Як не боятись материнства? Катя Бльостка про пологи, синдром ідеальної мами, підтримку батька, стрес

Не кожна з нас повинна стати мамою.
- Як змінюється життя після народження дитини? Роботу, я вважаю, покинуть, помінять. Ну, ти зможеш дітей покинуть, помінять? Ніт, ну давай.

Ну вже в тебе є партнер. Ну чому би ні? Як забити на думку інших? Мені захотілося роздерти як жабу на трасі того, хто придумав оце розказувати, що вагітність омолоджує, вагітні сяють. >> Буде дитина, буде і на дитину.

Чи це так працює?
- Хіба ми не повинні забезпечити своїх дітей щасливою мамою?
- А хто така хороша мама?
- От є я відповідальна за них до, ну, грубо кажучи, 18 років. А далі летіть мої лебеді.

Друзі, привіт. Цей випуск інтерв'ю нетиповий. Коли ми змінювали цей формат, то нам хотілося не просто познайомити вас з гостями, але й обговорити з ними теми, які турбують більшість українців сьогодні. І одна з таких тем - це батьківство.

У часи повномасштабної війни важко зважитись на дитину. Але будьмо відвертими, страх нестабільності не єдиний. На нього нашаровується багато інших, які були й до воєнних дій в Україні.

Я би навіть сказала, що ці тривоги доволі природні і стосуються більшості сучасних жінок, банавіть чоловіків у різних куточках світу. Наприклад, страх втратити самореалізацію, страх болю під час пологів, страх втратити свободу та мобільність тощо.

Тож, коли я дізналась, що в Україну приїде авторка бестселлерів про недеальне реалістичне материнство, то сумнівів не було. Ця тема має бути обговореною.

Отже, сьогодні в студії інтерв'ю блогерка та письменниця Катя Бльостка. Катя Бльостка, матера чотирьох синів, блогерка та письменниця. Її книги Матера вам не наймичка та "Так тобі й треба" стали бестселерами українських книгарень.

У них Катя нормалізує не ідеальне батьківство і відверто розповідає власну історію дорослішання, яка відгукнулась багатьом українським жінкам. Нині Катя проживає в США та розвиває власний блог в Instagram, де понад 200 000 підписників.

>> Катю, вітаю. Рада бачити в нашій студії.
- Привіт.
- Е, насправді я хочу почати з передисторії, як народилася ця тема і взагалі наше інтерв'ю. Тому що коли мені написали видавництво Віхола, що ви приїжджаєте знову, а ми вже провели з вами портретне інтерв'ю, друзі, хто ще не бачив, ми залишаємо в описі посилання, то я подумала, тут потрібна якась тема крута.

І в мене була вже дуже давно тема, яку я не могла ні з ким реалізувати, але ходила до редактора постійно з нею. Я хочу, давай.

Річ у тім, що наша цільова аудиторія на 85% - це жінки. І жінки якраз 25 плюс. Тобто це жінки, які зараз в такій ері передматеринства або вже першого материнства, або тільки про це задумується. Мені 28 років і, е, я також про це часто думаю.

Коли аналізую, чому я часто думаю, я розумію, що на мене тисне дуже суспільство і все, що відбувається навколо. Чи є в мене таке бажання мати дітей? Сама ніколи у себе такого не питала, тому що всі про це кажуть, що потрібно.

Це потрібно дуже тисне. Коли я сказала в соцмережах, що в нас буде розмова про материнство і будь ласка, дівчата, ті, хто мають дітей, не мають, ті, хто тільки задумуються, напишіть, будь ласка, про свої страхи. Мені стільки жінок написало просто.

І у всіх виявились страхи плюс-мінус однакові. Я пропоную сьогодні про ці страхи, упередження поговорити і не поговорити з точки зору моралі, що ми тут зараз сядемо і будемо роздавати якісь поради. Ні.

Ні-н, я ж не про мораль,
- це про досвід, да? От в такій гумористичній, можливо, десь гумором, щоб просто розслабитись, я хочу, щоб, е, цей випуск подивилися не лише жінки. Друзі, беріть своїх наречених хлопців, чоловіків, сідайте разом.

Можливо ми наштовхнемо вас на якусь цікаву розмову і розуміння того, що материнство - це ж не лише про жінок. Батьківство, в принципі, це про пару.

І про це варто говорити. Тож я хочу почати не зі страхів, а з такого, знаєте, упередження. От у нас є еволюція цього страху. 16-18 років нам кажуть: "Не дай боже в Подолі принесеш".

23. Поживи ще для себе. Ближче до 30 вже час. Після 30 давай швидше, бо не встигнеш. Після 40 ти вже не встигла. І все.

Якщо зараз нас дивиться жінка, яка якраз про це задумується, про материнство і якраз вона не може зрозуміти, куди їй рухатися і що в себе запитати, що б ви їй могли порадити?
- Я б могла порадити просто запитати себе, чи воно тобі зараз треба, тому що це ж не хвилини якісь задоволення. Діти на все життя.

Це це рішення, яке е-е впливає на твоє подальше життя однозначно, яке вносить багато відповідальності в твоє життя ее такої громісткої, фінансової в тому числі. Тобто треба перед тим, як взагалі себе питати, перед тим, як приймати це рішення, зрозуміти, хто ти, де ти є, в яких ти власне умовах, я вважаю.

А при тому всьому разом з тим купа прикладів доводить, що якщо хочеться, якщо дійсно хочеться, а то то можна, то треба тоді. А я я не знаю, я не пам'ятаю себе жодного разу, щоб я глибинно отак от замислювалася, а і планувала в контексті, що от чи зараз я буду готова до цього, чи зараз.

Там не було якихось таких дуже-дуже довгих рефлексій. А я пам'ятаю розмову от перед тим, як ми народили четвертого сина з моїм чоловіком, ми якось в минуті вирішили, що хочеться. Ми до цього готові.

Ну, ну що там, що одною мискою побряскать? А я якось так. І і і вперед. Індивідуально це все однозначно. Єдине, що там ми говоримо про про дітей і про те, як наважиться, не наважиться, про що себе запитати.

Е, всередину треба однозначно заглядати, але дивіться, будь ласка, дивіться, зважайте, з ким ви цю дитину родите. Треба дивитися на партнера.

Я вважаю, що от в цьому коте контексті ми говоримо недостатньо, тому що ми фокусуємося на бажанні стати мамою на що, що що мені потрібно або не потрібно, а якщо буде потрібно, то коли? На на на цьому плануванні. А з ким ти цю дитину родиш, воно не менш важливо насправді, тому що і ці стосунки через дитину, бо дитина буде таким об'єднуючим фактором, також будуть на, ну, на все життя, грубо кажучи, тому що можуть змінюватися обставини, можуть розпадатися відносини, але дитина пов'язує тебе з цією людиною, навіть якщо ви не в контакті.

все одно так чи інакше, як батько. І і на це треба зважати. Насправді, коли я запитувала у жінок, що вони бояться, один зі страхів був те, що не знайти людину, з якою можна буде реалізувати це. Ну, важливо знайти ту людину.

Ясне діло, що, е, в нас купа прикладів жінок, які успішно це все протягнули самі. І добре, що вони є, тому що життя така штука, що сьогодні ми пара двох голубів і приймаємо це рішення разом, а завтра, ну, ну, не склалося. І тут, коли я говорю, треба дивитися, ну, на на партнера, так, більш-менш тверезо, а не лише як на партнера рівноправного тобі, та а як на потенційного батька, тому що, ну, круто там, коли стосунки складаються.

А якщо не складаються? А чи буде він в житті дитини? Чи буде він свою роль виконувати? Не то, що там якось з тобою комунікувати, щоб дитині було добре, а чи буде він взагалі от от свої 50%. Ну отак от.

Проте я не хочу, щоб ці слова якимось чином відлякували жінок, які, наприклад, не не мають прикладу і взагалі отакого партнера в своєму житті, а вони дуже хочуть бути мамою. Тому що це бажання, якщо є любові, достатньо для нової людини.

