Чи справді ЗВИЧКИ роблять нас ВІЛЬНИМИ чи це кайдани мозку?
загорітися очі, ее загорітися і людина побігла кудись.
- Чи правда, звички надають нам свободу?
- Звичка немає сенсу. >> Чи й мотивації взагалі достатньо? Чи вона буде грати якусь роль? >> Досягати результатів може тільки та людина, яка здатна кожного дня змушувати себе робити якусь нудну херню.
>> Ну як я можу себе похвалити за те, що я прокинувся до ранку, якщо хтось вже заробив мільйон за цей день?
- Ми схильні не помічати все те класне, що ми робимо. е-е і е звертати увагу тільки на проблематичні частини.
Пий більше води, почни більше ходити та зроби руханку зранку. Харчуйся здорово, зменш кількість цукру в раціоні. Додай якомога більше клітковини.
Відкладай гаджети принаймні за одну-дві години до сну. Читай книжки та регулюй стрес. За два роки існування, як це жити, ми вам стільки порад надавали. Але бракує однієї важливої детальки.
Як же регулярно дотримуватися цих порад і не закидувати? Привіт, з вами подкаст Як це жити, а я його ведуча Альона Незовець. Власне, сьогодні ми закриємо цю прогалину і нарешті поговоримо про формування звичок та дисципліну.
А допоможе нам в цьому розібратися кандидат біологічних наук Петро Чорноморець. Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук та співзасновник системи просвіти "Змінотворці" для підлітків сел та маленьких міст, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та демократичної школи "Майбутнє". >> Петре, вітаю.
Дякую, що ви завітали до нас в студію.
- Вітаю.
- Я, коли пропонувала вам цю тему, ви мені написали, що ви доволі таки скептично ставитесь до звичок. От мені дуже цікаво, чому.
А, ну я не те, що прям до звичок ставлюсь скептично, я ставлюсь скептично до того, чого від них очікують. Ну, тобто в основному люди очікують, що от є щось, що я дуже не хочу робити і якщо я не треную звичку, то тоді я почну.
І просто так воно в основному мене працює.
- Тоді ми сьогодні, власне, і поговоримо, як воно насправді працює, тому що зараз дуже популярною є книга, про яку я також у вас запитувала поза кадром. Це атомні звички.
і вона не втрачає популярності насправді вже роками. Я її прочитала і я взяла декілька тверджень, які мені би хотілось дуже з вами обговорити, тому що звички там описують як щось, що дає нам свободу, наприклад. І власне це те, що про що ви сказали.
Ми багато чого очікуємо від звичок. І от давайте з першого цього твердження ми і почнемо. А чи правда звички надають нам свободу? свободу, наприклад, от якщо є фінансова звичка, то там ми будемо відкладати щомісяця, а потім у нас буде якась фінансова незалежність часу. >> Ну, якщо таким чином сформулювати, то да, ну, просто знову ж таки, я б тут шов з протилежного боку.
Ее, ну, мабуть, це логічно, якщо людина фанатіє від теми звичок і пише на цю тему книжку, вона намагається їх запхати куди завгодно. А от, а я би йшов з протилежного боку.
у нас є якісь обставини життя, ми в цих обставинах хочемо там щось собі покращити і далі ми шукаємо інструменти. І в деяких випадках звичка може бути інструментом в контексті, ну, просто далі от якраз я би йшов не від звички, а від того, що ми хочемо зробити.
Якщо ми хочемо досягнути е-е там, я не знаю, достатнього фінансового спокою, я би теж це називав скоріше не свободою, а спокоєм, то, е-е, ну, там, щоб сформувати подужку безпеки, нам щось таке потрібно робити. Якщо вдасться це робити в форматі звички, то супер, ну, класно, якщо це виходить.
Але не у всіх це виходить в форматі звички. І далі питання: чи це з людиною щось не так, чи просто цій людині саме цей інструмент не не ідеально підходить? Якщо ми говоримо про фінансову свободу, то в принципі не дуже розумію, де там звичка може допомогти, тому що фінансова свобода - це про кількість грошей, які ти можеш витрачати і які, ну, трошечки виходять за межі, не знаю, середнього доходу. І це вже не досягається звичкою там по відкладанню грошей або чи щось іще, да? Це досягається якимись іншими інструментами, типу, не знаю, створення продукту, за який тобі будуть платити більше грошей або якісь іще способи саме підвищення твого а-а потоку фінансового, а не його обмеження.
