Ярослава Кравченко: «Театр, ютуб, секс», Дикий театр, театральні скандали, садиба батьків
Хто я? Чого я хочу? Що змінилось за цей рік, що ми не бачились? Почала ремонт і домовилась зі Ларіоном Павлюком і театром Заньковецької про постановку "Я бачу, вас цікавить Пітьма". В який момент ти пішла з телебачення Торонто? В мене було відчуття, що я от раптово посеред натовпу опинилася голою.
Чому Ярославе так тягнеться відверто говорити про дуже багато речей? Короче, ой, фу-фу-фу. Час я спробую зібратися. Мене це дуже вибішує, мене це дуже тригерить.
Як ти себе самоідентифікуєш? Сьогодні я пишатимусь тим, що я дозволила собі бути собою. Рік тому ми записали інтерв'ю, яке миттєво набрало 100 000 переглядів. Це була непроста розмова, бо моя гостя в той час переживала потужну хвилю хейту.
Ба більше, вона була на порозі великих змін, про що вперше повідомила тут, у нас в студії. Минув рік, за цей час в житті нашої гості змінилось чимало. Запустила власний YouTube проєкт, зрежисувала виставу, дописала автобіографічну книгу, декілька разів змінила зовнішній образ.
Тож сьогодні нам точно є про що поговорити. Друзі, студія Life Interв'юw Ярослава Кравченко. Ярослава Кравченко, впливовиця, волонтерка та директорка Дикого театру. Тривалий час була частиною таких YouTube проєктів, як телебачення Торонто та Абаут.
Нині, окрім власного театру, розвиває благодійну ініціативу "Всі по 10 привчає українців донатити щодня". Ярославе, привіт.
Дуже рада бачити в нашій студії через рік після першого інтерв'ю. Привіт. Я теж рада тут бути. У нас буде невеличкий бліц. Твоя задача просто закінчити речення.
У нас така буде невеличка рефлексія з приводу цього року. І це такий екскурс в нашу розмову, тому що про все, що ми щойно будемо от проговорювати, ми потім поговоримо детальніше. Обов'язково.
Добре. Давай спробуємо. Сьогодні я собі найбільше вдячна за за те, що я вигуляла пси. Клас. Дикий театр для мене - це любов. Я завжди пишатимусь.
Боже, яке складне питання. Мені треба дати ремарку глядачам, що сьогодні була ніч, де було багато тривог і я туплю. Я пишатимусь.
Ее я знаю, чим я пишатимусь. Я пишатимусь тим, що я дозволила собі бути собою. Відтягнула, бачиш, щоб сформулювати гарно. Дякую.
YouTube у моєму житті. Зараз відчувається, що це пройдений етап, але ніколи не кажи ніколи. Тим паче ми зараз на Ютубі. З телебаченням було так само, я так зрозуміла, але також ох, ремарочка, просто не можу не вставити.
Книга, театр, YouTube, секс точно сподобається тим, хто шукає себе. Я ніколи не шкодуватиму про Так багато речей, про що я не шкодуватиму. Я взагалі ні про що не шкодую.
Я приймаю весь свій попередній досвід і дякую йому за те, що він стався. Хочу відновити родину садибу, тому що е це цінно, це коріння. Проєкт всі по 10 важливий, бо Боже, тому що ми вже 3, роки щодня збираємо по 10 грн і ця аудиторія тримається, вона не зменшується і це дуже приємно.
Це про оцю е-е сталість в в абсолютно несталому світі. Найскладніше для мене нині шукати людей. Я не знаю, чи ми торкнемося цієї теми, але ну зараз є проблеми з з людьми на ринку праці, а, наприклад, мені треба люди в творчу команду. І це набагато важче, тому що вони мають ще й відчувати, не тільки щось вміти робити.
І ось збирати оцих цінних і людей, які розділяють твоє бачення, важко. Зараз мене робить щасливою. Ой-ой-ой, багато речей. Але найбільше це зрозуміють тільки люди, які нещодавно сіли за кермо.
Я людина, яка нещодавно сіла за кермо. І мені дуже подобається отримувати ці нові скіли і відчувати ось цю свободу. І те, що мене не не принижують водії блаблакару, те, що відмовляють мені мене вести з собак, це свобода.
Це вже свобода. До речі, ти знаєш, які останні новини з приводу тебе взагалі є в новиній стрічці? Я підозрюю, що має бути щось з приводу нашої нової постановки. Я бачу вас цікавить п'ятьма.
Ні, ні, не здогадаються. Це пов'язано з твоїм авто? Боже, я бачила. Це крінж. Це крінж. Новина. В мене налаштований медіабот, який присилає, якщо щось з'являється по дикому театрі чи згадки мене. І тут я така щось виходить.
І Ярослава Кравщенко попала в ДТП, чи створила ДТП, неважливо. Але найголовніше, що там я відкрила внизу, там наводиться біографія і там біографія трьох людей, е, де мені додали віку, народили народили мене в іншому місці і приписали іншу біографію. І я така: "Е, окей, в мене не було високих очікувань до цього видання.
Зрозуміло. Але настільки скомпільована інформація, що навіть, ну, знаєш, навіть якби AI це робив чи GBT chatчат, чо неочікувано, короче. Е, так, я вже пошкрябила чужу машину.
В мене був дуже гарний досвід цього шкрябаня, тому що воно було перше і мені потрапила дуже адекватна людина, яка ще мене заспокоїла, допомогла після цього запаркуватися. І знаєш, якби ти спитала, що мене радує ще раз.
Ще раз спитаю, що тебе радує? Мене дуже тішить, що люди якісь добрі в офлайні. Я підкреслюю. Важливо. Так, я багато зустрічаю зараз людей в офлайні і вони добрі, і вони чутливі.
Це приємно, друзі. Знаєте, хто не пропускає найгарячіші лайфстайл новини? підписники Ліга ПРО, адже щонеділі вони отримують на пошту особливий лист, де я ділюсь цікавинками зі світу культури, здорового способу життя та літератури. Долучайтесь до спільноти і ви.
Посилання в описі під відео. Що змінилось за цей рік, що ми не бачились? Ти пам'ятаєш взагалі в який момент ми зустрічались рік тому? Ой, це був досить непростий період. Це був дуже складний для тебе період.
Це був кенселінг з приводу та телебачення Тору. Воля хейту Шоколячий експрес. Потім це було закінчення проекту Aboutу. А все на купу.
Це було важко. Я я пам'ятаю, що цей період я переживала важко. Саме тому я вирішила зробити досить довгу таку публічну паузу і порозбиратися з собою. Мені здається, сьогодні переді мною сидить інша Ярослава Кравченко.
Може бути, тому що, по-перше, зовнішні зміни є відчутно. Ти якась більш ніжна, легка, за відчуттями прийшла зміна зачіски, тому що за цей рік в тебе вже і були косички, тепер ти відрощуєш волосся. І за зовнішнім дуже часто і внутрішні зміни змінюються, якісь там відчутно.
Що ти от за самовідчуттями, які трансформації відбулися в тебе і який досвід тобі найцінніший за цей рік? Дивись, я провела таку ретельну ревізію, тому що я дуже давно не зупинялася. Ну, фактично останні там скільки, сім, майже вісім років, це ее це весь час YouTube і весь час публічність, весь час розмови, весь час розповіді ее про себе.