Якщо ти сама розумієш, що ти маєш достатньо, щоб подарувати цьому світу цілісну особистість і цей світ цій людині показати і вчасно відпустить, то вперед. Є ще один страх, якраз дуже пов'язаний зі стосунками - це взагалі залишитися без підтримки.

І це не стосується лише насправді чоловіка. Хоча перше, про що ми думаємо - це, звичайно, підтримка чоловіка, оскільки, ну, все ж таки батьківство на те і батьківство, що тут має бути мама і тато. Звичайно, ми зараз перебуваємо в такому воєнному стані, де чоловіки на фронті, в деяких сім'ях жінки на фронті, чоловіки з дітьми залишаються.

А-а, і тут зрозуміло, ці обставини ніхто не може коментувати, тому що якщо жінці або сім'ї важко прийняти рішення через те, що вони бояться цієї нестабільності, страху за життя, тут ніяких прад просто ми не можемо давати абсолютно. І ці ж обставини, вони екстремальні, вони про фізичне виживання, >> тому ми від цього не відштовхуємося.

З приводу от підтримки якраз е цей страх взагалі чи можливо вам був знайомий, коли у вас народився Артем, ваш перший син?
- Аа і так, і ні. Тобто там багато в мене в стосунках було якихось моментів, які дитини не стосувалися.

Вони стосувалися лише нас, як пари, і вони були основою, так би мовити, всіх проблем. А, ну це все, що я можу сказати. В мене прекрасні стосунки з моїм колишнім чоловіком.

Він хороший, присутній тато. В них з Артемом гарні відносини. Я вважаю, що і моя заслуга в цьому є, як дуже мудрої жінки. Е, тому ну, ну, ну отак поставимо тут, тут крапочку.

Друзі, а ще більше цікавих інтерв'ю та якісної аналітики доступно для підписників Ліга Pro. Доєднуйтесь до спільноти і ви. Посилання в описі під відео.

>> Ви проживаєте в США і я можу собі припустити, що в США трошечки інша культура оцього батьківства, материнства і взагалі відношення до цього. Чи там так на жінок так само тисне суспільство, що давай швидше завод дітей, тому що діти народження - це там ледь не твоя єдина функція.

Ні, ні. Хоча ця риторика активно просувається там, наприклад, ультра правими політичними
- течями. І про це можна говорити довго.

Вони це активно пхають в голови суспільства. Стосовно от підтримки жінок та підтримки мами в чоловіка. А я б хотіла сказати, що от трошки моє внутрішнє я протестує навіть проти того, як це звучить.

Тобто виходить, що є мама, вона ос основний родитель, грубо кажучи, а він вже збоку має її підтримувати, помагати їй справлятися. Ні, дружочок, те, що я народила, те, що я фізично пройшла через ці процеси, не означає, що я тут головна.

не означає, що це моя відповідальність. Суто мене не треба підтримувати. Ти можеш мене не підтримувати. Виконуй свою половину зобов'язань.

Цокаю по столі. Ви мені казали не цкать. Ну ро роби роби свою частину. От що можеш, як можеш. Давай ми будемо з тобою комунікувати. А от в США, в американському суспільстві, в контексті батьківства, а тати, вони більш присутні навіть на такому побутовому рівні обслуговування потреб дитини.

Якщо ми подивимося навіть на статистику розлучень і на те, як потім діти, ну, діляться, грубо кажучи, ми знайдемо набагато більше прикладів пар, де після розлучення опіка над дітьми поділена порівну 50х50. І це не просто там на папері, що дитина з мамою живе, а тато бачиться, коли хоче.

Він просто має, ну, таке саме право на дитину. А це дитина тиждень живе з мамою, тиждень живе з татом. І коли дитина живе з татом, то тато варить їсти, тато збирає в школу, тато пакує ланчі в ту школу, тато учить уроки і і так далі.

>> Ну, мені здається, що це якраз приклад того, що у нас все ж таки оце патріархальне суспільство, оця культура батьківства, да, вона зараз нищиться. Ми вже бачимо там багато прикладів, коли навіть в своєму оточенні, де дійсно чоловіки за можливості своєї включені в батьківство.

Але все ж таки все одно от навіть подивитися старші покоління, коли говорять там мами, бабусі там, що ну це ж не чоловіча справа, а це жіноча справа, що там міняти підгузок умовно чи варити їсти. >> Ну а що вони ще скажуть? Ну вони так прожили все життя.

Ну вони ж мусять в кінці якось валідувати, нормалізувати свій досвід. Тому що, якщо ти себе там 66 років, грубо кажучи, усвідомлюєш, що це був капец якийсь, як я прожила, ну, так не мало би бути. Ну, але так склалося.

І тут факторів багато, різного роду факторів. Ну, що вони що вони мають казати? Ну, що вони мають казати? От, от так і кажуть. Передають оцю цю риторику нам з покоління в покоління.

А ми певно перше перше покоління жінок, в яке сказало, що ну людоньки, ну цей віз не їде, ну давайте щось трохи мінять, ну хоть якось трошки. Я коли думаю про це, мені здається, це через те, що ми більш уже самореалізовані жінки.

У нас оцей більше стало, ну, я не скажу, що прав, а можливостей на те, щоб реалізуватися. І в навчанні, і професії стало більше відкритих для нас. Е, ну, ми побачимо зараз на полі бою і жінок, і чоловіків.

Уявімо, якби війна, не дай боже, би сталася у поколінні попередніх, такого ми би ще не побачили прям настільки. Е, і власне в цьому є і плюс, так? Але тоді нам доводиться нашому поколінню ще боротися з попередніми поколіннями з приводу цього, навіть в вихованні дітей.

Навіть мені здається, що от ви в своїй книзі пишете про якісь недолугі поради від старших поколінь. І це насправді є Наталія Лелюх, яка написала книжку "Дві смужки на тесті" і де присвятила цілий розділ прям цьому: "Як не потрібно слухати свекруху і що потрібно робити, коли ти вагітний".

О-оу, друзі, це просто злочин дивитися наш контент без підписки. Зараз саме та мить, щоб подякувати нашій гості за розмову, а нашій команді за таку чудову атмосферу в кадрі. Ваші підписки, вподобайки та коментарі велика цінність для нас та мотивація рухатись далі.

Дуже дякуємо. Є такий страх у жінок, що от, наприклад, я беру навіть себе, мені 28 років і я розумію, що а може я ніколи не захочу дітей? Ну от зараз я не хочу, наприклад, дітей. Попри те, що в мене прекрасний контакт з дітьми.

>> Я знайшла однодумець також, який мені написали: "Да, є страх, що не захочемо". Тому що зараз відкладаємо, наприклад, через нестабільність, через страх за своє життя, за страх потенційної дитини, а потім може не захотітися, тому що ми вже, ну, побудували вільне життя і не хочемо зараз в наших головах, зауважте в наших головах зараз, що це може бути обтяженням нашого життя дитина. >> Так, >> як ви можете це прокоментувати? Мені дуже імпонує, що жінки нарешті стали вокальними в цьому своєму небажанні.

Воно абсолютно нормальне. І я вважаю, що завжди були, є і будуть жінки, які не хочуть дітей. Вони були серед покоління наших мам, вони були серед покоління наших бабусь і так далі. Просто тоді, та, якщо подивитися на попередні, ну, взагалі роки, на тих жінок, які нас виростили, ну, отаке, знову ж таки, як це так, ти не хочеш дітей? Це ж єдина сакральна роль твоя.

Ну, рамки отакі і все. А ми нарешті говоримо про те, що можна і не хотіть, і при тому жить щасливе життя. І якщо подивитися, знову ж таки на суспільство США, мені здається, що ми проходимо всі всі ті самі стадії.

Просто вони в силу свого культурно-історичного контексту почали трохи раніше. І вже от я дуже люблю різні ці подкасти, інтерв'ю. Мені попадаються зрілі жінки, літні жінки, які сказали, що вони обрали ніколи не мати дітей.

