, а використовуючи гірські породи, які виходили на поверхню. >> Також навіть ці хрести, вони були зроблені з каміння, видобутого саме тут.
спеціальні люди, які мали сан якийсь навіть, ну не сан, а благословіння робити ці хрести. Козаки хресторізи також виробляли ці хрести з каміння, яке видобували прямо тут. Дуже цікаво, якщо говорити про катаком, бо зновутаки все йде від нашої козацької історії, від наших козаків.
Можливо хтось, хто дійсно на цьому цвинтері похований,
- колись працював у шахті. Я майже впевнений на 250%. >> Цікаво.
Поблизу козацького цвинтаря на околиці Одеси розташована Шкодова гора, одне з ключових місць в історії одеських катаком. Саме вона стала основним джерелом видобутку вапняка для козаків наприкінці XV століття.
>> Це ми піднімаємось на шдовадова.
- Шкодова гора. А чого так називається Шкодова гора?
- Шко. Ну, є така легенда, але ця легенда іншої нема.
Тобто це офіційна версія, що чумаки, які ее мали за мету потрапити в Одесу, не могли потрапити іншими шляхами, коли чи пересип, е, розливався, чи дощі були. І їх дорога пролягала через цю гору.
>> Знаєте, тут тут Чумацький шлях проходив.
- Так, це саме ось той Чумаський шлях. Один з, ну, їх багато було, але це один з основних шляхів в Одесу того часу. Ага.
>> І вони тут завжди на горі пересуватися важко і щось ламали колеса і шкода, а не шлях.
- Ось так і сталося. Шкодова гора.
>> Ага. Друзі, прикольно.
- Ось бачиш, каміння виходить згори під поверхню.
- Угу.
- Оце найкраще каміння, яке легко добити, яке я дуже якісне. >> Ага.
>> І ось його і використовували в першу чергу.
- Воно якось змінювалось з роками. Чи можна сказати, що от козаки, умовно кажучи, вапняк бачили от саме в такому вигляді, коли вони тут
- десь приблизно так. >> Наприкінці 18 століття Російська імперія завойовує Хаджибей і дає йому іншу назву Одеса.
Відтепер це місто головний торгівельний порт імперії на Чорному морі. Одеса розвивається дуже швидко, і щоб розбудувати місто, місцеві жителі йдуть шляхом своїх попередників козаків і теж використовують для будівництва вапняк. Але щоб збудувати велике місто, вапняка, який вийшов назовні, замало.
Тож люди занурюються під землю, а у випадку Шкодової гори всередину гори і починають робити шахти.
- Так, ми це на са на самій горі вже. >> Да, ми вже на горі і близько до нашого входу у катакомби.
Вау, друзі,
- бачиш,
- а це наша оця діра. Оця діра. Просто якась кроляча діра реально виглядає. >> Що пішли? >> Пішли залазимо, друзі.
Вау. О, слухайте, тут температура одразу -10° від того, що там на вулиці. Вау. Друзі, ну, ми щойно залізли в ці печери катакомби. І тут, по-перше, дуже холодно.
Я навіть от одразу приодягнув таку, е, жилеточку. І, і і, і, і загалом, я, чесно, думав, що ми підемо в повний зріз, а ми одразу щось опа і на корячки. >> Ну, ви ж хотіли якогось екстріму, так? >> Справжніх катакомб.
>> О, справжні катакомби. Ну, я бачу, що тут багато от ми залізли одразу, тут все просто завалено і мені здається, що може щось гепнути на голову. >> Диви, є гарна статистика.
За всі роки дослідження ніхто ще не загинув під завалами. Я дові скажу, чисто математично тут зараз безпечніше, ніж на поверхні. >> Ну, враховуючи вчорашній обстріл Києва росіянами, я думаю, що, да, напевно, тут безпечніше.
Ну, але все рівно, дивись, воно ж от падає.
- Диви, є правила поведінки,
- ми їх будемо дотримуватись, ви будете мене слухати і все буде добре. Не чіпати стелю, особливо там, де її чіпати не хочеться.
Тут можна, а попереду не треба.
- Не чіпати стелю.
- Не чіпати стелю,
- друзі. не чіпати стелю. Ну тоді пішли.
Пішли.
- Друзі, я попереджаю, ця подорож складна і небезпечна. Не намагайтеся повторити її самотужки. Буквально напередодні нашого приїзду, в серпні 2025 року, в катакомбах заблукало четверо підлітків, яких шукала поліція з кінологами.
На щастя, діти лишилися живими і неушкодженими, але це завжди ризик.
- Ось тут обережно дуже, не жартуй, обережно, прижимайся до стінки. Ага, >> зараз я побачи.
>> О, нічого собі. О, оця вся брила ось на цьому камінчику висить. От якщо він зараз іде, нас приб'є. Не хочеться так? >> Та взагалі щось не хочеться, друзі.