дуже багато, скажемо так, світлософітів. А і дуже багато випрацьовується таких патернів поведінки. Е, це не перекреслює, що я залишалася щирою, але це перекреслює можливість більш глибокого аналізу себе. Хто я зараз? Ну, типу я змінилася, мені вже майже 40.
А треба ось цей період, поки була така гонка скачка, було проаналізувати, хто я, чого я хочу, а яка я. А так я вперше за в мене в останнє було довге волосся, мабуть в 14-му році, я пам'ятаю революцію гідності, в мене була карешка, брюнеткою я була.
І зараз це з одного боку зміна іміджу трохи, з іншого боку це про мою, мабуть, настільки врівноважену рівновагу всередині, що, ну, раніше я завжди стрес, зміна стосунків, кохання, роботи, це все відображалося на моєму волоссі. І те, що я зараз могла відростити такої довжини волосся, це теж про якийсь знайдений внутрішній баланс.
А от досвід, можливо, було щось таке, знаєш, що сталося з тобою за цей рік, що було найцінніше? Можливо, якийсь урок, можливо, якась зміна. Та в мене багато якихось класних речей відбулося, багато класних людей відбулося, багато.
Дивись, знову ж таки, в оцій публічній гонці ти не часто дозволяєш собі зупинятися і заглиблюватися в людей. Зараз в мене з'явилося більш глибинного спілкування з іншими людьми, крім глибинного спілкування з собою.
Е, дуже велику роботу я приробила, знову ж таки, працюючи над книжкою. А, ну це я досі зараз сиджу, мені пише видавництво, що ось у нас за кілька днів вона буде фізично. Я не можу прийняти цей факт, мені здає.
І коли ти заговорила за те, що ти її прочитала, це таке от я досі, я знаю там кількох людей, які її прочитали. Ее, власне, видавництво, редакторська група, Емма Антонюк, Вася Байдак, а Марічка Іліна Шматке, ее і ти, мабуть.
І в мене весь час, коли хтось з цих людей мені писав щось про книжку, в мене було відчуття, що я от раптово посеред натовпу опинилася голою. Мені настільки аа було страшно, а я коли страшно заплющую очі і роблю перший крок, що зараз, коли вона вийде, я е ну ще не можу прийняти той факт, тому що вона, ну, вона дійсно відверта, е, для мене відверта.
Там багато речей, яких я не озвучувала про себе. А тому, мабуть, ось це сталося. М я дозволила собі відпочити. Я дозволила собі від відпочити і зупинитися і типу без вимог до себе.
І це мабуть вперше, знову ж таки за останні 10 років. І це цікаво і світ не рухнув. Е, відкриття прям не думала. Друзі, ця невеличка пауза створена для того, щоб ви підписалися на наш канал, поставили вподобайку цьому відео та написали в коментарях, наприклад, кого з медійних українців ви б хотіли побачити в нашій студії.
Дякуємо все. Не затримую вас. Приємного перегляду. Книга. Давай поговоримо про неї. Книга називається Театр YouTube. Секс.
Книга вида видавниці Стратович. Книга відверта. От реально перше, про що я подумала, коли її дочитала. оголеність.
Угу. От прям нібито, знаєш, ти знайомиш нас з собою, але я читала твій пост, в якому ти написала, що е довго не могла її дописати, тому що відчувала оцей синдром самозванця. Угу.
Синдром самозванця через те, що це автобіографія чи через те, що взагалі потрібно щось написати? Е, синдром самозванця. Перше, хто я така, щоб писати про себе книгу? Друге, кому це може бути цікаво? Третє, я дивись, я точно знаю, що я роблю добре.
І я роблю ті речі, які я роблю добре. Я дуже рідко заходжу на оцей тоненький лід, е, робити щось, ее, що я не вмію. Ну, типу, це може бути як хобі.
А тут я така наче, ну, от що це? Я виходить е-е книжку написала. Це ж це за що я типу йду туди в сторону якогось письменниц чи це не письменництво? А як як це як себе назвати? Оцю іпостасі я приймаю чи чи не чи не приймаю? Ну, тобто в мене був такий розрив і я ж кажу спрацьовували всі ці три фактори. І потім, ну, мене Світлана дуже підтримувала, насправді, я маю сказати, тому що вона весь час це це те, що потрібно.
Я прочитала оці кілька глав: "Так, давай продовжуй". Я така: "Добре, всьо, я я просто віддам це, я поставлюсь до цього як, не знаю, як до інтерв'ю там ще." А потім, ну, най на най на найважче насправді було вичитувати її, е, тому що м це те, що ти про себе знаєш і по другому колу читати і тобі вже здається, що це може бути нудно. А мені дуже допоміг ее порадою Іларіон Павлюк.
Він якраз закінчував свою книгу. Ми зустрічались і я питаю: "Як це вичитати?" Я сідаю і мені нудно. Він мені порадив, що треба читати вголос або просити іншу людину читати в голос і так: "Ти краще чуєш і краще чуєш, що треба до писати, де вистачає, де не вистачає історії".
Я прямо по другому колу читала і так тут можна додати цю історію, а тут цю історію, а потім згадалось одне, друге, третє. Тому, е, це крім біографії ще багато якихось, як, як на мене, смішних кумедних, е, історій.
Чи читали її, е, люди, про яких ти там пишеш, наприклад, мама? Ні, мама не читала. Як ти думаєш, яка буде її реакція? Тому що ти багато пишеш про дитинство? Е-е, слухай, ми з мамою зараз в тому періоді, е-е, де ми вибудовуємо с стосунки по-новому. А вона зараз пройшла складну операцію по заміні колінного суглобу.
В якийсь момент, знаєш, мама стала випадати в рольову модель, типу: "А що? А виріш, а куди мені поїхати? А як? А цей захотіла трошки помінятись". Я її стопнула на цьому моменті.
кажу: "Мам, дивись, е-е, ну, в нас були проблеми в дитинстві, мамадонька з оцими, е, стосунками. Е, зараз ми не будемо їх відпрацьовувати, але ось є ось тут от поле, отут от поле, де ми перетинаємося як мама-донька." Зараз давай будемо взаємодіяти як дві дорослі людини. І плюс я ї її стопнула в тому моменті, де вона захотіла аж на мене перекласти відповідальність.
Така: "Стоп, стоп, стоп, ні, вчимося". жити ось так. Ну, тому що ее мені дуже шкода маму, яка не прожила повноцінно своє життя, бо зважала на думку інших. Вона не пішла від тата вчасно, бо що, що скажуть.
Вона слухала свою маму, яка теж казала: "Люди, що про нас подумають, у нас дуже хороша сім'я". І зараз мені дуже хочеться, щоб вона проживала своє життя усвідомленіше і була щасливішою, мабуть. Е, тому речі, які є в книжці, я не думаю, що її можуть там образити.
Е, тому що це речі, які ми проговорювали. Ми проговорювали і образи минулі, і дехто робив які помилки. Тобто це те, що у нас зараз про проговорюється і з цим все ок.