От. Чи може там десь звичка бути інструментом? Хрін знає, не бачу. Хіба що, якщо ти пишеш книжку про звички. А якщо ми будемо говорити про звичку, як метод розвантаження мозку, тому що Джеймс Кleр, автор цієї книги, нам пояснює, що на те, щоб опанувати якусь нову навичку, нам потрібно дуже багато затратити сил та енергії.
І власне якщо ми опануємо певну звичку, то таким чином ми звільнимо для іншого чогось місце в нашому мозку. >> О, це, да, оце прям дуже підтримує цю ідею.
Ну, я в цьому контексті кажу, е, таким чином, що ми насправді не помічаємо, яку кількість речей ми робимо вдома, наприклад, автоматично. Ее, і потім, е, ну, по-перше, наприклад, ті, хто переїжджають з якихось причин, особливо вимушено, вони чомусь дуже вимагають від себе такої ж самої продуктивності, як була вдома, а насправді їм треба від кількох тижнів до кількох місяців на те, щоб напрацювати нові звички.
Тому що вдома ти там попісять пішов автоматично, їжу собі дістав автоматично, вимкнув світло автоматично. Про все це в новому місті доведеться задумуватись, поки не натренуєш автоматизм.
От тому з цієї точки зору, да, звичка дуже цінна штука. Ще один варіант. Е, буквально недавно просто звучало на грі вигорання з однієї з груп обговорювали, чому у відпустці так погано людям. От людина взяла відпустку, чому їй погано? І там є багато причин для цього, але одна із причин в тому, що ти, якщо ти виснажений і їдеш у відпустку в нове місце, то мінус всі твої звички автоматичні.
І виходить, що у тебе просто немає сил на те, щоб адаптуватися до цього нового місця, там, де цих звичок немає. Тому, да, з цієї точки зору звичка - це прям дуже корисна штука.
Тоді давайте сформулюємо взагалі, що таке звичка, виходячи з цього, що це за інструмент, що він нам дає і яке місце звички в нашому житті. >> Ну от виходить знову, що я би йшов не від інструменту, я йшов йшов би від задач, тому що сама по собі звичка, ну от блін, я думаю, що прям отак от ні, немає сенсу говорити.
Мені здається, що треба говорити про конкретні е конкретні кейси. І там ми дивимось цей інструмент, що він може потенційно дати, чого він не дає. І або він тоді недоречний взагалі, або що треба додати.
От. Ну типу просто зазвичай, якщо так авто говорити, а типу найбільш імовірно про що говорять люди, коли говорять про корисні звички? Говорять щось про здоров'я. >> Так.
Так
- от. Ну окей, можемо спробувати подивитись там. Типу, якщо ми говоримо про ее здорову їжу,
- Угу. >> То да, мабуть, кожного дня задумуватись про те, що ти їси - це складно.
Це треба заморочитись. А тому натренувати, е, ну, для початку тоді треба, да, вималювати якусь конкретну стратегію, як ти будеш харчуватись і ее натренувати виконання цієї стратегії може мати сенс. Тому цей аспект, він важливий.
Але далі, чому в більшості випадків він не спрацьовує? Тому що у людини є причини не їсти здоровим. І ці причини - це не тільки складність сутокогнітивна, як мінімум, це складність операційна.
Тобто цю їжу все-таки треба купити і приготувати
- і спланувати.
- Е, ну, от виходить, що спланувати ми можемо зробити звичкою. >> Угу.
>> А купити і приготувати треба фізично. дія. Окей.
- І виходить, що це ми можемо перекрити звичкою, якщо це прос уже закладено, да, заведено у нас на автоматизмі, то ми це робимо достатньо швидко і легко. А оцю частинку, де треба купити і особливо приготувати, це все одно буде забирати час.
І якщо у людини цього часу немає, вона багато працює, то от виходить, що тут тут все уже начебто автоматизовано, але тут ти приходиш додому і тобі вже виходить або готувати, або спати, наприклад, і все, воно відпало. А не можемо ми і те, і те, і те перевести в звичку одразу? >> А так, дивіться, ще раз.