Ну воно реально тримається на оцьому на оцьому камінці.
- Так, о таке місце. Але стоїть. Тут навіть прильоти були неподалік. Стоїть.
Ви витримало і землетруси були. Витримало.
- Ну, багато чого стоїть, але, напевно, да. Давайте ми швидше звідси. >> Це називається, це квазі стабільність.
Стабільність є і квазі є.
- Це, знаєте, як в нашій країні стабільність є, але все тримається на
- на маленькому камінці. >> На на маленькому камінці.
>> У нас попереду одне із найнебезпечніших місць в одеських катакомбах - це досить великий та глибокий колодязь. >> Колодядязь.
О. Подивись, на поверхню виходить.
- Ага.
- А навіть буде сонячне с світло видно, але небезпека ось тут. Вау! Боже міли, як страшно.
Капець, друзі. Там просто зараз побачите, навіть туди, туди навіть заглядати страшно.
- Оце такий колодязь, е, з фільму Дзвінок, хто дивився. У нас у нас був трагічний випадок, коли хлопець досліджував катакомби та на одинці впав у такий колодязь.
>> Ага.
- І вилести вже не зміг і втопився, бо вода дуже холодна. Ти там довго не протягнеш. 12° та вода. Це давно було? >> Це було десь років п'ять-шість.
Я ее допомагав витягати його тіло.
- Боже,
- це було він там пролежав достатньо часу. Його шукали, його шукали в катакомбах на поверхні. Шукала поліція.
І знайшов його ось мій Валентин, мій друг на екскурсії. В нього була екскурсія і екскурсанти заглянули у колодязь і кажуть: "Там тіло". Він каже: "Не може бути, це кукла".
Ну, дивиться, це не кукла. Боже, який жах. Друзі, ну, бачите, знову таки, ми вже про це говорили. Наскільки небезпечні ці катакомби. І >> на одинці >> на одинці >> величезні підземні лабіринти, які несуть реальну небезпеку для людського життя.
Як вони утворилися? Щоб дати відповідь на ці питання, треба повернутися до історії цих місць.
- Ну а тепер час для подяк нашій спільноті, без якої цей проект був би неможливим, нашим спонсором. Кожен раз, друзі, я записую це відео із великим задоволенням, бо це так цінно мати таку круту підтримку.
Шановна спільнота, дякую кожному з вас. Щодня ви надихаєте нас бути кращими і ще більше закохувати в історію України. Ну, а якщо ви ще не у нашій спільноті, то долучайтеся і отримаєте ще більше епізодів реальної історії.
Для спонсорів ми викладаємо ексклюзивний контент. І вже зараз на нашому YouTube каналі для рівня амбасадор доступні нові епізоди. Зокрема повні інтерв'ю з Володимиром В'ятровичем та польським істориком Ігорем Галагідою на тему "Операції Вісла".
А спонсори від рівня Лицар отримали доступ до відео, яке ми виклали минулого місяця про ексклюзивні артефакти із нашої історії, які збереглись в шведських архівах. Ну і зроблю невеличкий спойлер.
Попереду на вас чекають круті ексклюзиви на важливі для українців теми. Інтерв'ю щодо розслідування вбивств Небесної сотні зі слідчими ДБР та щодо початку війни з Росією в 14-му році з відомими військовими та добровольцями. Як доєднатися до нашої спільноти? Тисніть кнопку спонсорувати та дізнавайтесь більше про рівні підтримки та рівні бонусів.
Наприклад, спонсори від рівня Лицар мають можливість переглядати епізоди раніше. Ну, якщо ми, звісно, встигаємо по монтажу і без зайвої реклами. А спонсори від рівня амбасадор мають змогу доєднатися до нашого закритого чату, де першими дізнаються цікавинки з наших експедицій по Україні.
>> Це одеські катакомби. Ми тут під землею лазимо з командою. Саша, Дарина. От Слава виліз з камерою. Короче, ну, знаєте, я багато разів чув про це місце, багато читав, ми готувалися, але коли ти зупиняєшся, це просто щось, ну, просто меганеймовірно.
Тут дуже цікаво. Так що дочекайтеся цього епізоду. Я думаю, ви будете вражені.
- Одним словом, доєднуйтеся і давайте закохувати в історію разом. Рома, давай спробуємо, ну, побудувати от таку хронологію, щоб і нашим глядачам стало зрозуміло з цими катакомбами.
Ми частково на вулиці вже, ну, почали цю цю цю розповідь від козаків, да, тобто козаки довбали перші, ну, якби видовували то перше каміння. Потім приходить Російська імперія, е-е, 19, ну, точніше козакі, >> середина X сторіччя, Російська імперія, розвиток Одеси, величезна потреба в камінні.
Всюди йде видобуток. Шахти ростуть, як гриби, як то кажуть.
- Угу. Працювати тут міг кожен.