Вони не жалкують про це. Не кожна з нас повинна стати мамою. Не кожна з нас хоче бути мамою. Не кожній з нас треба бути мамою. Не кожна з нас буде хорошою мамою.

І це нормально. Треба, ну, немає універсальних якихось колготок. Треба свій розмір вибирати і все.
- А хто така хороша мама?
- Хороша мама?
- Так,
- в моєму понятті все все дуже просто. Ваша дитина щаслива? ваша дитина здорова в контексті, я не говорю там генетично від народження, що, ну, вона помита, вона нагодована, вона має безпечне середовище, яке ви для неї створили в контексті там затишку, е, і так далі.

Ви моніторите, щоб їй в світі було добре, ви сприяєте адекватно розвитку її і все. Цього ць цього достатньо. Ну, там не треба бути на найкращою.

Я, наприклад, оці зорі з неба, там 150 гуртків, щоб уже там, я не знаю, з трусів вистрибнуть. Я навіть, ее, якщо чесно, в мене немає амбіцій, і це притаманне нашій культурі, не просто там дитину вивчить і випустить в світ, а ще ж квартиру купить, а ще машину, а ще ж якось ота отако всьо, всьо, всьо, всьо діточкам. Мі мені мені ця філософія не близька.

От є я відповідальна за них до, ну, грубо кажучи, 18 років, а далі летіть мої лебеді. Звісно, я підтримка, звісно, я допомога у ситуаціях, які потребують мене. Але я такою, що не буде тих так багато ситуацій, щоб уже вони на мою підтримку дуже сподівались.

Все. Ну, тобто я взагалі за філософію, коли тобі не треба жить для дітей. Ти живеш з дітьми протягом певного часу. Цей відрізок часу вас об'єднує.

У вас дуже перетинаються життя, а далі коже кожен кожен по-своєму, на своє і відпустила. І, ну, я, наприклад, от в мене 16 років старшому сину. Це такий кайф дивиться на цю свіжу людину, усвідомлювати, що він цікавий.

Він цікавий як людина. Я до чого до до цього якимось чином е вклалася. Мені так інтересно, що його чекає в житті, які пригоди, які випробування, як він буде з ними справлятися, як він буде закохуватися, літать, досягать, падать, знову вставать. От оце мені цікаво, як спостерігачу.

І ну побачимо.
- А чи близька вам філософія мамадруг?
- Тут має бути міра.
- Угу.
- Все-таки тут має бути міра, тому що ее я хочу, щоб мої діти розуміли, що в наших з ним стосунках доросла я все-таки. І я вважаю, що це необхідно, тому що це все одно дає дитині відчуття стабільності і відчуття безпеки.

У мене була мама друг. Ми про мою маму говорили в попередні моменю хороші стосунки. Вона була чудовою мамою. Я їх казала.

Ну, але у мене, е, часто, от навіть в 16 років, 17 років, я не пам'ятаю, чи це говорила, складалося враження, що у наших з нею стосунках доросла я, що вона опирається на мене більше, ніж я опираюся на неї. А так бути не має.

Тому ця концепція мама друг, вона, ну, вона має місце бути в якихось таких моментах епізодично, а в контексті якихось окремих, можливо, тем, але не суцільно. >> Катю, оскільки ми заговорили за ваших дітей та за ваше материнство, я пропоную бліц.

>> Угу.
- Це буде материнський бліц в стилі було не було. Я буду зачитувати ситуацію. Ваша задача прокоментувати, чи було, чи не було. >> Окей.

>> Відчувала провину за те, що думаю про себе, а не про дітей.
- Ні, не було. Отак, щоб провину, щоб я, Боже, я ні, не було. Боялась пологів? Ні, ні разу не боялася, тому що мені настільки протягом вагітності було погано.

Я казала токсикоз, блювала ка крапельниці на я вмирала кожен день, що я чекала тих пологів. Я йшла як на свято. Добре.

Плакала від втоми поруч з немовлям. Так, я пам'ятаю, от коли реально розплакалась, у мене немовля, третій був син немовля, а другому сину було десь два роки і він прокидався о 5й ранку. І я вранці просто сиділа на дивані з кавою і плакала.

Чоловіка не було в його виправдані. Він десь поїхав у відрядження на 5ть днів. Я просто плакала, сиділа в халаті страшному, коси засмоктані, морда надута і сиділа ридала. Казала собі: "Я погана мама".

Ні. Ну, так, щоб погана, ні. Я от собі казала, що в цій ситуації я, мабуть трошки не ахті.
- Клас. Треба запам'ятати.

>> От конкретній ситуації. Ну, як я можу бути глобально погана мама? Якщо в мене діти нагодовані, гігочуть, бігають, граються, ну то чого я погана мама? Непогана. >> Підтверджую.

>> Сумувала за життям без дітей.
- Було
- ще й досі буває.
- От я хотіла запитати, коли було. Та буває.

Добре. Тікала з дому, аби побути в тиші та на самоті.
- Було, напевно, було.
- Включала мультики дитині, щоб хоча б 10 хвилин відпочити. Можна навіть не закінчувати.

Було.
- Ховала іграшки, які пищать, кричать, грають, щоб більше не чути заїжджену мелодію.
- Було
- уявляти себе childдфі,
- було
- посилати тих, хто давав непрохані поради щодо вагітності та виховання дітей. >> Ой, було.

Я всім рекомендую. Це дуже пошна така такий механізм. Кібанімать зразу і все.
- До речі, якраз оце забивати на думку інших. Я так розумію, що зараз ви якраз в турі Україною з цією от думкою.

І от, скажімо так, нас слухає зараз жінка, е, якій нав'язують. Тут з одного боку батьки сидять, які хочуть онуків, з іншого боку подруги, у яких вже є діти. І всі такі: "Ну давай, ну вже в тебе є партнер, ну чому би ні? Як забити на думку інших? Вони ж не ваші інтереси ставлять в центр.

Це егоїстичні їхні потреби. Батьки хочуть внуків. щоб нянчиться, щоб було маленьке, та щоб можливо вас у ролі матері побачить, але це їхня потреба. А подруги хочуть партнершу, щоб їм було з ким з коляскою гуляти.

І тому завжди: "А я чого хочу?" Треба питати.
- Колись Володимир Станчишин говорив у мене на подкасті, звертаючись до моїх батьків, тому що ми якось так якраз говорили про стосунки з батьками, і він сказав дуже круту фразу, яку я досі згадую. Видається, що це покоління може не мати дітей, і це нормально.

Прийміть це. Я пам'ятаю, коли в мене тато з мамою дивилися цей випуск, вони сказали: "Добре, ми приймаємо". І після цього ми навіть окремий випуск записали про стосунки батьків та дітей.

І скільки людей нам написали, скільки їм відгукнулись оці стосунки мам, які впливають на стосунки у вас з чоловіком. Але й скільки було мам, які прийшли до нас в коментарі і написали про те, що, ну, от мами виховали, а ви тепер про них поганки говорите.

>> Угу.
- А хто ж тоді критик, як не наші діти? Ну, грубо кажучи, ми говорили, там погана мама я, хороша мама я. як я себе почувала в якихось моментах.

Але я розумію, що в результаті єдині люди, які можуть судити мене як маму - це мої діти. Все. Лише їхня думка в цьому контексті в результаті важлива. Ну от зараз так багато говорять про те, що що б ви не робили, батьки, розслабтесь.

Вашій дитині все одно буде що розповісти своєму психотерапевту. Чи ви приймаєте оцей от факт? І що дійсно це так? Я думаю, що так. Я думаю, той факт, що моя дитина піде до психотерапевта в майбутньому, знову ж таки, не свідчить про те, що я погана мама.

Ми ж не існуємо якось відокремлено. Це все комбінація факторів сучасного світу, якихось досвідів, які переплітаються, ситуацій в його житті, до яких я якимось чином була дотична. Та він мені абсолютно спокійно з цим фактом.