не читала. Ее, мама автоматично мене підтримує. Ну, тобто є у мами опція при любих будь-яких ситуаціях мама скаже: "Доця, тримайся, доця, ти права, доця, ти у мене найкраща". Тому ні, мама не читала.
Я дам для наших глядачів невеличкий екскурс, що це книга по різним етапам твого життя і де ти от прямо от розповідаєш і про дитинство, і потім про навчання, і про початок кар'єри. І всі про різні іпостасі, в яких ти побула за цей час.
І дуже таки відверто Ярослава про це говорить. А що було найскладніше писати? Яку частину? А найскладніше було писати останню частину. Я десь півтора місяці сиділа буквально над ее над післямовою, тому що і це було дати собі чесну відповідь.
Про що це? Ну, це цілий період життя, да, від якихось, не знаю, е-е, е-е, стріляння цигарок на Борщагівці, да, до там, не знаю, е, якихось подій на тисячі людей. Навіщо це було і що з цього можна винести? Я от прям довго-довго писала про про останній період і про те, до чого я зараз е дійшла.
Да, мабуть, найскладніше. Ну і, звісно, про родинні якісь штуки. Є речі, про які я вже говорила там на тому жуті, на якихось інтерв'ю. Є речі, які я чесно озвучую, озвучила тільки зараз в книзі, ну, які є для мене болісними, але це частина мене.
Ми на цьому поставимо крапочку з приводу книги, тому що я думаю, що ми дамо, знаєш, простір людям. Я лише поділюсь своїми власними враженнями, тому що коли я її дочитала, я вже тобі говорила поза кадром, що для мене вона терапевтичною була, тому що я тільки потрапила в це медійне поле і вже зіштовхнулася під водним камінням цього, що занесе за собою медійність, хоча б маленька, але велику відповідальність. І це вже якось те, що людина якась інша прожила цей досвід і прожила його так от на повну, вже дає мені якусь надію, що а фух.
Ну, значить, після якогось там шакалячого експреса є життя. Є життя прикольне. І це було дуже круто. І я реально подумала про те, що це була оголеність, це була відвертість.
І в якийсь момент я поставила собі запитання: "Чому Ярослава так тягнеться відверто говорити про дуже багато речей набауті?" Потім з'явився в тебе YouTube канал особиста і де також було дуже все відверто. От тепер маю можливість поставити це питання тобі.
От чому ти настільки ти от не боїшся просто так відкриватися? М я я от не знаю, чи мене чи мене тягне до цієї відвертості і чому мене тягне. немає відповіді на це питання, але це той спосіб взаємодії з зі світом, який мені абсолютно ее підходить.
І відвертість з іншими, вона також диктує перед цим вона диктує відвертість з собою. А чим більше ми відверті з собою, тим якісніше ми, мабуть, можемо проживати це життя. YouTube канал Особисте.
Ти його запустила в травні цього року. Твоїм співведучим став актор Іван Жилюк. Розкажи, будь ласка, чому тільки три випуски? Боже мій, я думала про це питання вчора вночі, коли була тривога. Я думаю, Альона мене спитає, треба придумати якусь версію.
Бачиш, черговий проект на Ютубі мій, який доводить, що я дуже командна людина. Мені треба, щоб мене хтось підштовхував, виставляв графіки, тому що самої мене вистачає вот на там на чотири випуски. Ми записали чотири випуски, останній не вийшов.
Це була така інтенція. Ми з Іваном не були знайомі від слова взагалі. Це от запис. Запис першого епізоду. Це була наша друга зустріч.
А чому Іван? Ну так вийшло. Мені захотілося записати. Я вже придумала. Дивись, в мене все як будується в житті. Мені треба назва.
Угу. Коли є назва, запускається проект. Тобто може бути нічого, але має бути назва. В мене з'явилася назва така: "Все, треба робити потому що, коли, як, як не зараз". Найкращий час для запуску Ютубу був вчора, але можна і сьогодні, називається.
А і мене не вистачило, чого ми записали чотири випуски. А-а мені насправді сподобалось і я думаю, що я можливо продовжу, коли в мене з'явиться в цьому потреба. Далі мене закружили дедлайни по книзі.
Потім, ее, була якась поїздка, потім якісь трабли в театрі, ще щось, ще щось, ще щось. І така: "О, літо, ремонт буду робити". І в мене Олег зі студії, де ми знімали, я не домонтувала навіть останній випуск.
А він дуже класний. Він дуже класний. Він дуже відвертий. І я думаю, що після виходу цього випуску ми б якраз закінчили співпрацю, мабуть, з Іваном, але цей випуск ще не вийшов. А він він про аб'юс.
Іван дуже класичний представник такого нарцисичного аб'юзивного типу. В мене було питання про це. Ми поговоримо. І в цьо в цьому було цікавість, тому що е всі аб'юзери кажуть, що вони не аб'юзери, а Іван із тих, хто ще й цим кіться.
Я думаю, що я випущу цей випуск, коли ви вирішу повернутися до особистого. Єгу ідея, е, гостей, героїв. Просто зараз немає е ресурсу, ее тому що багато чого несеться.
Але, знову ж таки, повторюсь, я не вважаю особисти провалом, але воно підсвятило, знову ж таки ту проблему, яка була з ніччю з Ярославою Кравченко. Ще один YouTube проект, який закінчився на двох випусках.
чи на на трьох. А мені треба команду. Ну я пам'ятаю ніч з Ярославою Кравченко. Це проект запустився в ковід, правильно? Це ж якраз був Я пам'ятаю ще Instagram сторінку, яка, напевно, тоді вже потім вбаут же ж трансформувалася. Це та це прикольно.
Ми в першому інтерв'ю, до речі, трошечки про це говорили. Але от повертаючись до особистого, насправді я подивилася перший випуск і почитала коментарі. Мені перший випуск прям дуже сподобався.
Я ти там абсолютно інакша, не така, як в абауті, а якась от легка. От прям ти сиділа і от реально у вас була відверта розмова. Не було відчутно, що ви це друга зустріч, що ви нібито знайомі.
Було цікаво подивитися на два різні погляди, тому що у вас дуже різні погляди. І я дивилася на коментарі, і люди: "Ура, яся знову на Ютубі там добре, що ти повернулася, ми так чекали". І була велика підтримка.
І потім я подивилася другий випуск, і я така: "А чи тобі комфортно було з Іваном працювати?" Бо Іван вже якось так насміхатися почав з деяких таких тверджень. І я зрозуміла, що не одній мені так здається, бо в коментарях почали це писати.
На третьому випуску також уже якась напруга і я таке подумала, можливо це щось у вас там не сталося, не склеїлась між собою. А дивись, на ми не були спрацьовані в кадрі взагалі.
Угу. Ну, ви не були знайомі взагалі. І мені дійсно було цікаво показати іншу себе, тому що в Ебаті, як не крути, в мене була певна роль. Там була Ярослава Кравченко, але я відповідала же за життєве житіє, тобто, знаєш, за історії, які соромно розказати.
Я їх розкажу, тому що я знаю, що є частина аудиторії, яка таке теж переживала. І треба сказати, що вони, блін, не одні. І оцей момент, що мені дісталася роль якоїсь такої, по-перше, старшої, знаєш, на досвіді, я хотіла простір, де можна розслабитися і побути з собою і поговорити е не в рамках ее теми ее про місячні чи про стосунки в трьох чи, а просто от сісти і от куди поведе думка і про це поговорити.