- Да. >> В Російській імперії Одеса мала особливий статус.
Це було найбільше на узбережжі портове місто. Тут розвивався вільний бізнес і діяли закони ринку.
- Була програма заохочування людей приїжджати в Хаджибей, який став Одесою. >> Ага.
>> Багато чого змінилося для тих, хто приїжджав. Наприклад, євреям дозволили приїжджати. Багато іноземцям дозволяли вести бізнес, низькі податки. І ще була така, що ділянку землі можна було отримати там на дуже гарних умовах, якщо ти побудуєш там щось.
А з чого будувати? Тобто у людей були гроші. якийсь капітал і була потреба будувати. І ось так з як зростало населення Одеси, так і зростала потреба у житловій забудові. >> В середині X століття шахти почали масово відкривати приватні особи та компанії.
Це була справжня вапняна лихоманка, а Одеса стала клондайком, де люди намагались збагатитись. Хтось видобував вапняк на своїх ділянках самотужки, хтось наймав людей. Добути каміння продавали будівельним компаніям, які працювали в Одесі.
>> І ми бачимо графік, як зростало населення Одеси і цифри катаком зростали синхронно.
- Угу.
- Майже до кінця е Російської імперії взагалі-то. Тобто пік був, економічний пік і катакомбний пік, я думаю, це десь 1900 рік, там 1910 рік.
Яка кількість людей взагалі працювала в ті часи, от в імперські часи, ну, коли почався потужний розвиток власне видобутку Вапняка, то яка кількість людей тут працювала? Ціка середньо
- дивиться, в мене є такі дані, що на 1900 рік це шахтарів було приблизно 10 000
- 10 000 і населення міста складало десь приблизно 30 000 ой 300 000 осіб. >> Тож кожен 30-й був шахтарем.
Це тільки шахтарі. А на кожного шахтаря ще треба того, хто цей камінь буде вивозити, продавати і так далі. І тобто багато людей було зайнято саме цим камінням.
Одеса - це город не тільки місто не тільки моряків.
- Ага.
- А і шахтарів. Оце були дві основні такі професії. Які основні споруди в Одесі? Можливо такі, які, не знаю, знають люди, які не не в Одесі живуть, візитівки міста, побудовані от саме з цього пняка, який був тут вибудований.
І Потьомкінські сходи, і оперний театр побудований з аркушечника Вапняка. Так, ми бачимо, що Потьмкінські сходи з граниту зроблені, але основа, там навіть можна це побачити, зроблена з вапняка, ось цього нашого Вапнюка. Тож насправді все, майже все, 99% наших будівель будувалося саме з Вапняку.
Я хочу показати тобі одну з найстаріших дат, яку ми знайшли взагалі в одеських катакомбах. Це 1848 рік. >> 1848 рік.
Так,
- це оце
- це оце. Да. І ми знаємо, що
- в цих катакомбах видобували каміння для потьомкінських сходів, а їх вже закінчили будувати в цей час. >> Тож це не сама стара дата в цих катакомбах.
Просто с ми знайшли цю дату.
- Угу.
- А я впевнений, що якщо розкопати це каміння, щось цікаве ще знайшли. >> Якщо говорити, ну, от загалом про цей видобуток вопняка.
От як це відбувалося?
- Дивись, от зараз ми тут знайшли таке гарне місце, де можна просто продемонструвати, як це виглядало. По-перше, починалось от з цієї щілини.
Це називається буртовка.
- Дуже важко її було зробити. І ось ця буртовка, вона займала, можна сказати, більшість робочого часу. Це людина отак от зломом отак от стояла і отак тук тук тук.
За кожний удар ми навіть бачимо от скільки вона проходила. Бачиш? От такий маленький шматочок.
- Тик-тик-тик. Вона отак пробивала людина на довжину.
Довжину пили.
- Це десь, ну, от скільки тут от стільки вона і пробивала.
- Ага.
- Потім сюди заводилась пила. >> Ага.
І ось так от пропилювалось два вертикальних проріза. Тобто вони її просовували в цьой в цю дійця щілина була потрібна, щоб засунути пилу. >> Пилу, >> бо інакше ти її не засунеш.
Це не ланцюгова пила. Це просто як така
- ручна,
- да? Потім вони от робили ці два пропили.
- Угу. >> Забивали сюди клінія.
Ось ми бачимо навіть сліди.
- Ага.
- І відламували цю брилу від
- Тобто вони її просто брали на на розпіру. >> І шахтарі зазвичай всі були маленькі, але дуже витривалі.
що вони могли всюдилі, все щось підпиляти.
- Угу.
- А ще були були спеціально такі люди потужні. >> Ага.
>> Так. І вони мали цю брилу, вона називалась косяк кам каміння чи глиба, її по-різному називали, притримати, щоб вона не розбилася. І це була небезпечна це була небезпечна технологія, бо іноді людина не встигала вискочити із-під неї і вона могла зламати йому ноги, наприклад, чи вбити.