Я, до речі, от ми говорили та про батьків і внуків і цю потребу. Мені 37 років буде, буде мені вже пишуть за внуків. Чужі люди інколи буває в тому контексті.

От я там якусь свою думку висловлюю стосовно, наприклад, ну, ну, який приклад найлегше привести? От що я підтримую ЛГБТ спільноту відкрито. І вони мені типу пишуть, що якщо там син буде геєм і внуків в тебе не буде і що що ти тоді заспіваєш? Що ж треба ж внуків, тобі захочеться внуків? А я тако читаю, думаю: "При чом тут я до до внуків? Чи що я там буду нянчить?" Або А ще один контекст, що ну немає синів, немає дочок у мене.

В мене ж чотири сина, немає дочок. Ну то значить будуть внучки і на них я вже відірвуся. Яким чином? При чом тут я хочеться сказати доч? То то ж не мої діти. Хай відриваються ті, хто їх родив.

Я на Я своїх уже відбавила і до побачення. Я буду бабусю, яка там передає подарунки десь Сицилії ногою мотлихає на лежаку. Я, ну, просто мені дивно, що жінки, я так розумію, що існує така проблема, що коли навіть вони думають про внуків потенційно, що вони будуть, що вони їх хочуть, вони, знову ж таки перебирають на себе роль мами.

>> Угу.
- І це от велика проблема. І потім проблеми і конфлікти між поколіннями в сім'ї. Ні, ну ти ти ти бабуся, розслабся. і відчепись.

І та от я пригадала, що що є такі балачки, що я ж маю нарешті внучок нянчить і вже певно себе повноцінною відчуть, заплітати їм там хвостики. Чого? Якого бена я маю цим займатися? Я не хочу цим займатися.

Воно мені не цікаво. Хай дій діти займаються, хай батьки займаються. Господи, треба дозволить батькам виховувати своїх дітей. Батькам саме.

>> О, так, це велика проблема.
- Так. А потім приходять і розповідають в коментарях, що там бабусі погані чи мами не такі. Ну от власне так само з темою Childф.

Чи лякає мене думка, що мої діти можуть обрати не мати дітей? Ні. Ну це ж їхній вибір. Я вважаю, що кожна людина має право цей вибір зробити. Я обрала їх мати, бо я їх хочу.

Тоді, коли я їх не хотіла на конкретному етапі мого життя, я їх обрала не мати. В мене є вибір. Я ціную наявність цього вибору. За це жінки боролися поколінням.

>> І важливо, щоб інші також цінували цей вид.
- Інші також повинні його мати. Повинні. І мене зараз дуже дратує і сердить те, що у багатьох жінок в Штатах цей вибір забирають. От.

Але це оце стигматизація просто суспільства, що жінка не реалізована, якщо вона не має дітей.
- Угу. Та неповноцінна певні.

>> Та неповноцінна. Так. І я навіть знаю такі випадки, коли старше покоління там по відношенню до своїх однолітків казали: "Ох, бідненька, в неї дітей немає, нікому реалізувати ту любов, яку вона має". І в мене тоді такий раніше мені здавалося, що це типу так і є.

Ну, тому що вихову виховуєшся в оцій моделі і ти не бачиш в цьому якоїсь проблеми і ти реально ой, да, немає, а що ж так? А зараз ти дивишся на тих жінок і думаєш: "Ну, можливо, вона реалізувалась в іншому". >> Так, якщо суть в всьому любов, так чому це не може бути любов до партнера, любов в контексті роботи, от настільки цим горіть жить.

любов. Ну, в контексті творчості. Чому єдина єдиновірна має бути от любов, коли ти народила дитину і от любов до неї і от її давать, а потім ще кружка води на старості. І це вже тоді галочку можна ставить, що все вдалось.

Чому тоді існує так багато жінок, які відбулися в контексті материнства, народили дітей і в результаті померли абсолютно нещасливими і прожили все життя нещасливо? Тоді чому вони існують, якщо єдине шлях єдиновірний, правильний, з любов'ю, це діти. >> Є ще така проблема, що жінки, які були якраз нещасливими, маючи дітей, вони потім передають це своїм дітям.

І мені також декілька таких дівчат писали, у яких вже власні є діти. І вони казали: "В моєму випадку не виправдалось все те, про що мені мама казала, нарікаючи на те, що вона не реалізувалась в чомусь іншому, окрім дітей". І вона нав'язала цей страх.

І коли я була вагітна, то я прям переживала за це все, як я буду справлятися. А виявилось, що я можу справлятися нормально. >> Так.

>> Як змінюється життя після народження дитини? От після народження там першої дитини, тому що це кардинально інше починається життя, тому що перший і найголовніший страх і найпопулярніший з того, що я почула - це втрата власної свободи та мобільності. Ні, ну принаймні в мене з народженням дитини в моєму житті з'явився дуже примітивний страх.

Він примітивний, він простий, надзвичайно сильний за життя дитини. От воно в тебе є. І найстрашніше, що може бути глобально, от я зараз думаю про своє життя, реально найстрашніше, що може бути для мене, це втрата. дитини.

Все. І ти з цим страхом, недарма ж є фраза, що до народження дитини ти не знаєш, що таке страх, по великому рахунку, а він на такому, я не знаю, на біологічному навіть рівні чи що. І ти з ним вчишся жить і ти мусиш тоді приймати, що нічого нам не гарантовано взагалі.

Але от треба жить і ловить прекрасні моменти і не піддаватися, не давати цьому страху зруйнувати цей досвід. Та, >> тобто це такий страх і ще й плюс відповідальності ж, тому що, >> ну, звісно, але бачиш, наприклад, от з мого досвіду, в кожного ж по-різному, >> з мого власного досвіду уже страх відповідальності, страх в контексті от саме фінансовому, що там, як тягнуть, страх, що я сама не встигну там, наприклад, реалізуватися чи чи якось не так, чи пізніше.

Ну, вони для мене все одно другорядні. Все одно другорядні. І життя якось так показує мені, що все на світі можна пережити. З будь-якої можна вибратися.

З будь-якої. Якщо от дитина твоя, яку ти привела в світ, от вона жива, вона здорова і от і і розумієш, і виходить так, що вона народилася. Воно ж все таке нове, ти ж нічого не знаєш.

Ти сама в цій новій ролі. Гормони лупашать. І цей страх, він з самого початку мене накрив. А потім я пам'ятаю, як дитина десь там щось трохи прихворіла, якась температура і у мене прям горло почало спазмувати. Хоча ж нічого катастрофічного.

Реально спазмує горло. Кумкаєш, як та жаба.
- Настільки фізично,
- настільки фізично. Тобто на фізичному рівні так воно бабашить. >> Але от вчишся, вчишся, сама з собою, говориш, переконуєш.

А отак от
- оцей страх, до речі, фінансової підготовки, він же ж також існує, що я не стягну фінансово. От мені писали дівчата, е, власне, є така приказка: "Буде дитина, буде і на дитину".

Чи це так працює? Чи дійсно дитина може мотивувати якось досягати оцих фінансових висот, щоб на неї були кошти? Та
- може, звісно, дитина може мотивувати. І, е, директриса турфірми, у якій я працювала свого часу, вона була мудра жінка, є, дай боже здоров'я, вона дуже заохочено, дуже завзято брала на роботу, наймала саме дівчат, жінок уже з дітьми.

Вона казала: "Ніхто так не зацікавлений бабашить на цій роботі, зароблять і рвать імітать, як мама, якій треба годувати дитину". Я з цим погоджуюсь.

Єдине, що я проти цієї філософії, оце дав Бог лугу, дасть плуг, на етапі прийняття рішення.
- Угу. >> Що треба вагітні, чи треба народжувати, тому що, ну, тоді це вже якийсь інфантилізм.

Е, якщо ти вже, ну, там, завагітніла, ти розумієш, що ти хочеш цю дитину, да, бери цю фразу і вооружайся, тому що воно так працює. Якщо ти хочеш, якщо ти вже от знаєш, що воно тобі треба, ти знайдеш варіант.