Тут виходить, навіть якщо приготування - це звичка, воно все одно вимагає конкретного часу та ресурсу. >> Тобто ми знімаємо складність для мозку, е, вигадувати щось нове - це складність об'єктивна і її ми звичкою знімаємо.
Це супер. Але далі у нас є об'єктивна штука, що треба, е, дістати з холодильника, нарізати, там, зварити, запекти. Короче, треба зробити якісь конкретні дії.
І для когось це може звучати типу: "Та що там тих дій? Я кожного дня це роблю". У деяких людей це так стається, да? А є люди, для яких це складність. І це не обов'язкова особливість людини.
Це може бути особливість діяльності цієї людини. От то хто хлоп і у нас перша причина, чому може не спрацювати звичка по здоровому харчуванню. Друга причина може бути, що та їжа, яку людина собі вималювала, яку треба типу як їсти, а вона, ну, типу не відповідає фактичним потребам цієї людини, просто не відповідає її фактичним потребам.
І тоді виходить, що вона начебто собі там автоматично напланувала, навіть приготувала, а потім це їсти не хочеться. От просто не хочеться.
І якби звичка тут не допоможе, тому що тут є об'єктивна причина, чому ні. Може бути штука, що у людини є якась їжа, яка їй дуже подобається і, ну, якби вона просто не може від неї відмовитись з тих чи інших причин. Ну, там треба розбиратися з причинами.
Якщо з ними розібратися, то можливо і вийде. Але це знову ж таки не перекривається темою звички. А от і може бути ситуація, я вважаю, що це прям дуже важлива штука стосовно їжі, що їжа - це ж в першу чергу задоволення. І якщо людина вибудувала звичку і таким чином поламала собі задоволення від їжі, то все одно оцей формат здорового харчування для неї працювати не буде, тому що в якийсь момент ця нестача задоволення цю людину або зажене в депресивний стан і у неї зникнуть сили для приготування цієї їжі, або вона буде просто зриватися і в якісь моменти обжиратися чимось іншим, а а і це ламає її весь процес по здоровому харчуванню.
От у нас, бачите, цілісна система. І в цій системі звичка - це корисний інструмент. Скоріш за все, без звички харчуватися здоровим чином не вийде. Тому що, якщо ти дійсно кожного дня задумаєшся про це, то, ну, в якісь моменти це просто не буде спрацьовувати.
Звичка тут корисна штука, але звичка - це маленька частинка набору інструментів, які необхідні, щоб добре харчуватись. От приклад.
Друзі, тему звичок, як і будь-яку іншу, ми детальніше розбираємо для підписників Ліга Pro з посиланням на статистики та дослідження. Підписуйтесь, посилання під відео.
Але це такий комплексний приклад, а є ж звички поменше. Ну, наприклад, я хочу навчитися пити воду. Ну, там в книжці нам радять, наприклад, розставити просто пляшечки з водою по квартирі. От тобі і вирішення звички.
Але чи це так буде працювати насправді?
- Е-е, з водою з великою ймовірністю. Так. Ну, дивіться, тут далі треба дивитися теж на на причини, чому зараз людина не п'є воду. >> Угу.
>> Якщо просто з дитинства не навчена, то можемо собі уявити, що це почнеться, да? Тобто розставити воду і вона запрацює. Але може бути так, що, наприклад, є якісь асоціативні зв'язки там типу з водою, що з дитинства змушували і у людини спротив.
І тоді однієї звички не вистачить, треба той спротив відпрацювати в психотерапії. А може бути, що та вода, вода, яку ви намагаєтесь пити, несмачна і все вже є причина, чому ми не хочемо. >> Угу.
І це формує асоціативні зв'язки, неприємні тут і зараз. Тому що, а тут і зараз, ее, я кожен раз, коли п'ю воду, відчуваю з цього приводу негатив і починаю собі фіксувати, що типу е корисне - це про те, що я себе змушую про щось неприємне, а шкідливе - це щось кльове і відчуття свободи. Ну і все, і тепер це не працює.
Може бути так, що у людини не навчена харчова інтуїція, бо харчова інтуїція у нас, ну, немає такого, що наш мозок знає, що йому треба, або там тіло знає, що йому треба. Цього немає.
Ее мозок з раннього дитинства потрошку вчиться розпізнавати, від якої їжі стає краще, від якої їжі не стає краще. І там воно все, ну, там скоріш за все у нас немає просто однієї конкретної потреби в їжі.