Да, взагалі на шахтах багато людей дуже гинуло. Дуже багато випадків.
- Ну, це жахливі мої праці. Скільки вони тут працювали? Зміна.
Це як в шахтарів там заліз в забій і
- Ну, взагалі що я читав, це десь 15-16 годин змі
- 15-16 годин,
- щоб заробити, да, щоб заробити грошей. >> Ну, ми кажемо більш про царські времена, >> часи капіталізму.
за бо за радянськи вже тут почалась якась вони вже робили не за ну вони зарплатню вже отримували за час
- пошов на роботу і за місяць отримав там 10 рублів умовно там чи чи 100 дагу
- а за царські времена вони отримували лише за готові штуки каменю
- а
- скільки тут не проробив це твої проблеми тобі треба гроші ти робиш не треба не робиш одна бригада шахтарів за день могла зробити десь ну приблизно так вважається що якщо все йде добре три ось таких захода, тобто десь на метр продовжити катакомби
- в день. Якщо сумарна довжина до цих катакомб перевищує, ніж 2000 км, можна уявити скільки праці це було.
>> Ми в такій зараз кімнатки якби, да, знаходимось. Тобто от вони як сюди занурювались от з того проходу, ось тобто був проход, то той прохід називається центральний хід. Ми їх назвемо централка.
І вони починали, вони починали оце спочатку робити це отут так спочатку було зроблено, да? І вони так Ага. І він так потрошки, потрошки, потрошки туди заглиблюв.
І далі, в принципі, ця, ну, рукав він туди мігти. Так, десятки кілометрів.
- Друзі, я думаю, що ви тепер трошки зрозуміли, як ці катакомби утворювались. От зараз якраз Роман пояснив і, ну, по факту чпунь, чпунь, чпунь чпунь і цей тунельчик туди росте, росте, росте, росте і йде.
Друзі, дивіться, який цікавий артефакт ми тут знайшли. Рома каже, що це, ну, взагалі велика рідкість знайти цілу брилу. >> Це і є результат роботи шахтарів.
Вона була десь ось тут на стіні.
- Ага. Вона сюди впали і поклали вже. Тут бачимо розмітку навіть під розпіл каміння, але чогось її покинули. Ну, є версія, що вже це був початок Першої світової війни приблизно у ці часи.
І спрос на каміння впав. І так її тут і залишили вже назавжди. А майже ніде ми не бачимо цілих брил. Їх всі розпиляли.
Бачимо тільки браковане каміння, яке вже не продати.
- А цю ще можна розпиляти і отримувати гарне каміння. >> Ну а в нас, друзі, бачите, є унікальний шанс побачити, як от ця робота взагалі виглядала, її результат.
Скільки от така взагалі брила? Скільки вона може важити?
- Ну, пару тон.
- Пару тон.
- Ну, тонна дві
- думаєш? Я думаю, десь пару тон. Якщо тут о кубометр, то буде десь 2 т.
Угу. Але в такому от великому стані, як такі величезні цеглини, не використовували. Тобто все все рівно пиляли і
- такого розміру. Ти її ніяк не витачиш з катаком.
Вона за дуже важка. Заважка. Ага. А витягали, до речі, як от на початках витягали, як я розумію, вручну чи вручну, а потім щось якісь механізми додавалися. >> Руки пішли лошадки.
>> Лошадки. І сюди коні прямо заїжджали.
- Вони тут прямо жили. Були стайні тут. І так і виносили, вивозили
- на бідюшках маленьких. Брали маленьких >> конячок.
>> Угу.
- Невисоких.
- Спеціальна була порода, типа поні. Ну не поні, а до речі,
- може поні - це шахна лошадка. >> Ага.
>> Це не просто так. Вона маленька.
- Я не знав. Друзі ви знали.
- Да. Її розробляли для шахт. >> Ага.
>> І виходить, що тут такі ж були маленькі лошадки і от вивозили.
- Ну, а вже в Советську добву хоч щось якесь тут. >> Ні, нічого не змінилося.
До 50-х років все на лошадях.
- Я не уявляю насправді скільки тут людей, ну, реально загинуло, отримало каліцство і просто зіпсувало собі здоров'я. >> 15-16 годин на добу у шахті.
Каторжна праця з великим ризиком для життя. Та люди йшли під землю із власної волі, бо для них це був найбільш доступний спосіб для заробітку. Шахтарями ставали в основному найбідніші верстви населення.
Ми, якщо подивимось, наприклад, на схід наш, ми знаємо, що на там підприємствах, наприклад, Донеччини, Луганщини, ми робили про це фільми, приїжджало завжди багато, ну, людей по факту, ну, робітників з Росії, да, і це певною мірою теж вплинуло, ну, на національний склад того регіону. Оттут в Одесі переважно працювали українці чи тут теж отак зі всієї імперією? Я думаю, що у нас тут в більшості за царських часів взагалі це було майже всі місцеві українці.