І, е, з Іваном складалися, е, ну, от перші дійсно цікаво складалася розмова, але мені не Я знаю, що я не знаю, чи як це буде звучати. Мені не вистачило взаємної цікавості, тому що я дуже довго можу копатися в в людині, але людина має періодично, це має бути, знаєш, як в тенісі, не не тільки я закидаю, подаю м'ячики.
Ось тому тому мабуть в якийсь момент а я навіть пам'ятаю, що на другому записі я така: "Окей, окей, так, Іване, я дам тобі з собою помилуватися". Звісно, звісно, по порозумнічай цей.
А потім я така сиджу і розумію, що Яся цей гармонійна слухаюча, вона вийшла щойно зі студії. І оцей останній випуск про аб'юз, ее я просто вже така не треба його випустити. Треба його випустити, тому що я така так всесь, моє терпіння закінчилось.
Вибачте, що я б'ю по столу. Я знаю, що це брак по звуку зараз буде. Е-е, короче, я думаю, що я продовжу, якщо в мене знову з'явиться така потреба і буде на це ресурс. Клас, друзі, ваш шанс написати в коментарях, що ви чекаєте Ярослава Краченка знову на Ютубі.
Я знаю, знаєш, як я така сиджу, місяць пройшов, не не випустила, а в мене стоїть нагадування в календарі, щовівторка е ні, раз на два, раз на два тижні вівторок випуск особистий. Прям воно приходить і приходить, а мені соромно.
В мене є один підписник, який задонатив на банку особистого для того, щоби запис, ну, на підтримку. І я така пишу: "Кирило, може, скасуй донат?" Він такий: "Та ні, може ще запишеш?" І оце нагадування мене воно так тригерило, що я ж нічого не випускаю.
А потім оце було оновлення нещодавно і злетів весь календар. Угу. І злетів весь календар. І мене більше це не тригерить. Ну, ми не будемо на тебе тиснути, але якщо вирішиш продовжити, ми будемо дивитися.
Давай так сформулюємо. Дякую. В який момент ти пішла з телебачення Торонто? В який момент в шапці стало екс-телебачення Торонто? Дивись, е, той момент, коли стало багато екс в шапці. Просто це якось так, ну, типу пройшло повз.
Е, дивись, не дуже багато чого неслося в той момент. По-перше, ну, ти пам'ятаєш, що хвиля хейту Та, блін, вона досі там ще хтось приходить і типу чого не в ЗСУ? До нас також приходять під наш випуски досить. Що, що з Португалії пишуться? Привіт, друзі.
Ми не в Португалії з Альоною, ми тут сидимо в Києві. Аа просто зебаутом була домовленість про закінчення наших взаємин раніше. Але запланована комунікація була пізніше.
І там вийшло, ну, ми дорослі люди, ми плануємо комунікацію. Вона запланована типу ось була там на початок вересня, тут понеслося все з Торонто, тут виходить ібаут і потім ще робити заяви про закінчення з Торонто. Ми, е, збиралися, е, типу почекати, поки трохи уляжеться весь цей хейт з з випуском про те, що там зірки та хто прохилянців.
А потім стало зрозуміло мені внутрішньо, що це шанс, е, ну, шанс на оцю зупинку, яку можна прям, ну, зараз піти і трошки цей сховатися. Ну, ти бачила, що я публічно типу проживала хейт, да? В мене була комунікація, все знову ж таки, щоб це було і для інших прикладов, що можна вижити, а потім просто не комунікувалось як таке типу, що то Торонто всьо, тому що це попало десь в один період.
Але чому? Ти вже зрозуміла, що просто формат змінився? Дивись, в мене, ну, зрозуміло, що не не було вже три роки фактично, скільки триває війна наших випусків класичних з Майклом. Ми працювали в парі в парі і це була, ну, типу стала пара.
Другий момент, в мене не з'явилося, мабуть, своєї рубрики, за яку б я відповідала. І в якийсь момент, е, я почала робити штуки, які якраз будуть таким цим, е-е, як називається, е-е, Громатвода, ні, ну, короче, е сюжети, які ніхто не хоче писати, писала я, тому що, типу, на досвіді я можу це вигрифти. Або хтось з авторів там загнався.
Хто це може озвучити? Ну, давай. Е-е, і, мабуть, відсутність оцієї свого сталого сталого місця і бажання вже нарешті відпочити, воно все разом збіглося. Але такоє типу ми не розривали стосунки, типу дякую за співпрацю, до нових зустрічей, ми спілкуємося з усією командою, все ок.
Е, типу я не виключаю, що коли-небудь може бути ще повернення і Торонто теж. Я запитаю пробаут лише одну річ, через яку постійно приходить в коментарях до нас і питають, і мені вже самій цікаво. Катя Мотрич с місяців тому була в нас на інтерв'ю і розповіла, що ви пишете книгу колективну з видавництвом Лабораторія.
Нас питають, тепер я питаю у тебе, чи вийде ця книга? [музика] Мені важко відповісти на це питання, тому що після тих трагічних подій з загибель Юри Катя сказала, що, ну, вона вже не бачить книгу в тому форматі із тими відповідями, які були. Вона складається з трьох частин наших е відповідей на ее на питання.
Е Катя взяла взяла час на подумати, чи можна це переробити. І поки що це питання підвисло, хоча е книга була, е, ну, там на момент весною, мабуть, вона вже була на фінальному. Так, Катя казала, що вона вже прямо написана і передана в видавництво.
І досі до нас приходять люди в коментарях і питають. Тобто, друзі, бачите, можливо, навіть книга буде просто трошечки, я так розумію, ця книга була про дорослішення, про ваш досвід особистий вас трьох. Ну, просто він змінився і зараз навіть на на фоні того, що я пишу в своїй книзі, там якісь частини були здані взимку, грубо кажучи.
Багато чого вже змінилося, ми не все редагували. А у випадку з Катею і з цим до досвідом втрати і горювання, які вона зараз переживає, я думаю, що вона дійсно перескладається як людина. І мабуть, що той досвід, який описаний, буде вже трошки неактуальним.
Я би хотіла поговорити про твій проект Всі по 10. Угу. Ти казала про донати і от в мене цікаво. Зараз дуже багато фондів і волонтерів скаржиться на те, що з кожним роком зменшується вже кількість донатів. Ви спостерігаєте це? Так, звісно.
Ну, прям дуже сильно. А я зараз дивилася в мене табличка, вона доступна всім. Табличка всі по 10, де де якраз можна порівняти по рокам уже. Червень 22го року 800 000.
Червень 23го- 770, червень 245, червень 25го 287. Тобто це в в чотири рази за от да чотири роки зменшилася кількість донатів і так падає. Чи чи перестаємо ми від цього щодня публікувати збори? Ні.
Чи перестаємо ми допомагати відповідати на запити? Ні, звісно, тому що є люди, у яких є необхідність донатити і які довіряють нам. І є люди, яким ми регулярно допомагаємо.