Ну, мусиш знайти. А, а якщо ти ще думаєш: "Боже, чи мені родить, чи мені не родить?" Хм. Ну, мабуть, такі якось воно буде. Про зайчика, да, лужок оце.

Ну, то то ні.
- Але ж є тут іще така велика проблема, про яку навіть нещодавно був скандал в Україні. Якщо я не помиляюсь, то дружину військового їй відмовили в місці роботи, тому що в неї є дитина.

І це досі в Україні велика проблема, тому що навіть на деяких співбесідах, навіть в мене була в житті одна така співбесіда, де мене запитали, знаючи, що я вже заміжня, чи я планую дитину. >> Угу.

А ваше яке діло хочеться спитати, правда, що я з вами її планую, скажіть мені, будь ласка. Ну, це ж дискримінація,
- так?
- І мені, ну, тут треба брати приклад з американців. >> Зустрінемось в суді і не лінуваться.

Треба створювати ці прецеденти. Ну, скільки ж можемо горба нагнуть і ну вам я не підходжу, бо я, може, колись з мамою захочу бути, ну, пішла проситься десь далі. Ну, що це таке? Тут треба боротися за самореалізацію.

От мені здається, воно з цього і витікає, що жінки чому бояться потім ставати мамами, тому що вони бояться опустити момент оцієї самореалізації, втратити роботу, втратити робоче місце. Хтось каже: "Втратити час в розвитку кар'єри".

І всі ці страхи, окей, можна зрозуміти, тим паче в обставинах, які ми сьогодні на ринку праці бачимо, на жаль. Але, ну, от я ж дивлюсь на ваш приклад, наприклад, четверо дітей, блог, книжка, одна, потім друга, тур.

Ну, самореалізація ж є. От як ви доходили до цього, да, тобто як ви приймали, можливо, десь що потрібно взяти паузу, тому що потрібно з дітками побути, а потім уже якісь втілювати свої амбіції. Мені здається, що в мене і четвертий син з'явився частково, тому що я вже зрозуміла, чим я хочу займатися.

В мене пішло пішла творчість, пішло написання. Я вже якось так, е, ну, видихнула. Думаю, що й дитину можна. І на це в мене ресурсу вистачить.

І хочеться ж, тому що я пам'ятаю після народження третього сина я отак от не те що страждала, ну, мене мучило питання, чим чи хто я, чим я хочу займатися, тому що я розуміла, що материнства самого мені мало. Ну, я я не реалізовуюсь тут.

Мені хочеться робити щось про себе, щось для себе. А але знову ж таки, самореалізація - це ж від слова само. І я собі шукала, ну, щось таке мало, я наділась, щоб мені подобалось, щоб мені цікаво було, щоб, але я створила собі ну таке заняття, яке я дуже легко можу поєднувати з багатодітним материнством, тому що тут же ж заправляю я в своєму блозі, в своїй творчості.

Я не буду тут себе героїню корчить, тому що якби я працювала в офісі, наприклад, з 9ї до 6стої, я дуже сумніваюся, що я б мала трьох дітей чи чотирьох дітей, тому що ее ну треба усвідомлювати взагалі ліміт своїх можливостей. Особисто от про себе я скажу.

Є певна межа, після якої я вже буду загнаною конякою. І я, ну, не не хотіла б її от досягнуть. Тому тут тут так багато фа. Я, наприклад, е для себе завжди враховую сферу самореалізації, тому що не кожна, далеко не кожна з них, наприклад, е передбачає щасливе, таке дуже гармонійне, безтурботне материнство.

І тут, коли ти робиш цей вибір, просто пріоритизуй, ну, що на даному етапі для тебе важливіше, тому що роботу, я вважаю, покинуть, помінять, ну, ти зможеш дітей покинуть, помінять. Ніт.

Ну, в контексті зробить чекаут з цього свого статусу.
- Ну, власне ж є оце батьківське вигорання. І коли мені хтось за нього також написав, я подумала: "Ну добре, професійне вигорання - це коли ти, в принципі, можеш звільнитися, змінити сферу, не знаю, змінити роботодавця, якщо в тебе там якийсь аб'юз іде".

Але ж в батьківському вигоранні ти ж нічого не зможеш. По суті змінити лише може своє відношення до цього, там пропрацювати щось, зрозуміти проблему прощупати. Але ж дітей ти ж не зміниш.

>> Ні, не зміниш. І це також лякає, ти подінеш, ну, грубо кажучи. Так
- і добре, якщо в тебе є ресурси і знову ж таки розуміючий партнер, який дозволяє тобі поїхати в тур Україною, ну, наприклад, десь подіться на тиждень хоча б. А так ні, та і треба говорити про вигорання.

Взагалі ця тема дуже мало підіймається. дуже,
- що можна як мама вигоріть, як тато вигоріть, що воно тобі є моменти, коли воно тобі не приносить задоволення. >> Ти ніколи не перестаєш їх любить дітей.

Вони тобі просто можуть перестать подобатися певний період. Ну, що тобі не хочеться з ними час проводить, але це не значить, знову ж таки, що ти погана мама чи поганий тато. Ти просто задовбалась.

>> Ну, у вас таке було.
- Та звісно.
- Як виходили?
- Як виходили? Ну, проводила час на одинці. воно, ну, тут, як сказати, я вважаю, що ми часто недооцінюємо важливість маленьких кроків, міліздрічеських, мініатюрних.

Часто дві години на самоті, коли ти просто сама в хаті, сама і ти нічого не робиш, е, вони мають такий цілющий ефект. Якщо ти ще візьмеш це за звичку і якось так собі під підмутиш, що, ну, е це стає системою, тоді можна день передержать, день перестояти і ніч передержаться.

>> Я нещодавно на книжковій країні модерувала розмову з Костянтином Коробовим та Давидом Цибенком. Вони автори книги "Як перестати долати неспокій та твій внутрішній компас". І коли я сказала, що от уявімо середньостатистичну жінку, у якої двоє дітей робота, побут, можливо навіть батьки, за якими також потрібен догляд, і в неї є цінність турбота про себе, але ця цінність в неї не реалізована через те, що в неї є купа інших факторів, на які потрібно зважати і які потрібно виконувати, бо ну бо зараз це вона со сама собі обрала, що це її обов'язок.

І вони мені сказали таку фразу, яку можна взагалі, в принципі, використати до будь-чого. Між одиницею і двійкою, між однією і двома годинами різниця невелика насправді, а між нулем і одиницею різниця велика, тому що між нічим і чимось це вже велика різниця. Тож тоді там також Давид порадив: "Почніть з 15 хвилин для себе, почніть з години.

Ну, як у вас там виходить. Побудуйте цю цінність, вийдіть на неї. І тут так само може бути і в професійному вигоранні, і в батьківському вигоранні. От просто почати і виокремити цей час.

Маленький кроки маленький кроки. Маленькі кроки. Мені інколи пишуть жінки, а що там, Боже, як оце там можна, як в вас є там час маску це зробить, ноги на дивані простягнуть, як, де, коли. А і коли так подивиться, а в них там, знаєш, борщ наварений, котлети, баклажани оці з помідоркою, з часничком, хліб домашній спечений і ще там щось, і ще там щось.

Але, наприклад, вмиться вмивачкою нормально, у неї часу нема. І де тут справедливість? Ну, здехнуть уже твої домашні, як ти той хліб сьогодні купиш, а не будеш з ним гратися годину. Ну що станеться? Чи як ті, як ті баклажани ти не зробиш? А що буде, якщо вони просто поїдять суп, а мама сьогодні дві години нашатірить морду, зробить собі там, я не знаю, педикюр і подивиться першу серію брджертонів.