Там набір потреб, куди можна скласти купу різних речовин, в тому числі воду, в тому числі електроліти, там типу натрій, калій і так далі. Ну, тобто виходить, що от наш мозок десь гіпоталамус цим займається, десь цим займається схоже, що інсула, е, можливо і інші емоціогенні центри.
От вони всі разом аналізують, від якої їжі та питва стає краще, від якої їжі та питва не стає краще. І якщо у дитини з раннього віку або просто в якомусь віці навколо їжі та питва було забагато всяких сторонніх емоції, от, ну, там типу дитина в нормі мала би як це працювати, що дитина отримала їжу, вибрала із неї те, що хоче, і з'їла стільки, скільки хоче.
Потім відчула, що у неї там змінилося з цього приводу на емоційному рівні, і можливо щось іще доїла. >> Угу.
І якщо таких ітерацій тисячі, то поступово дитина навчається, ну, яка їжа класна, яка не класна з точки зору дальніх наслідків, тому що є смак, який тут і зараз дає емоцію, а є відчуття, які стаються потім після їжі. І от власне харчова інтуїція таким чином тренується.
А якщо дитина сидить над цим супом і у неї інших варіантів немає, і суп цей треба з'їсти і треба його з'їсти весь, то які у неї емоції? В неї емоції не такі, що я вибираю, що я хочу смачного, досліджую смаки і досліджую свій стан потім. А в неї є емоція, як те зробити так, щоб я не блюванув і мамка не набила.
>> Угу.
- І це зовсім не ті емоції. І в цій ситуації у людини не формується просто не тренується харчова інтуїція. І в такій ситуації просто що починає робити мозок? Оскільки такій людині скоріш за все в контексті їжі та всього іншого, от, да, в цій великій групі їжа, вода, електроліти і так далі, е, ніколи не буває дійсно добре, то вона шукає якісь яскравіші стимули, щоб хоча б перебити ось цей внутрішній постійний тілесний дискомфорт.
Ну, тобто людина, яка хреново харчується, їй постійно погано насправді. Десь там щось муляє, десь там щось іще там чогось не вистачає, щось пече. Короче, постійно і хреново.
І як перебити цей дискомфорт, якщо у тебе немає досвіду, коли ти добре харчуєшся яскравими смаками. >> І тут починається цукор.
>> Да, тут починається все: чи чіпсаний, цукор, McDonald's і так далі. Е, от. Тепер, якщо ми повертаємось до теми води, да, трошечки, бачите, ми ширше її взяли, тому що вода - це частина їжі насправді, ее то виходить, що може бути так, що якщо у людини не натренована ця от інтуїтивна складова, то вона не знає, що якщо випити е хорошу воду в достатній кількості з достатньою кількістю електролітів, від цього стає краще. В неї просто немає цього досвіду фактичного.
Або цей досвід постійно перебувався якимись іншими емоціями, тому вона його не зафіксувала собі емоційно. І виходить, що тоді ця людина, вона просто, в принципі, воду, яка сама по собі, ну, не те щоб смачна, вона не буде сприймати як щось приємне.
Вода - це якась хрінь, яку змушують пити, яку треба пити, щоб бути здоровим, коли я би хотів навалити Кока-Коли. От.
І тоді, знову ж таки, те, що ми воду всюди порозставляли, цій людині не допоможе, тому що вона хоче гострих, яскравих смаків, тому що ніщо інше її не робить щасливою в цьому житті, тому що вона не знає, як це бути здоровою. І тоді виходить, що для того, щоб з цим щось робити, там треба заходити у дуже складну, дуже складний процес налаштування харчової інтуїції.
І це з одного боку психотерапевтична робота, щоб весь травматичний досвід попередній якось вийняти і допрожити або перепрожити. А з іншого боку це такий, да, досвід здорового харчування.
Просто не в контексті звички, а в контексті, що людина спробувала якусь дієту і спробувала не і не із серії, що я жахливий жеробас, треба різко скидати вагу, а із серії, що я зайчик і я хочу собі зробити здоровіше харчування, щоб краще почуватися. І я розумію, що мої харчові звички, вони е не дуже здорові.