Зараз, до речі, не пам'ятаю скільки минулого разу було, чи ми обговорювали це з тобою. Зараз вже 25 млн зібрано. 25,5.
Це взагалі так загальна сума. Ну, крута сума. Бачите, друзі, на таких маленьких донатах здавалось, бо 10 грн. 10 грн зараз.
Це одна копієчка, яку ви можете знайти в себе в кишені. Ко 10 грн зараз навіть на чай, мабуть, не не залиши. От прекрасна звичка, яку можна додати.
Але от знову ж таки я до цього в мене і запитання. На твою думку, от як зараз залучати людей донатити, чи це вже, ну, неможливо вже на третій ріки війни повномасштабної? Дивись, все можливо. Ми можемо подивитися на ті ж прям сталі вже компанії у нас і кооперації там Вася Байдак іко креативні збори там група е Боже, як вони бест street Boys, як вони це роблять.
Залишається важливою, дуже креативна складова і всі ми бачимо, що запуск збору - це окрема маркетингова компанія, яка проробляється. Дуже важливо, що зараз прям системно долучається бізнес до, знову ж таки, і до організації зборів, і до закриття зборів, і до креативної частини.
Мені здається, що зараз, і це не тільки про збори і благодійність, що український бізнес, е, виріс в своїй соціальній відповідальності і виріс в, знаєш, от я доросла людина, я можу купити собі квиток в театр і піти. Отак український бізнес.
Ми настільки дорослі, що ми вже свідомі робити ось такі речі. і піклуватися про тих, тих і тих. Зараз, коли е-е ми випускаємо виставу, ми во Володар мух випускали за холдінгом, е нашими партнерами, ее Хавас Village виступив, креативні, е, агенції, агенція. Ось і я розумію, що бізнес прям готовий підтримувати українське і створювати сенси, не просто там закидати копієчку.
А тому, якщо говорити про збори, мабуть, ми всі теж стаємо дорослішими, розуміємо, що це працює за якимись правилами. А те, що вони зменшуються з одного, з одного боку зменшуються, з іншого боку я подивилася, наприклад, у нас там на Пейпалі є підписниця, яка щодня 3, роки скидає по 5 доларів на на на збори.
Є люди, які от та ціль, яка була усі по 10, які точно зробили це своєю щоденною звичкою. Зараз такий момент, друзі. Отак от.
Стоп, наше відео задонатили на якийсь збір, який побачили, повернулися і далі дивимось. Це, до речі, в мене є така практика. Я, наприклад, об 11й, е, щодня об 11 я дивлюся, ми знімаємо банки попереднього дня і запускаємо нові збори.
Наприклад, коли я дивлюся, що накидали мало по 10 грн, я от позлилася, можу піти написати якусь злобну сторіз, а потім така: "Так, перше, що ти маєш зробити у відповідь на свою злість - це пройтися. Я відкриваю інсту я просто листаю і на кожен збір, який є, я закидаю гроші.
От там, е, мені дуже сумно, коли доводиться півгодини листати і ні в кого немає зборів". І виходить, що а є люди постійні, яких я знаю там зайдеш до Байдака, до Маєвсько там ще, ну, є точно люди, у яких щодня є збори, яким можна допомогти. Я сама піду скину оцей злість, по порозкидаю гроші, потім ще раз зайду, вже думаю, так, можна щось мотиваційне написати.
Та крутимся, як можемо. Важливо, ти от сказала, що бізнеси виросли, але мені здається, що в принципі у нас до повномасштабної війни не було культури у більшості своїй благодійності, будь-якої благодійності. Е, ну, фонд таблеточки існує давно.
Це правда. Це правда. Ну, так і війна з 2014 року, і волонтери уже на той момент, але просто от якось такого масштабного. Я знаю, ми навіть колись обговорювали це з друзями, що багато хто взагалі не думав про те, що там потрібно, наприклад, е, не знаю, комусь допомагати на якісь збори, на якесь лікування, там репостити.
От просто дуже багато іще говорили про те, що у них асоціювалось це з оцими шахрайськими схемами, коли, пам'ятаєш, була така мода, ходили оці в коробочки, збирали, саме ходять. І мені так не зру, блін, оце мене прям дуже тригерить.
Коли я бачу, тому що, да, в 14-му році, коли стояли люди зі скриньками, або заходять в транспорт зі скриньками, збираємо або на дітей, або на військо. Тоді ж було багато репортажів про це, що шахрайські схеми.
І коли я зараз, наприклад, бачу людину у військовій формі зі скринькою, яка біля метро збирає на якісь е бат, на якісь потреби, а-а, мене це дуже тригерить. Е-е я не думаю, що будь-який ее керівництво батальйону дозволило б отак стояти на вулиці і просити на потреби.
І якщо це проситься, не знаю, на там на 93, ну, це якось кидає якось негатив на цю 93. І знову ж таки піти перевірити, е, шахраї чи не шахраї, е, мабуть, пасувало би. Я цього не робила, але я їй не допомагаю так на вулиці, тому що в мене є інші способи.
Чи, наприклад, коли ти стоїш, дуже теж розповсюджена схема. І раніше це було так, до тебе підходить людина, просто просить грошей на хостел. Дуже класична схема.
Не знаю, от прям вона кілька років існує. Дівчина, може бути хлопець, хостел пропустив поїзд, дай, дайте гроші. Зараз це інколи бувають, е, знову ж таки люди у військовій формі.
І тут е-е питання тобі треба задати. Дійсно, це людина у військовій формі, чи це людина військова, якій потрібна допомога? Ну да, тут може бути зловживання на рівному місці просто таким статусом. Ти трошечки вже згадала продикий театр, коли говорила про Володаря мух, зокрема.
В тебе за цей рік був досвід режисування власної вистави "Худну з понеділка", правильно вона називається. Як тобі цей досвід? Я не хочу його повторювати.
Блін, я ще не зрозуміла. Дійсно, ми з тобою не бачились рік, що за цей рік я поставила виставу, взяла паузу в Ютубі, написала книжку, сіла за кермо, почала ремонт і домовилась зі Ларіоном Павлюком і театром Заньковецької про постановку "Я бачу, вас цікавить Пітьма". В мене ого рік вийшов.
Дійсно. Угу. З приводу режисори мені дуже хотілося зробити виставу, яка б розповідала про дівчат плюс сайз. Ніхто не говорить про дівчат плюс сайз.
Про них говорять тільки, якщо якийсь бренд вау почне робити розміри плюс айз. І то інколи ці плюс я не буду називати один бренд, е, у якого була нещодавна колаба з іншим брендом. І вони такі: "Яслава, ми хочемо вам прислати е-е подарунок".
Ми от випустили колекцію. Я така: "Так, дякую, ось мої розміри". І коли всім, е, приходить блогерам одне, а мені приходить ее інше, е, тому що немає е немає розміру, понімаєш? Я думала, хороша колекція. Угу.
Е. ладно, насправді ми взяли цю виставу про дівчат в рамку Плюс сайз, але це вистава про скоріш про те, як суспільство взагалі виставляє рамкам, рамки жінкам. Як тобі бути, як тобі жити, з ким тобі спати, як тобі ходити і все інше.