А що стосується радянських часів, звісно, хтось поприїжджав, особливо після Другої світової війни, але в більшості своєї це все ж були місцеві мешканці. >> Угу.
>> Особливо особливо у селах. Особливо у селах. Ну да. Тому що тут же все навколо це козацькі от ми з цвинтаря почали козацького, але навколо все козацьке село. То все >> це кульницькі хутори тут були.
Вона так називалось історична.
- Тут, в катакомбах, зберігаються унікальні артефакти, які можуть розказати нам про звичайних шахтарів, які тут працювали, про те, ким вони були і, найголовніше, якою мовою говорили в Одесі на початку XX століття. >> І зараз ми з тобою спустимося як- то в стару шахту.
>> Ага. О.
- І ось тут залишились дати та малюнки старовинні. Якщо ти розумієш, вони були тут всюди, але їх позасипали. >> Угу.
>> Коли добували вверх, то всі всі малюнки поховали. І тепер нам, щоб знайти малюнки, треба оце все розкопувати. Іноді ось той напис, >> оце це можна розкопати і знайдеш якісь малюнки чи навіть артефакти якісь, щоб повикидали.
>> Слухай, ну дуже цікаво. А тут воно все збереглося.
- Ось в цьому шматку. Ось читай. От біди. За бідою купив коня. >> Тобто тут українською написано.
>> Да. Не бідою, не біда, а біда.
- Ага. І купив закінчення.
- Купив. Далі сюди йдемо. І ось тут най така просто love story е-е одеських катакомб. Диви, Стьопка любить Кріпакову Маньку.
Стьопка і Манька. І він навіть намалював Стьопку у шляпі, а Мьку
- у сукні.
- Нічого собі, друзі. Ну, це ж аналог наших написів на парканах.
Стьопа плюс Маша і так далі. Це те саме.
- О, увага. Як він написав, любить це українська
- Кріпакову. Крипакова так >> любить.
І цей саме та ж сам Яришка, щоб писали Яришкою.
- Яришка - це простонародна назва російського дореволюційного правопису, що використовувався для написання та друку творів українською мовою в Російській імперії в X столітті. Він мав певні особливості.
Наприклад, звук и в ньому позначався російською літерою и, а звук і- сучасною українською літерою и. Цим правописом, наприклад, було надруковано перший кобзар Шевченка.
Зразки цього правопису ми знайшли в катакомбах. Все ж таки, і це, ну, дуже важливо, мені здається, для нас, особливо коли ми говоримо про історію Одеси, про там дати заснування і так далі, що все ж таки ці катакомби копали українці, які говорили українською мовою. Ну, тому що тут >> думали, писали, говорили >> українською мовою.
Також активною частиною одеської громади були країними. Багато хто з них займався торгівлею та брав активну участь у забудові Одеси. Вони разом із кримськими татарами та кримчаками є корінними народами України і невід'ємною частиною української політичної нації.
Про це важливо говорити з нашими дітьми. Робити це доступною та легкою мовою. Найкраще через мультфільми. Тому ми із командою реальної історії з радістю підтримали проект "Книга мандрівка коріння Криму".
Він складається з трьох коротких мультфільмів, які знайомлять дітей і дорослих з традиціями та побутом корінних народів Криму: від джезо Кримсько-татарської кави до країнських Кенас і Кримчатської Тори. Власне, я став голосом мультфільму про кримчаків.
Це окрема тюркомовна група єврейського населення Криму, яка зберегла свою культуру попри численні трагедії XX століття, включно з Голокостом. Кримчаки - найменший і найзагадковіший корінний народ України.
Їх називали по-різному: єю, ягуділер, просто кримські євреї. Слово кримчаки з'явилося в офіційних документах лише в X столітті. Цей мультик вже можна переглянути в YouTube.
Разом зі спонсором реальної історії ми залюбки відвідали презентацію проекту в Київському Гулівері, де до 29 жовтня на другому та третьому поверхах безкоштовно триватиме виставка "Абетка корінних народів", яку може оглянути кожен. Відкривайте нашу реальну історію, дивіться разом зі своїми дітьми мультфільм "Книга мандрівка коріння Криму".
І пам'ятайте, Крим - це Україна. За часів советської влади видобуток Вапняку набув системного промислового характеру під державним контролем. Будівництво звапняку продовжувалось протягом всього XX століття, а пікдобутку в Советському Союзі був 30-ті та 50-ті роки.
Часто сюди примусово зганяли колгоспників, які не мали роботи восени та взимку. Лабіринт катакомб розростався ще більше, іноді в незвичайний спосіб. Наприклад, в катакомбах селища Нерубайське старі шахти розробляли повторно, тобто допилювали каміння зі стелі, перетворюючи такі ділянки на високі зали з висотою до 4-5 м.