А давай я спробую ось такий формат харчових звичок. Просто два тижні так поживу і спробую. не із серії, що я собі забороняю щось їсти, а і серії, що я пробую новий формат харчових звичок. Спробував, а потім повернувся до старого і порівнюю відчуття.
Потім через якийсь час, можливо, спробую ще якийсь формат харчових звичок. Ну, тому що варіантів харчування багато і для різних людей насправді різні оптимальні. От і так відтестувавши якусь кількість дієт, не з точки зору того, що із цього виправляє мене урода, а з точки зору того, від чого із цього мені стає добре, в якийсь момент я можу натренувати просто суб'єктивне відчуття, що мені хочеться тут зараз їсти, що мені зробить хороше самопочуття.
А насправді, якщо ця штука уже натренована, то тоді і захід, якщо раптом у людини таки є питання, наприклад, скидати вагу, от то захід у скидання ваги, він буде уже теж набагато спокійнішим і на набагато вільнішим. І бачите, тут всюди, да, звичка є як інструмент, але вона маленька частинка великого комплексу роботи.
>> Кажуть, що звичка дякувати неймовірно корисна для нашого ментального здоров'я. Тож я вам дякую за те, що ви дивитесь нас, ділитесь своїми історіями в коментарях та підписуєтесь. Запрошую вас сформувати цю круту звичку.
Найкраща подяка для нас - це ваша підписка, коментар та вподобайка. Тож зробіть все це під цим відео і нехай вашою винагородою буде якісний українськомовний контент, який точно робить ваше життя кращим. Повторюйте це з випуска у випуск, тоді звичка точно міцно вкорениться у вашу рутину.
Але і звичка може якимсь чином заганяти в рамки, коли, наприклад, людина починає, ну, от зараз багато говорять про челенджі, коли формують звички. І челендж - це доволі така рамкова історія.
Тобто ти обираєш собі рамку, наприклад, щодня робити зранку руханку і ти дотримуєшся, якщо ще і звітуєш в соцмережах про це там умовно 21 день, про який так ми так уже далі поговоримо, то людина робить це, але вона по суті може навіть і не аналізує чи вона отримає від того задоволення. Вона знає, що їй потрібно це робити.
От і все. І потім, ну, в мене закрадаються сумніви, що після 21 дня, коли вона завітувала, в неї залишиться ця звичка. >> От виходить, як що звичка там сформується, але оскільки у людини є багато причин, чому вона досі не займалася фізичною активністю, ее цієї звички буде недостатньо, щоб людина продовжила.
>> Угу.
- Саме тому вона далі не продовжує.
- Угу.
- Власне, а яке тут місце займає мотивація? Тому що от говорять, вот ти започатковуєш звичку, в тебе має бути якась ціль, до якої ти прийдеш. Ну і власне мотивація, як йти до цієї цілі.
Чи мотивації взагалі достатньо? Чи вона буде грати якусь роль?
- Ну, з моєї точки зору, просто мотивація та емоції, ну, це цілісний комплекс, е, вони, в принципі, стоять в основі людської психіки. і не тільки людської.
Вона і в основі собачої психіки, і в основі там, не знаю, воронячої психіки і так далі, да? От мотивація та емоції - це основа психічних процесів взагалі. Е, от тому тут всюди мотивація.
От коли ми говоримо те, що я описував стосовно їжі, це ж все про мотиваційні процеси. Це про те, що дослідивши, да, тобто на старті я замінюю мотивацію негативно, коли я себе ненавиджу і хочу себе виправити, мотивацією позитивною, що я зайчик і я хочу, щоб зайчику було краще. А потім далі, коли я досліджую, від чого зайчику стає краще, це про що? Це про те, що я, власне, дізнаюся, що мені допомагає, що мені не допомагає, і це мені формує мотивацію далі рухатися в бік того, що мені допомагає.
Це все суцільно-мотиваційна робота, насправді. Просто в основному у нас теж в суспільстві типу мотивація вважається, це те, що змусило тут і зараз загорітися очі, загорітися і людина побігла кудись. От.
Ну, це просто один із видів мотивації. От. А так, ну, я би мотивацію назвав, що мотивація - це будь-який психічний процес, який провокує істоту почати щось робити. >> А сила волі тоді ще >> або змінити якісь свої дії.