Вона подана в такому легкому форматі з пісенними номерами, але там і багато дуже болючих історій, тому що вона зроблена на основі прям реальних історій. 211 людей прислали, заповнювали ці анкети і розповідали і про своє дитинство, і про зараз, і про те, як в магазині на тебе дивляться, коли ти приходиш на себе щось знайти речі.
Це продовжується. Звісно, у нас окрім цього багато інших проблем в країні. Але не вирішуючи ось ці маленькі, не вирішуючи проблеми велосипедних доріжок, не вирішуючи проблеми парків, які намагаються рейдернути забудовники, не вирішуючи проблеми ставлення один до одного, поваги один до одного до особистих кордонів, ми не ми не виростемо кращим суспільством. Тому це все треба паралельно вирішувати.
Е, тому як могла, так і зробила виставу. Я її справді рекомендую, тому що вона е вона мила, як я зараз. Хагаха.
Правда, що ти її поставила за три тижні? Так, це було вимушено. Вимушено чому? Е, в мене сталася дуже дивна історія з режисеркою, яка взялася за цей проект, яка мала його випускати. Я досі, коли мене хтось питає, що сталося, не можу Угу.
Угу. відповісти, тому що ми після цього не спілкувалися. Питання в тому, що в мене було зобов'язання перед нашими партнерами, Українським жіночим фондом по випуску цієї вистави. Її треба було випустити, я її випустила.
Я зробила роботу Ярослави Кравченко, директорки Дикого театру, е, яку за Любки б не робила, але такий досвід стався. Ну, тепер я просто не можу про проговорити про цей анонс з книгою, да.
і постановки, вистави. Я бачу вас цікавить пятьма Іларіона Павлюка, тому що це був фурор просто. А це був не фурор, це був шок, тому що ніхто з нашої команди не був готовий до того, що ми не встигнемо навіть, е, знаєш, забронювати кілька квиточків на приголоси. 40 хвилин.
Ось так от і все. І в Києві, і у Львові солдаут. Я не встигла придбати квиток, хоча сиділа отак от просто сцепивши. Я розумію, тому що я бачу вас цікавить Пітьма.
Це великий бестселлер і один з унікальних серед українських авторів. І тому, звичайно, попит на цю виставу був би. Але чому саме, я бачу, вас цікавить пятьма, чому Іларіон Павлюк, от як у вас взагалі ця домовленість сталася і цей метч? Е, дивись, Дикий театр дуже любить сучасну драматургію.
Сучасної драматургії є багато, не вся та, яка підходить нам. Тому ми подивляємося і ее в бік ширше сучасної української літератури. І пройти повз Роман Павлюка було важко.
Єдина проблема з такими великими об'ємними творами - це зробити якісну інсценізацію. Це треба, щоб робила людина професійна, яка шарить, яка може. І таки така людина у нас є.
Це Олексій Деречевський, який є і драматургом, і актором, і режисером, і ще пише класні інсценування. А з Павлюком вони знайшли спільну мову, тому що обговорювали редакцію ее варіації ее сценічних версій, перебуваючи там в різних окопах, перебуваючи на службі, скажемо так, тому що Олексій зараз теж в лавах сил оборони.
склалося і прийшов прийшов час, мабуть, цього. Ну, тобто ідея насправді була давно, але тут питання підходу до Роману, тому що диви, яка тут є величезна загроза і чому я боюсь цієї прем'єри. Тому що коли ти читаєш, Люди не читають драматургію.
Е, драматургія як жанр - це не популярний жанр. Я знаю тільки це, ну, театрали, збоченці можуть читати драматургію, бо це є їхня робота. Е, люди не читають драматургію як жанр.
Люди читають романи, повісті, оповідання, вірші, там все, що в нас є. Але який є ризик, коли ти ставиш роман, що він буде виглядати не так, як в твоїй голові? І твоє очікування, воно для тебе важливе, для нас важливе, але я точно знаю, що на 99% скоріш за все у нас будуть різні бачення кольору, як виглядає головний герой, тому що твоя фантазія це тобі малює. І коли ти випускаєш роман, це ох як ризиковано.
Тим паче, коли ти випускаєш роман, у якого 150 тисяч ее аудиторій, яка його прочитала і яких у кожного є своє розуміння і і як, і про що. Тому ми тут змірялися з звірялися з Іларіоном.
Про що? Тому що, ну, пітьму можна по-різному трактувати. Кожен знайде, знову ж таки, свою лінію. Так. І тому ця прем'єра дуже очікувана.
Але з іншого боку і плюс треба вважа вважати на містичну складову. Це те, що, е, дорого зробити в кіно, важко зробити в театрі. І от як це вдасться постановочній групі? Подивимося.
Я зараз їду на прем'єру у Львові на цих вихідних, ее, і буду розуміти, але у Львові треба сказати, що дійсно вона буде візуально трошки інше, тому що там ее сцена національного театру, де є коло, машинерія і більш доступна ось ця театральна магія. А тому побачимо.
А чому це в співпраці з театром Занковецької? Тому що ідея поставити пітьму народилася тоді, коли ми працювали з Максом разом, з Максимом Голенко, який зараз очолює театр Заньковецької. І тому вийти вона мола теж разом.
Окей. Ну що ж, ми чекаємо прем'єри і чекаємо продовження, щоб ще попасти, тому що дуже цікаво. Але так, е, у мене було запитання, правда, що це велика відповідальність, коли іде навіть екранізація в кіно, ти уявляєш, от зараз, наприклад, ее, знімає HBO серіал по Гаррі Поттеру. Я вже дивлюся, як люди реагують, вони звикли до одного Гаррі Поттера, тут випустять інший, і це вже велика відповідальність перед тим, чи вони десь, ну, заметчаться з тим уявленням нашого Гаррі Поттера в голові.
Тут же у вас велике поле, тому що, ну, немає екранізації. Я бачу, вас цікавить пятьма в фільмі і в театрі. Наскільки я пам'ятаю, то Андрія Гайстра буде іграти Григорій Бакланов.
Це круто, але я його не так собі уявляла. От Та я його чомусь брюнетом уявляла. Але коли побачила Григорія, я така подумала: "О, це цікаво." Ну, тому що і потенціал, знаючи цього актора. Тому так, я заінтригована.
Думаю, друзі також, хто нас дивиться, це круто. про Дикий театр. Ти от спостерігаєш, що взагалі зараз відбувається з театральною спільнотою, з цими з усіма скандалами? Там Костянтин Темляк, до цього був Андрій Білоус, там Талашко, Висоцький, можна просто продовжувати. У мене була нещодавно Ірма Вітовська на інтерв'ю, і ми, коли про це говорили, вона вже поза кадром мене спитала: "От чому так багато людей говорять про саме акторство? Ну, це ж може відбуватися в будь-якій сфері".
І я кажу: "Так, але актори на видноті". І тому ми так обговорюємо це все. І я запитую про це в кожному інтерв'ю, тому що я не можу не поговорити з людьми, які дотичні до цієї сфери. В тебе була цитата в книжці одна цікава.
Я її собі, е, занотувала. Якщо публічна особа помилилась у далекому минулому, то, можливо, і не варто її скасовувати зараз. Це вже може бути інша людина, яка не раз визнала свою провину і діями її виправила.