Що станеться?
- Прокинеться внутрішній критик. От що станеться.
- Як почуття провини, що це я роблю для себе. Але ж хіба ми не повинні забезпечити своїх дітей щасливою мамою, наповненою, якій в життя в радість? Хіба діти не повинні першопочатково з цього брати приклад? Я вважаю, що я своїм дітям винна дитинство з щасливою мамою.

Я їм це повинна. Яка дитина хоче їсти борщ і баклажани і котлету, і мама така там на всіх сердита, е, взагалі на на зриві, на грані. Кому воно треба насправді? Я там згадую, ти пам'ятаєш всі котлети, всі борщі в своєму житті? Це от зараз ти вже доросла людина, це цінність, >> да? До це все насправді.

Не голодні і вже добре. Нащо себе на цей нову жертву приносить побут? нащо? Хто це оцінює? Це ніколи ніхто не не цінив. Ніколи ніхто і не буде.

Ти знаєш, я вже зараз, коли вже, ну, доросла, я перше, що аналізую вже коли ставлю себе на місце мами, як жінки, е, то я їй дуже вдячна, що вона не забила на себе в якийсь момент,
- що мені було з нею завжди цікаво,
- тому що вона розвивалася, вона досягала там висот, вона з двома дітьми кандидатську захистила. стала полковником внутрішньої служби.

Ну, тобто вона розвивалася. І я думаю, як класно. Я уже доросла, пишаюсь своєю мамою, що вона не загрузла в цих всіх. Попри те, що в нас також були котлети, але, чесно кажучи, якби їх не було, якби мені мама зварила пельмені в магазині, нічого не сталося.

>> Нічого страшного. От є багато страхів, е, пов'язаних з фізичним здоров'ям, насправді. І, е, перше, що це, напевно, те, що у дитинки буде інвалідність. І я тут хочу сказати, тому що от прям стукались дівчат дуже багато, у нас про це є окремий випуск з ембріологинею Ольгою Малютою, де вона прям дуже чітко про це розповідає, про генетичні тести, різні аналізи.

І у нас також вийде вже на момент виходу нашого інтерв'ю випуск сімейною лікаркою, де також про це розповідається, е, тому що це вже таки медична, е, це можна перевірити. На сьогодні є для цього можливості.

Так, тобто це беріть собі на озброєння, на думку, що можна це використати. Але є страх пологів, про які я згадувала. Дуже багато дівчат бояться.

І чому бояться, я собі припускаю, тому що у нас є така, не знаю, не жіноча солідарність прийти і розказати в красках своїй подрузі, як це насправді було,
- як жахливо. Та як болять, >> які муки пройшла.

>> А ну, ну, бачите, жінка, коли розповідає такі страхи насправді, як я вважаю, тому що я пам'ятаю, я теж дуже так мені хотілося от прям розказати в всіх деталях, як воно там рвалося і що швів було шість, коли я Артема на роль шість, як по-живому шили. Чого? Тому що ж така здається, що таку тобі невидиму медаль видадуть за те, що відмучилась.

Ще ж без піддуралки. Воно ж здається, ти ж глорифікуєшся в цьому моменті. Та от от тому це ж ну я там я навіть не пам'ятаю, кому я це розказувала. Ну, не через те, щоб їх же ж попередить чи надихнуть, чи щоб вони там щось Ні, щоб знали, як я мучилась, як я страждала.

І от я, ну, от таки отакий от бред. Ну, я хоть принаймні собі можу зізнатися. Я трьох дітей родила з з підуралкою наступних, але пам'ятаю, пам'ятаю на другого народжувала і до останнього з цією підуралкою тягнула, бо ж зі мною був Еліо чоловік присутній. Думаю, хай, ну, ну, дурне, ну, хай побачить, як, які муки жінка там прохо, як я мучуся, хай побачить вже.

Боже, а потім думаю, давайте вже мені ту епідуралку, раз вона є. Вже попустилася бігом, як як скрутило, так, що очі вилазило. Да.

От отаке отаке отаке дурне було. Але в принципі, чи можемо ми дати якусь не пораду, знаєш, а послання просто дівчатам, які бояться пологів, отаких саме, що може щось піти не так, травматичне, що це боляче буде, що тіло не витримає, от що це буде травма для мене. Тому що я знаю, наприклад, дівчат, у якіх вже були пологи, і перші пологи були, наприклад, складними і для них це травма, через що вони бояться другу дитину, йти на другу дитину.

Так.
- Так. Ну, у мене, наприклад, дуже низький больовий поріг, дуже низький. І для мене перші пологи були травматичними. От я в мене, коли говорив мені хтось про другу дитину, у мене спазмувало тіло.

Тобто настільки тіло пам'ятало ту біль. А я б хотіла цим дівчатам сказати, що давайте ми поглянемо ее навколо і зрозуміємо, що ми живемо в сучасному світі. І перевага цього світу, доступність.

різного роду технологій, медикаментів. Наука розвиває. Ми не родимо, слава Богу, в копицях уже. І нема там чого геройствувати. І якщо ти бачиш, е, я говорила про це, я десь прочитала таку класну про біль взагалі, про менеджмент цього болю, та таку класну тезу, що біль треба сприйма сприймати як хвилі в океані.

І ти от стоїш в цьому океані і є ж хвилі. От коли воно ти стоїш, вони тебе об тебе лупляться ці хвилі, але ти стоїш нормально, впевнено. Ти цю хвилю приймаєш, ти її відчуваєш, ти її не боїшся, вона з тебе тебе з ніг не збиває.

Це окей. Якщо ти розумієш, що ця хвиля йде, а мені страшно, а мені хочеться від неї втікати, а я просто падаю піском, мордою пісок і вона мене колошматить, це вже тоді починається, ну, якби травмування болем. Ти вже ти вже боїшся, в тебе організм.

Ну, а тоді ну немає чого геройствовать. Знову ж таки, я Ну, а чого чого, наприклад, якщо є можливість полегшити, чому не полегшити собі? Не, не взяти під уралку. Є жінки, які родять без, в них прекрасний досвід, вони терплять і навіть на наступний день вони хочу, вони кажуть, що хочуть ще дітей, бо для них було окей.

Такі жінки є. Ну і круто. Я так радію за це їх досвід. Я не є однією з них. Якщо ви також не є однією з них, то користуйтеся підоралкою. Я не знаю, може комусь буде новина.

Це це не робить вас поганою мамою. Ви не повинні відмучитися, ледь не вмерти. щоб заробити цей статус і вважатися в очах суспільства достойною виховувати цю дитину. Це ніяким чином не грабує ваш досвід.

Ну, зміни в тілі після вагітності, це також така, ну, тема складна, тому що є жінки, наприклад, я от знаю на особистому досвіді декількох жінок, які дуже важко йшли до своєї ідеальної форми. І оця думка про те, що от зараз прийде вагітність і цю форму доведеться втратити на якийсь час і потім знову проходити це коло, їх це знову назад відштовхує від думки про материнство.

І є дівчата, які ніколи особливо там і не боролися за свою форму. Тобто от вони полюбляють своє тіло, яке воно є, але при цьому дуже бояться змін. А чи я потім не зможу якось прийти в форму? А можливо в мене посипляться волосся, зуби, шкіра погіршиться, про що дуже багато де говорять.

Я навіть в наших подкастах, як все жити, постійно про це запитую у експертів у різних, тому що про це говорять в Тіктоці, в Третс, в Instagram. Куди не зайди, всі скаржаться на те, що вагітність дуже сильно вбиває жіноче здоров'я, забирає всі сили і енергію.

І відновлювати це важко.
- Угу. Знову ж таки, але як на цьому не фокусуватися, якось можливо відпустити цей страх? Як його пережити? Можливо, у вас був такий страх?
- По-перше, мені, я згадала, мені захотілося роздерти як жабу на трасі того, хто придумав оце розказувати, що вагітність омолоджує, вагітні сяють. Боже, це це >> вилікує від чогось.

>> Від чогось, да, від всьогось вилікує. Від чого? Від зубів. поменшає зубів хіба в роті. Ну, я не знаю. А про страх я пам'ятаю, мені було дуже некомфортно, коли я народила дітей ві від отого розміру грудей, тому що я з ним була не я взагалі некомфортно.