>> Кожен такий ось перехід - це одна дорезка. Одна.
- Раз. А скільки там таких? Ми навіть не знаємо і багато. П'ять-шість.
Тобто під нами ще метра три отакого битого каміння.
- Тото глибина цих була б дуже велика.
- Да. Може там якісь артефакти можуть бути >> не можуть.
А 100% вони там є.
- А в катакомбах Шкодової гори, звідки ми почали свій маршрут, советські шахти утворили ніби інший мінус перший поверх. Якщо б ми поглянули на гору у розрізі, то побачили б, що вона нагадує двоповерховий будинок.
Другий поверх - це катакомби царського періоду. Перший поверх катакомби сталінського періоду. Тобто совтські шахтарі занурились на поверх нижче від царських. Роман показав мені один з таких переходів з першого советського поверху на другий царський.
>> Це нам треба туди. В тому і цікава сторона катакомп. Іноді здається, що проходу нема.
- Ага.
- А це не просто прохід, це магістральний прохід. Це наша основна мета залізти на царський ярус.
>> Нічого собі, друзі. Ну, бачите, тут реально просто ніби стеля, а отам насправді там маленька дірочка. І от Рома каже, що нам треба туди залізти.
>> Нам туди пішли. Ух ти ж, йохти. Ди тут? А, е, магістральний прохід. Вау. Оце якраз верхній ярус. Так, це ми переходимо з нижнього ярусу на верхні.
І оце саме була прихована дорога колись.
- Друзі, ви просто оцінили взагалі наскільки тут, ну, от там маленька дірочка, а тут просто таке воронище величезне. А оця дірка, вона, ну, як? Це раніше був хід якийсь чи як? Чи тохо? >> Дивись, ти бачиш? Ти бачиш, подивись, будь ласочка, що це пропіл.
Це не провал. Його спеціально пропиляли
- туди вниз,
- так, щоб був такий прохід.
- Ага.
- Нічого собі. Так, дай руку.
Оп, оп. Дякую.
- Ось так воно виглядає з поверхні. Круто.
- Це просто, я не знаю, просто якийсь андріл. >> З початком Другої світової війни видобуток вапняку в шахтах припиняється, а довгі підземні лабіринти, які після нього залишились, місцеві жителі почали використовувати для того, щоб переховуватись на час окупації.
В Одесі в той час була румунська окупаційна влада, лояльна і підконтрольна нацистській Німеччині. В советські часи розповідали історії про мужніх совтських партизанів, які протистояли німецько-фашистським загарбникам. Так, дійсно, під час війни діяли поодинокі партизанські загони, які складалися в основному з діючих співробітників НКВС.
Та більшість з них була швидко викрита своїм же місцевим населенням, щоб показово, бо більшість одеситів від початку сприймали німців та румун як освідчені європейські нації, які нарешті поженуть комуняк. Та ближче до закінчення війни в катакомбах почали переховуватись звичайні люди.
>> Потім в 44-му році було дуже багато місцевих мешканців, які саме переховувались в катакомбах.
- В них була своя мета. Вони не хотіли потрапити на примусові роботи.
>> Ага. у Румунію та Німеччину. І вони забирали скот також. І люди переховувались разом зі своїми тваринами домашніми також у катакомбах. Потім ще інша мета, чому ховалися, щоб зустріти, можна сказати, радянську владу зі словами, що ти не румунські чоботи чистив.
>> Ага. А партизани.
- А партизанив і чекав на визволення.
- Ну, тому що далі їх чекала така сама небезпека. І так і було, коли сюди зайшла, знову радянська влада, повернулася, то Одеса, як тако казали, що вона знелюднила, бо дуже багато людей не пройшли фільтрацію, чи були на тій фільтрації дуже довго.
А залишилося мало людей людей взагалі мало їх залишилося, а потім ще раненська влада добила тих, хто залишився. Да.
>> Ось, друзі, ми заходимо вже на стоянку людей з 44-го року, як тут переховувалися. Ага. І оце вже оце зона, де де вони перебували постійно. >> Це вже все стоянка.
Ось зараз ми заходимо в їх кухню, де вони ось тут.
- То тут все так по-серйозному було. Кухня,
- да? Це ве це велика стоянка, де базувалося, я думаю, людей може 5040. Ну, якась така кількість.
>> О, тут прямо цілі, як цей, як стіл і стільці, чи що це?
- Так, так,
- так. Ось так виглядали їх місця, де вони приймали їжу, готували. >> Ось тут ми приходимо і це місце називається дитячий садок.
>> Отут такі намальовані будинки.
- Слухай, як цікаво. Ти думаєш, що це могло бути намальовано для дітей? Ну, як
- я думаю, що що намалювали, да. >> Слухай, але жахли, ну, це так жахливо, що тут, ну, якщо це дійсно тут тримали дітей.