Тому за кожною помилкою стоїть людина її життя, яке може зруйнувати необґрунтована реакція суспільства. Власне, буквально перед нашим інтерв'ю Темляку вручають золоту дзигу.
Білоус, ее каже, що в нього буде прем'єра Нова театральна в культтеатрі. Доповнюючи свою цитату, хочу сказати, що за виключенням того моменту, коли на людину відкрите кримінальне провадження, де ми чекаємо результати розслідування, тому що по темляку перед врученням дзиги було відкрите кримінальне провадження. По Білоусу досі іде слідство відкрите кримінальне провадження.
Тому, якщо говорити про якісь давні ситуації, які сталися з людьми, які не були там доведені, це одна річ. А коли зараз відбувається те, що відбувається, оцей пост, де Корчинський пише, що Білоус буде ставити його п'єсу.
Я розуміла, що в нас є відбиті люди, але що наскільки? Просто є одна частина суспільства, яка намагається якось оцей інститут репутації вибудовувати. Є інша, яка така бац і поклала просто так.
Ось вам і плюс це, короче, ой, фу-фу-фу. Щас я спробую зібратися. Мене це дуже вибішує, мене це дуже тригерить. Дійсно, люди театру, там, кіно, вони буль більш є видими, тому на їхніх кейсах можна розбиратись.
Але зараз у нас ситуація така, що ми такі, як суспільство зібралися, так ні насиллюн, ні не може бути його в творчих вузах, е, ні ее ми не допустимо цього, не будемо мовчати. Інститут репутації і тут тобі на золота дзига, яка Вибач, ви могли пере Ви могли переголосувати.
В сенсі, ви не дивитесь новини, ви не бачите, що що тут відбувається. Це б додало честі, якби премія в категорії була б не вручена. Наприклад, ми переглянули, що важко зібратися через півроку і ще раз переглянути і видати якусь базу.
премія, на яку, ну, дійсно, репутацію якої вибудовували непогано все виходило, в якої був непоганий статус і такий висер, вибач на слові. А я не знаю, що робити.
Всіх треба ще раз відправити в школи і пройти якусь базу комунікації. Без без поняття. Мені страшно трошки е в в цьому жити, що воно не доводиться до кінця просто, що ми на якоїсь точці. Знаєш, ми частково не довели до кінця Майдан.
Ми не довели до кінця, я не боюсь сказати. Угу. Яке у нас передувало МІТУ, але МІТУ закінчилося посадками і судами і вироками, а я не боюсь сказати, не закінчилось. Ее ми зараз не доводимо до кінця Немовчи, яке почали цих сміливих 46 акторів молодого театру, які відкрито виступили.
Повір, знаючи, як працює Державний театр, це настільки велика відвага публічно відкрито заявити, е-е ризикуючи своєю посадою в театрі, ризикуючи ролями. Ну, фактично на той момент я думаю, що всі вони були готові до того, що їх можуть звільнити.
Да, повернулося. Так, але з іншого боку у нас є от Карчинський з Віденської кавой із Білосом. Серйозно, я не знаю, як стратегувати це все разом і щоб ми якось розвивалися рівніше, як суспільство, але треба комунікувати. Ну, єдине, що, ну, там залежить від мене, від тебе, від інших людей.
в тебе є цінності, не треба думати, що їх автоматично розділяє все твоє оточення. Е, треба говорити з людьми і вступати і в дискусії, і в полеміки, і просто своїм часом, своїми силами намагатися доносити якісь правильні речі. Клас, хороший посил про твою родину садибу, яку ти нині відновлюєш на черкащині, їй 65 років.
Розкажи, будь ласка, хто жив в цій садибі і чому ти вирішила її от відновлювати і своїми силами ще. Е, розкажу цю історію.
Це хата, яку будував мій дідусь із бабусею, але це хата на Черкащині. Будувалася вона на місці старої хати, де перед тим, е, жили їхні предки. Тобто загалом, я думаю, що ось саме місце, земля, де стоїть зараз ця садиба, як мінімум років 100 точно мої пращери там живуть.
Це хата, в якій я в дитинстві гризла крадяні стіни, і вони досі окусані кутки, знаєш, як то кажуть, дитині не вистачає крейде. Отам це хата, в якій я проводила своє дитинство.
М-м, це хата, е-е, в якій збиралася величезна родина. Величезна родина, з якої зараз, на жаль, дуже мало хто залився залишився живим. А в мене, е, мама м поховала десь півроку тому мого вічима і вона жила в іншому місті.
на і ми отак родинно обговорили і подумали, що було би класно, щоб вона жила зараз ближче до рідні, тому що в цьому селі і дядько, і родичів багато. Але, оскільки дідусь останні вісім років дуже хворів, е, в них там, до речі, я в книжці про це пишу, про їхню романтичну, неромантичну, е, історію кохання, вони з бабусею прожили майже 60 років разом.
І вони були дуже, це зараз називається співзалежні стосунки, мабуть, да, тоді 60 років разом. І коли бабуся відійшла, дідусь дуже почав хворіти. Він потребував щоденного догляду.
Мама з братом за ним доглядала. І за цей час, поки там він хворів, хата трошки занепала. І коли було прийнято рішення, що можливо краще, щоб мама переїхала зараз сюди, було рішення прийняте і про відновлення хати. Але мені дуже хотілося, знаєш, не зашити все гіпсокартоном, а максимально зберегти ту цінність, яка була, ті стіни, які я гризла в дитинстві, там те горище, на які я лазила.
І зараз, е, ее був розроблений план. Я по-дорослому до цього підійшла, найняла дизайнерку, вона приїхала, все заміряли, як що буде робитися, щоб для комфорту все було. А потім, ее, я про це знімала, це дуже смішно.
Я думала, що значить я тут попрацювала в Києві, привезла пачку грошей, така: "Ось гроші, люди, беріть гроші, робіть роботу". Я приїжджаю з пачкою грошей в село.
Ну, по-перше, вона була замаленька, дійсно, тому що до ремонту ніколи не будеш готова. А по-друге, виявилось, що людей в селі, які можуть виконувати ті чи інші специфічні роботи, майже немає. Аа більшість, е, і вулиці в селі, яке було дуже живим в моєму дитинстві і дуже живим 10 років тому, вони майже порожні.
Е-е, всі чоловіки воюють. І тоді ми стали шукати, ну, хоч якось звідкись, може, з інших сіл привезти людей, там, побілити хату. немає спеціалістів.
Там виходить, що традиція ця перервалася, типу тих, хто хто вміє. І так виявилося, що білити хату треба самим, кидати глину треба самим, вікнами займатися самим. Там дуже важливо, що вся столярка в цій хаті, вікна, двері, підлога, дідусь робив своїми руками.
Вони дуже якісно зроблені, але, звичайно, там багато шарів фарби. Це 18 вікон і це три місяці роботи. Я вже толоки організовувала.
Я вже перепробувала всі можливі методи зняття старої фарби, змивки, фіни, болгарки, реноватори, різні насадки. Я можу про це говорити вже прям довго-довго.
Процес ее в мене називався літні канікули. Я думала, що я собі так вайбово там пото що влітку і все закінчув. Ну от закінчила я хіба що з вікнами.