Візуально мені це не подобалось, але я себе заспокоювала тим, що це тимчасово життя змінюється, ми зміню Зміни - це взагалі константа в нашому житті. І навіть якщо тих дітей не ро не родиш, дай гарантії, що твоє тіло не зміниться? Воно зміниться.

Воно постійно змінюється. Воно змінюється з віком. І в результаті, ну, якщо говорити про от фізичну свою форму, і я також не завжди собі подобалась в своєму тілі. Ну, тобто я розуміла, що от зараз мені воно не не айс, мені треба час, я приведу його до до стану і в якому мені буде комфортно.

Просто треба час, щедрий такий час на відновлення. І в результаті все одно ти приходиш до висновку, що, ну, воно того вартувало. Ну, навіть якщо там в мене два роки займало перейти в форму, навіть якщо там дуже повільно якісь ти прогрес бачиш, ну, все одно якось я поверталася думками до того, що дивлюся на цих своїх спиногризів і воно вартувало того, воно вартувало отих от походити півтора року з цими відрами, а в такій своїй максимальній вазі, е, з залисинами.

Боже, які залисини в мене були. Це капець. як як по годиннику чотири місяці дитини випадає волосся і такі прямо такі як мого діда красиві залисини та але воно воно все про проходяще як і все в житті організм я думаю ну в нас якось напевно фізіологічно він може відновлюватися потім згодом поступово
- та мусимо природо закла а хто буде цих дітей тягнуть
- еволюція
- еволюція щоб вижить то мусимо відновлюватися та
- дівчата ну в нас Є окремий випуск Наталі Олег, де ми говоримо про гормональне здоров'я. Вона якраз розвінчує там міфи про те, що нічого не лікує вагітність.

>> Абсолютно не
- гля гляньте на мою голову, люди.
- Було волосся і всьо, і нема.
- Так,
- ми трошечки поговорили про цю тему з приводу стосунків з чоловіком, тому що це також от ми поговорили, коли це впливає виключно на нас. на нашу самореалізацію, на свободу, на відчуття себе, на наше тіло.

І є іще категорія стосунків, соціалізації. І, е, я пропоную почати саме з стосунків з чоловіком, тому що одна дівчина мені написала: "Я боюсь, що ми з моїм чоловіком перестанемо бути коханцями, а будемо батьками". І для мене це складно прийняти.

>> Угу. І це проблема багатьох пар, да? Як баланс витримати між коханцями і батьками? І чи він взагалі можливий? По-перше, важливо розуміти, що ви на цьому атракціоні вдвох. Знову ж таки, дитина - це не її проблеми.

Не її проблеми. Він тобі не допомагає. Ви вдвох в цій каші. По-друге, розуміти, що перший час, от перші кілька місяців, наприклад, у моєму випадку це десь перші півроку. Ну це, перепрошую, піздец.

Ну, які яка там може бути особлива там якась романтика, конекшн, навіть той самий секс, якщо, ну, тобто він він є, але то то то то таке, знаєте, поставимо три зірочки тому, тому що, ну, ти намагаєшся, дитина настільки тебе фізично потребує в контексті догляду, годування, всього, що, ну, ти мусиш пріоритизувати перші от перші півроку в нашому конкретному випадку це і важливо з партнером проговорювати ці моменти. Важливо, щоб, ну, дві сторони розуміли це.

Так само, поки ці гормони прийдуть е в порядок. Хтось там каже, там лікарі кажуть: "Ну, середньостатистично там, по-моєму, три місяці чи що". Але це ж, ну, індивідуальна штука.

Так само в кожного, в кожного по по свою. У мене, наприклад, лібідо на 100% відновлювалося, коли я переставала годувати груддю, а годувала я півтора року. Це вже коли вже на 100% от воно воно повернулось.

І знову ж таки це там гормони, як воно називається, пролактин і і так далі. Це вже треба спеціалістів питати. >> Говорити про це треба.

Але, але через цю нову людину в житті у вас, звісно, як у пари, збивається таймінг всіх ваших взагалі часу разом, якості часу разом, варіантів його проведення. І тут, як я вважаю, важливо не перестать зустрічатися, не перестать, не переставать робити, ну, щось, якісь мінімальні штуки хоча б одне для одного, які свідчать про те, що я в тобі бачу не лише маму чи я в тобі бачу не лише тата.

Ти там мій чоловік, ти мій партнер, ти моя партнерка, ти жінка в першу чергу. виходити в люди разом, навіть якщо ви волочите з собою те автокрісло і там поки дитина спить, просто там в якомусь ресторанчику посидіть, планувати той самий секс, якщо, ну, тобто реально я я купу знаю пар і так само ми з чоловіком було таке, вранці встанемо, там кажемо: "Сьогодні давай ми ці активності все-таки сплануємо, тому що спо тут спонтанність уже всьо спон спонтанність уже до побачення перший період і доводиться планувати і це і це також нормально якось ну проговорювати ці моменти не не ну і не очікувати, що воно одразу після народження дитини має бути так, як було до. Дать собі час опаменти, зорієнтуватися в цій новій ситуації, підтримувати одне одного, тому що, ну, це ж це стресові зміни, прекрасні часто, да, і стресові.

І тобі страшно, і йому страшно, і новий вантаж відповідальності, і фізична втома колосальна. Колосальна фізична втома. І навіть коли там тобі не хочеться час разом проводить, навіть на фізичному рівні, також, ну, обговорювать це і пояснювать, чому.

Тому що, якщо ти ще з самого ранку, перепрошую, ніч не спала, уже заїбалася, то тобі не до, ну,
- не до всього іншого,
- не до всього іншого. Не до всього іншого.

Якщо ти, ну, якщо ти реально ходить не можеш, вкуєш отак от по хаті, я вже не говорю там про про душ, про щось інше. Ну, то а уяви, якщо щось чоловік там ображається, що недостатньо там йому уваги при приділили.

>> Та це дуже повальна історія. Дуже. Ревність в деяких парах прокидається чоловіка до дитини. І власне через це також багато у жінок страхів. Ну, бачиш, оце що коли мова про ревність, коли мова про те, що чоловіку недостатньо уваги, я думаю, гарний час говорить про це все, тому що це ж не нові проблеми.

Ні,
- до, ну, під час вагітності, от коли вже ви готуєтесь до цього діла,
- говорить одне одному, що, дружочок, так, як було раніше, не буде, тому що бути не може. Принаймні перший час ми з тобою будемо існувати в нових умовах, нових обставинах.

І давай будемо, ну, якби до цього готуватися. Уявімо, що зараз нас дивляться не просто жінки, а вони все ж таки посадили своїх чоловіків поруч. На що б ви звернули увагу для так чоловікам звертаючись до них? Що би було би не зле їм робити, про що вони можуть забувати або просто не розуміти, що це важливо, коли жінка вагітна, або ж перші оці місяці після пологів.

І отак от коктейль гормонів, нестабільність, ти сама не знаєш, що робити, а тут ще чоловік, який так само може бути розгубленим. Найперше, напевно, що б я хотіла сказати, і це більше буде стосуватися періоду одразу після пологів, якщо вона вам каже, що з нею все добре, що вона добре почувається, е, це не означає, що це так.

Е, я знаю багато випадків, коли, е, візуально все було добре, а жінка була в депресії післяпологовій. І кілька жінок мені писали.

От я запам'ятала одне повідомлення, де дівчина писала, каже: "Катя, зі мною таке робилося, я нікому не говорила. Я кілька раз раділа, що ми живемо на першому поверсі, тому що мені з дитиною хотілося викинутися з вікна".

Я б дуже хотіла, щоб чоловіки, готуючись до батьківства, дізнавалися не лише там про про дитину і як з нею поводитися, як за нею доглядати, не лише готували себе в контексті змін у житті і батьківства. Я хочу, щоб вони освічували себе, а стосовно того, що таке, е, післяпологова депресія, е, що таке бейбі блюз, як вони можуть проявлятися, як ти можеш жінку підтримувати, як, що таке червоні прапорці, коли треба звертатися за допомогою.