А
- діти були? Діти були, куди їх ходіти. Та діти були, але просто я не уявляю, що вони були змушені проводити тут дні і ночі, бо, ну, вони ж тут напевно не один день сидіть. То >> хтось за ними приглядав, щоб вони не розбіглися та не загубилися.
>> Ага. Боже, який жах. Ну, але хтось намалював для них такі домики, щоб якось було видно.
- Ну, це ще одна така місцина, де люди спали. Насправді ми зробили вже кілька епізодів, присвячених історії Одеси, але тут, в катакомбах, вона відкрилася для мене по-новому, коли усвідомлюю, що тут, в цих порожніх холодних лабіринтах, в різні часи перепліталися тисячі людських доль.
І ця історія по факту мало досліджена. Так ось, подивись, ми зараз стоїмо на порозі хати і просто уяви, телепортуйся умовно на 100 років назад. >> Ось тут була були двері, >> потім їх заклали, а колись тут був прохід.
І ти міг вийти з хати в катакомби, пройти ось так, ось так, ось так, прийти сюди, отак прийти і постукати в такі ж самі двері своєму сусіду. Ось >> це дві різні хати.
>> А що це за хати? Ну, точніше, що це за люди? Це просто звичайні люди, які
- це такий тут в нас місцевий феномен. Печерні хати.
Люди, у яких не було достатньо грошей, щоб просто купити собі каміння, купити ділянку та побудувати. Закинуті шахти були.
Це не неліквідна
- ділянка.Гу,
- камінь вже весь випиляний. Пиляти вже нема чого. Тобто грошей не заробиш. І жили прямо у шахтах.
Вони робилися стінки, щоб якось відгородитися від шахти. І жили прямо в шахті. Ми зараз заліземо і побачимо, як вони там жили. Капець.
Чекай. Ну, а це це було в X столітті, чи це вже чи це вже 20-?
- Знаєш, в чому така слада, що десь іронія. Гагарін вже у космосі літав, а люди під землею жили.
>> Тобто це вже в советську добу,
- радянську добу тут жили. Бачимо проводку, шляхи. Я тут зустрів жіночку, вона йшла, я така знімав тут відео
- і розпові, а вона вже у літах така. Я кажу: "Ну, розповість мені, будь ласка, про ці хати".
Вони кажуть: "Мене з роддому привезли
- у підземну хату.
- Адреса була, пошта надходила і комуналку платили за підземну хату". >> Друзі, ви уявляєте, яка неймовірна історія.
Я взагалі про таке ніколи не чув, що люди жили тут. І скільки загалом таких хат тут було? Скільки людей тут жило? Багато насправді. В Усатову, і в Нарубайському, і майже всюди бідні люди робили собі хати.
>> Ну, але це як пече Ну, це по факту як пече печерні люди. Це печера.
- Це печера. Так. Чере тут же ніяких умов взагалі ні води, ні ну ні світла,
- нічого нема, да? Ти маєш ходити, ну, короче. Ой, не знаю.
>> Ну, це бідність. Це це бідність. Це це екзотика зараз для туристів подивитися на підземні хати, а для тих, хто тут жив, це не екзотика була. >> А як же найкраща советська система, найкраща соціалістична система в світі, де всіх, да, всіх під землю? Отодить, як классно можна працювати, у вас будуть експлуатувати, а потім додому прийдете, будете в печері жити.
>> Оце ми так в хату залазимо з катаком. А в хату до когось, да? Ой, друзі, ні, ну, знаєте, я вам хочу сказати, важко уявити, що тут реально жили люди ще й в радянську добу. І, ну, просто, я не знаю.
Ні, ну вони ж не так залазили, напевно, якісь був.
- Так, у них був у них все було як у людей. Це ж ми через чорний хід залазимо. >> Як як у печерних людей, я би так сказав.
>> А ось цей клин, ось цей типу того, що вбивали шахтарі. Може цей і був шахтарський, щоб брилу відколоти. >> До речі, друзі, бачите, який цікавий артефакт.
Ну і він важить так, ну, кілограмчика два, напевно, такий дебелий. О, це, до речі, штукенція для взуття. >> Угу.
Щоб робити взуття.
- Щоб робити взуття. Ще навіть з металевим цим каблуком внизу. Може тут якісь були майстри жили якісь взуттєві. Ось вхід у хату.
Диви, вона була по по Ну не не фарба, це така, як у всі наші хати. Мазинка.
- А мазанка. Ага.
- Бачиш, багато шарів цієї мазанки. Друзі, бачите, тут вхід.
Заходиш, ну і низенька, так що ти, якщо не пригнешся, то фіг пройдеш.
- А ось тут, диви, диви, друже, в них була пічка. І ось йшов димохід прямо на поверхню.
Ага. То воно навіть обігрівалося.