зараз перейшла до процесу дверей, але а-а паралельно, ну, от ти там ходиш по цьому подвір'ю, розумієш, що а ось тут є фотографія, де моя прабабка, яку я не застала, жива. Тут собачка Жулька, а тут Шовковиця була, на яку я от ледве юний комерсант.
В мене в дворі у бабусі була шовковиця. Угу. І я давала доступ туди дітям, тільки тим, які мені подобаються чи не подобаються, або влаштовувала якісь комерційні ці: "А що ти мені, якщо я дозволю тобі на шлупковиц залізти?" Я розумію, що з того багато чого починалося. І всі ці речі, вони зараз є, і вони ще цінніші, тому що вони фактично мають історію чотирьох поколінь.
А і саме тому для мене важливо зберегти її. А ти бачиш своє таке, знаєш, дауншифтинг, тобто переїзд в село і життя отам. От не знаю, е, зараз от влітку я спробувала так своє життя організовувати, що, наприклад, я їду на їду на Київ на чотири там пть днів, плотненько, щільненько роблю свою роботу, вистави, там ще щось, зйомки, якісь там, робочі зустрічі.
і потім на два тижні в село. Це абсолютно можливо. Але з іншого боку мені і в Києві подобається. Ну, я, звісно, на Лук'янівці живу, але мені в мене дуже затишний двір і я там майже як у селі. Тобто я не розглядаю варіант повністю.
Я не не втомлена е роботою людина і графіком життя людина. В мене все-таки більш він вільний. Коли хочу, тоді вихідний. е, коли треба, тоді працюю, тому мені немає від чого тікати.
А, але там це більше про це більше про якусь ее про родинний ее спадок і про те, що я хочу зробити це місце тим місцем, де можна відпочивати. Тому що, що я зрозуміла, от навіть за ці три місяці, поки робили ремонт, от ти ходиш величезний двір, а сісти нема де.
Угу. І ми, коли витягнули старий диван з хати, зробили там місце, я зробила літній стіл, там якраз до мене приїжджали друзі на толоко і ми там всі обідали, там два 10 людей чи скільки. Там нарешті з'явилося місце, де ти можеш сісти там під деревом і от послухати село, послухати себе.
І зараз в мене задача зробити цей будинок таким, де буде багато місць, де можна от просто побути з собою і не треба гнатися, щось робити, що щось підганяє, підганяє. Клас.
Я тобі бажаю успіхів просто і витримки це завершити, тому що 18 вікон - це сильно. А так, так. А ти рахувала, якщо не секрет, скільки ти інвестувала вже? Я перестала рахувати. Я перестала рахувати.
Я кублю купую купила точніше в я готувалась до цього е-е купила військові облігації і зараз в мене якраз був період виплат. Там було чотири виплати.
І от якраз приходить відсоток, я беру мама на тому що, блін, там тільки електрика, мабуть. Ее, мені здається, біля 100,000 грн буде тільки електрика. Я не говорю про про все інше, але, звичайно, мені захотілося, щоб це була зовнішня оця проводичка з ретровмикачами і, ну, щоб це воно було дуже, по-перше, не хотілося штрити стіни, тому що вони глиняні і все інше по-нові, а по-друге, хотілося, щоб був так вайбовенька.
Ну, от така вайбовенько. перестала рахувати. Там ще попереду робити кухню. Її треба робити в розмір під замовлення, тому що досить висока стеля. Там ще робити плитку, санвузол і все інше.
Там ще я хочу ганок побудувати. Короче, я мама веде підрахунки, я не рахую. Але от, друзі, приклад. Зараз дуже багато на Ютубі різних форматів, де люди викуповують оселі і перебудовують.
Нелегко дивитися на роботу інших, легко, а самім нелегко. Але з іншого боку, ну, в мене є прям я дизайнерці ставила задачу, що ми максимально всі речі, які можна зберегти, е, ми зберігаємо. Тобто більшість меблів, яка там є, вона буде там перефарбована, переосмислена, але вона залишиться, тому що, ну, я не хочу стягувати мотлуху, а є речі вже з, правда, є обідній стіл, за яким в мене залишилися касети там 94го, 98го року, де я бачу, що скільки людей за цим столом сиділи, співали українських пісень, які були живими, щасливими, зафіксовані оці моменти сім'єю.
І я хочу, щоб цей стіл так і залишився обіднім столом, щоб на над за ним можна було збиратися е вже новим поколінням. Я хочу завершити нашу розмову одним запитанням.
Як ти себе самоідентифікуєш сьогодні? Клас. Е, знаєш, як я не знаю, чи подавала ти колись сівішку, резюме кудись на роботу. В ті часи, коли я цим займалася, я завжди, ну, там, наприклад, подаюся я на телебачення, так, я прибираю оцю от театральну діяльність, роботу в дитячих кружках якихось, ще щось, ще щось, це нікому не треба.
Залишаю щось, що більше підходить до цього резюме, до цьої роботи. Потім змінюєш кудись, наприклад, я їду на фестиваль, я там прибираю все, телік, ютубчик, це нікому не треба. Я подаю якісь свої театральні досягнення.
І я розумію, що коли мене питають, як тебе титрувати, що враз в якийсь період змінюється послідовність цих титрів. Тобто телерадіоведуча, потім радіо вже перестала.
Можу, але не не веду, да? Радіоведуча пройшла, ее ведуча, блогерка там е залишилася. Зараз я розумію, що для мене знову вкотре за цих 10 років на перше місце вийшов дикий театр. Е-е це те, де я розумію, навіщо вкладати свій ресурс.
А для мене і в силу останніх подій підсвідчується моя відповідальність як публічної людини реагувати і показувати свої аудиторії, як треба реагувати на ті чи інші речі несправедливі, які відбуваються. Тому, мабуть, ось це інфлюенсерство.
Ну і, звісно, всі по 10, вони настільки стали частиною мене, ну, тобто в мене немає днів. коли не з'являються збори в сторіс. І мабуть от цих би три титри я про себе залишила.
А ще я думаю, що я зараз прям дуже рівна і щаслива людина. Клас. Якісь е речі ти бачила. Я позавчора запаркувалася вперше на Подолі паралельною парковку. Я, по-перше запаркувалась на Подолі.
Це вже можна виставити цей успіх. І я так раділа, я виходжу і така: "Я запаркувалась, я запаркувала". Треба записати всім кружечки, я запаркувалась.
Е, якісь е речі, коли сповільнюєш темп, ее підсвічуються е речі, з яким з яких можна радіти, тішитися. І зараз я в я цьому вчуся.
От так би я сказала про Ярославу Кравченка. Клас. Мені дуже подобається сьогодні бачити нову Ярославу Кравченка і круто, що в тебе за цей рік пройшло стільки трансформації і нам є про що поговорити. І дуже я тобі дякую за відвертість і те, що ти до нас завітала.
Дякую тобі. До зустрічі наступного року за іншим столом чи за цим. Так, сподіваюсь, так і буде. Дякую, друзі. Підписуйтесь на наш канал, ставте вподобайку.
цьому відео, а також не забудьте поставити дзвіночок, щоб не пропустити наступні випуски інтерв'ю та подкаста Як "Як це жити". Дуже дякую вам за перегляд.