Розуміли, що звертатися за професійною допомогою, це нормально. і взагалі і більше моніторили жінку, а щоб вчасно, так би мовити, якщо не дай боже щось підхопить. Є ще інші ж люди в оточенні, не лише чоловік.

І тут, знову ж таки є страхи у жінок про те, що вони перестануть бути цікавими своєму оточенню. Наприклад, яке бездітне, умовно там, подруги або ж там якісь друзі, друзі сім'ї, можливо, там колеги, тому що, знову ж таки, зміщується фокус з професійного життя на дитину. Як з цим страхом бути? Можливо, також варто проговорити якось на етапі уже вагітності, що от у мене є такий дійсно страх, друзі, там, близькі подруги, не знаю, ви мене накинете після того, як в мене з'явиться дитина.

>> Ну, однозначно варто проговорити, я вважаю. Однозначно. Але те, що змінюються стосунки, це однозначно. І це також нормально, тому що, ее, ну, ти не можеш соціалізуватися настільки, наскільки ти робила це до вагітності, я вважаю.

Ну, от не можеш просто не можеш,
- бо часу бракує,
- бо часу бракує, бо часто сил фізичних бракує. >> І тут, знову ж таки, е, ну, добре, коли люди це розуміють.

І і коли я я пам'ятаю, подруга мені ее коли народила дитину свою, ней перші смски були до мене е не про дитину, не про її досвід. Вона каже: "Катя, таку твою мать.

Боже, як я шкодую тепер, що коли ти народила, я тобі часто не писала. Мені тобі мені треба було тебе більше підтримувати. Мені треба тобі чаще дзвонити".

От в неї така в неї просто перспектива змінилася взагалі картинка е світу. І ее не знаю, я я думаю, що з з дуже близькими друзями класно обговорювати е от саме те, якої підтримки ти потребуватимеш, як дитина народить. А я вам скажу, якої підтримки.

Ее і це так от якраз в американців я часто бачу, і це мені дуже імпонує. Коли хтось там родить, подружка моя, ти не думаєш, яку там ковдрочку дитині подарувати, да, як уже там привітати її. Ти йдеш, прибираєш її в хаті, ти несеш мармітку голубців, щоб вона обід вже дома не варила.

Я знаю випадки, де приходить подруга і хоча б там на півгодини бере просто дитину от по хаті з нею тягається, щоб ця помилася нормально, бо десь чоловік там на фурах на на зміні працює. От якісь такі дуже побутові, примітивні, приземлені приземлені речі.

Оце насправді найбіль найбільш цінно. або просто вийти на каву. В мене моя вже кума, моя найкраща подруга, народила дитину рік тому. І я також, ну, в мене немає такого досвіду і я не знала, як їй допомогти, але ми, у нас четверо подруг, ми сіли, ми це проговорили ще на етапі вагітності, що вона від нас очікує і як ми можемо їй бути помічними.

І ми навіть переїхали в район ближче. Я розуміла, що мені хочеться от її прям підтримати дуже. Я знаю, що от найкраща підтримка для неї просто зустрітись ввечері і поговорити про щось окрім
- окрім дітей,
- віршів, е, казок пані Калини зі своїми там білочками, які ми вже вивчили всі, або взяти соломійку, з нею погратися, щоб вона реально відпочила. І це навіть для себе якась також переключення трошечки фокусу, тому що тут ти в роботі, тут ти бігаєш в своїм в своїх справах, а тут ти умовно з дитиною.

Інший досвід і тобі вже якось цікавіше. Е, і дитина від того якось вона соціалізована, вона так іде до тебе. Я от реально з подругами треба це проговорювати і якось так бути включеним.

Це допомога реально не на рівні якогось матеріального.
- Ні,
- ні,
- це такі якісь буденні справи у вигляді кави дійсно погратися з дитинкою?
- Я нещодавно якесь мені попалося в Instagram відео, де дівчина, у неї подруга народила близнюків. >> Охого >> я не знаю.

Да, всі, хто двінят близнюків народжують. І це це мої герої. Я не знаю, я не знаю, як ви як ви через це проходите. Але менше з тим.

А ця подруга, вона така спорт, пробіжки. І що вона робить? Вона от коли бігає, от просто бігає, вона бере цю коляску, цю байду таку здорову і бігає з цією коляскою. >> Я бачила точно >> бачила.

І воно мене так розчулило, здавалося, ну да, не про матеріальне, не про затратне. Вона бігає, ну все одно бігала б просто. От вона на півгодини бере малих цих спиногризів і щоб щоб подруга з згадала, як її звати.

І і це це прекрасне відео. Я дуже я втішилась.
- Підтримуйте своїх подруг. Це це дуже важливо на етапі
- крутіть голубці і просто занесіть кастрюлю борщу їм, як вони народили дитину. >> Е, я хочу підсумувати сьогоднішню нашу розмову і навести, напевно, приклад.

От ми згадували про соцмережі сьогодні частково, але соцмережі породили дуже таку велику проблему ідеалізації материнства, тому що у нас дуже багато мамських блогів, де оце моя дитина найгарніша в діта в просто якийсь люкс. Я з дитиною проводжу якісно час.

Е, я там і з чоловіком також все встигаю. Ну, ми не бачимо залаштунків. І дуже часто жінки, які проходять цей етап або готуються до цього етапу, вони, коли це бачать, вони розуміють: "Ну я я там десь не дотягую". Значить, знову ж таки, внутрішній критик - оце почуття провини.

М як не ідеалізувати материнство для себе ж?
- По-перше, ну, треба розуміти, якщо вже в контексті соцмереж ми говоримо, що соцмережі часто це такий променад, де вигулюють люди білі пальта. Як гарно сказано.

>> Вони ж показують вам дітей ідеально чистих, ідеально вбраних, що з чоловіком все прекрасно, бо їм треба валідація, їм треба підтвердження, що все хорошо. А якщо людині треба підтвердження від чужих людей абсолютно зна кого, які її не знають, що в неї все добре в материнстві, в стосунках, то деж там все добре? Ну, в мене, ну, ніколи не було потреби показувати, що все чудо чудесно.

Ну, не було, що от от все от отак от отако, як має бути. Отако, як має бути. По-перше, так, як має бути в моєму розумінні. Не факт, що воно комусь підійде.

А по-друге, нащо мені це показувати? В мене в мене в мене все за за чудесно. На нащо мені ну кому комусь щоб що. Але разом з тим, знову ж таки, соцмережі є тим інструментом, який цей наратив дурнуватий і руйнує.

>> Так,
- тут тут така штука, да, дві сторони медалі.
- І знову ж таки, ми ж самі обираємо, що споживати, чи буть мазохістом і рівняться на оці такі ви вилизані картинки. нашу, щоб що шукай реально людей, які тебе надихають, які тебе підтримують, які дають тобі відчуття, що, блін, я не сама, і які дозволяють тобі посміятися е з цього досвіду, через призму такого якогось здорового гумору це оцінить, е зрозуміть, що ти не одна така затуркана, ми всі такі насправді.

Ну, ну якось так. Можна ж по-екологічному це використовувати.
- Та та нормалізувати. Я сподіваюсь, що ми сьогодні нормалізували дуже багато речей. Ми були чесними, відвертими ділилися своїми.

Катя, дуже вдячна за цю розмову. Вона була дуже терапевтичною для мене навіть. І я сподіваюсь, що терапевтичною для вас, друзі. Тому з вас підписка, коментар і вподобайка цьому відео.

>> Дякую. Дякую за запрошення. Друзі, підписуйтесь на наш канал, ставте вподобайку цьому відео, а також не забудьте поставити дзвіночок, щоб не пропустити наступні випуски інтерв'ю та подкасти Як це жити. Дуже вам дякую за перегляд.