- Звісно, готували їжу, обігрівали себе повноцінно. Ти знаєш, ну от загалом я просто думаю, ну це ж насправді унікальна річ. І тут міг би бути такий крутий музей зроблений, знаєш.
От
- міг би бути, да, але по факту, ну, тут взагалі нічого не залишилось.
- Останні жителі покинули ці хати лише після Другої світової, коли розпочалось будівництво спальних районів на околицях Одеси. З 1970х пішов на спад і видобуток самого Вапняку.
Все частіше почали будувати панельні будинки з бетону і вапняк стало видобувати нерентабельно. Хоча поодинокі шахти діяли тут ще в часи незалежної України, але останні десятиліття катакомби стоять пусткою. А як ти оцінюєш 2500 км протяжність? Чи це, ну, правда, чи це близько до правди, чи чи хтось міряв? >> Обережно я називаю 2000.
Оптиміст називає 2500, песіміст 1500. Але це взагалі не впливає на картину, що це найдовший, найбільший лабіринт у світі. Такого лабіринту ми ніде не побачимо.
Нені у Парижі, ні у Римі, ні у там пірамідах, ніде. Чи вдавалося хоч комусь реально ну дослідити повністю там чи визначити якийсь найдовший маршрут? От там ти по якому маршруту найдовше ходив?
- Найдовший маршрут, що я проходив, це от саме з Нарубайського до Усатова. Ну, це не не самий довгий маршрут, можна і більше.
Ну, десь я його за 5 годин десь проходив. І це дуже довгий та складний маршрут насправді.
- Але не самий складний, який був. Я знаю, що люди ходили значно дальше аж за межі міста.
Ну, з звідси умовно і доходили аж в Одесу.
- І це дуже важкий маржут, бо там треба йти по шию у воді дуже довго. Треба собі брати ще ці гідрокостюми.
Но краще ще брати з собою спальники, щоб переночувати, бо тобе просто не вистачить.
- Угу. часу це більше ніж на одну добу перехід. >> Слухай, ну якщо говорити про майбутнє, от зараз, як я розумію, ну сюди ж немає якихось таких, ну там, не знаю, офіці офіційних турів.
Це все рівно все-таки приватні екскурсоводи, які сюди вводять людей. Чи є якісь, ну, я не знаю, плани перетворення це на якийсь великий музейний проостір, чи от, ну, знаєш, щось таке, ну, масштабне, бо насправді це теж шматок української історії. шматок створення Одеси, створення її українцями.
Ну, тому що в цих шахтах, як ми вже зрозуміли, переконалися написами і всім працювали самоукраїнці. Ну, ніхто інший.
Ну, от як я як що що далі може бути з цими е з цими катакомбами? Це гарне питання і я навіть не знаю, що тобі відповісти, бо чи хотів би я, щоб держава сюди добралася, чи ні, бо всюди, куди наша держава добирається, перетворюється це не завжди на щось гарне. Зробити з катаком повноцінний музей з всіх катаком.
Це майже неможливо. Вони дуже великі, на це ніхто не видалі грошей. Є локальні музеї, вони гарні, вони красиві, вони цікаві, а це саме катакомби дикі. Що з ними робити? Звісно, було б здорово, щоб інвестувати гроші їх там підкріпили, щоб вони не руйнувалися, але розумієш, що такі великі обсяги ніхто цього робити не буде ніколи.
Ну, ніколи. Бо перш за все місцеві мешканці самі не дуже зацікавлені в цьому, бо ми розуміємо, що вони хочуть використовувати катакомби не за їх призначенням. Тож, може, ну, як туристичний об'єкт однозначно це потенціал дуже великий, бо це найбільший лабіринт у світі з великою історією, з великими Тут можна робити тренінги психологічні, тут можна показувати кіно, навіть страйкбольні ігри до вій до повномасштабної війни у катакомбах.
>> Угу.
- Були великі, приїжджали з інших країн люди. Тож все можливо. Було б тільки натхнення.
- Очевидно. Друзі, ну напишіть нам в коментарях, чи хотіли би ви сюди приїхати, чи, можливо ви тут були, у вас є свої рефлексії про ці катакомби.
І я сподіваюся, що все ж таки а-а ці катакомби, ці маршрути, по яким ми ходили, ну, вони стануть більш е ну по-перше, вони будуть облаштовані більш безпечно для того, щоб приймати більше туристів. Тому що, ну, не знаю, мені здається, цю історію дуже цікаво дізнаватися і дуже цікаво відкривати, але обов'язково з людьми, які ее мають досвід роботи в цих катакомбах.
Не самі, друзі, самі сюди ходити, ну, цього робити не потрібно. Рома, я дуже тобі дякую за цю надзвичайно цікаву екскурсію в підземелях Одеси. Ну так що цей я думаю, що знаєш, ну так я для себе сьогодні дуже багато всього цікавого відкрию.