Сила волі можна сказати, що це один із мотиваційних процесів. Але от цікаво, мотивацію вважаю тим, що можна собі придумати, а, наприклад, силоволі з тим, з чим людина народжується, і її не можна коригувати. От є такі твердження.
Інакше сказав, що сила волі - це якраз один із видів умовно м як це називається? А, ну, назвемо це свідомою мотивацією, да? Угу. >> У нас є багато різних мотиваційних процесів.
Якась частина із них вмикається автоматично і ми їх навіть не контролюємо. Якась частина вмикається і ми якось свідомістю намагаємось з ними пров намагаємось з ними провзаємодіяти. А сила волі - це ситуація, коли свідомість вирішує, що вона тут взагалі король гори і починає намагатися керувати іншими процесами.
От, тобто це все мотиваційні процеси і сила волі, мені здається, що вона найбільш типу усвідомлена складова мотивації. От і навпаки є купа різних мотивацій, які не усвідомлюються.
Просто людина щось робить, а потім навіть не розуміє нащо.
- От. І власне я хотіла і запитати про дисципліну. Коли людина, наприклад, вибудовує собі дисципліну, але можливо їй не хочеться це робити.
Ну, умовно, мені чомусь видається, що це зазвичай там от в дитинстві, коли, наприклад, умовно мама хотіла, щоб я займалась гімнастикою. Мені не дуже подобалась гімнастика.
Я не дуже хотіла туди ходити, тим паче наді мною там трошечки е ну так с підсміювались, тому що дівчата всі були стрункі, а я така була дівчинка в тілі. От мені от не подобалось, але мама казала: "Це дисципліна, в тебе там зі спиною проблеми, будеш ходити і ходи".
І от в мене була дисципліна, але в мене не було ні бажання, ні мотивації, ну нічого особливо. Я ходила, тому що так було потрібно. Ну, у вас була мотивація все-таки, тому що ви все таки робили, да, наприклад, була мотивація в там зберегти стосунки з мамою або не отримати від неї піздюлів.
От, тобто це мотивація, але, ну, це не та мотивація, якою ми хотіли, наприклад, але вона працює в деяких випадках. Мені здається, що якщо так глибоко на це подивитись, то виходить так, що оскільки у більшості людей немає глибокого розуміння мотиваційних процесів, то вони оперують кількома достатньо простими схемами мотивації.
І серед цих простих схем є що? Є умовно підкуп.
- Угу.
- Є шантаж. Ее є дисципліна і сила волі. як щось з моєї точки зору цілісне, да? Тобто просто дисципліною ми називаємо ситуацією, коли людина е регулярно і застосовує силу волі.
Е, от і там можливо щось іще. І знову ж таки, це не не те, що я називаю це дисципліною, а мається на увазі, що схоже, що в основному люди під дисципліною розуміють якраз це от що просто ти знову і знову змушуєш робити себе якусь херню, яку ти дуже не хочеш. І це на силі волі відбувається.
От. Та якщо широко подивитись на мотиваційні процеси, то вони просто складніші. Там є багато різного, класного. І якщо ти хочеш добитися хорошого результату, то виходить, що якщо людина вузько мислить мотиваційними процесами, то тоді вона типу або бити, або підкуповувати, або шантажувати, або всьо.
От. І звісно, що тоді чим важливіший процес, тим більше вона схильна бити.
- А якщо ти широко дивишся, ти розумієш, що бити не працює, тому що у нього там купа своїх побічних ефектів. Ну, іноді працює, але для більшості результатів воно не насправді тупо неефективно.
Е-е от, ее, але у тебе є там інструмент, вірніше набір з 20 чи 30 інструментів. І тоді ти починаєш дивитися серед цих інструментів, а що для конкретно цієї задачі буде працювати. Тобто там, якщо ми беремо приклад з гімнастикою, то виходить так: якщо це взагалі тупо використано як інструмент для тренування дисципліни, то тоді мабуть я припущу, да, що ваша мама для себе вважала, що а людина ее типу досягати результатів може тільки та людина, яка здатна кожного дня змушувати себе робити якусь нудну херню.
>> Угу. У неї була віра в тому, що без цього результати не досягаються. І далі вона придумує вам нудну херню, яка типу як начебто має натренувати це вміння. Ну і якби в основному в більшості випадків це розвалюється.
Тобто є окремі люди, які кажуть: "От я вдячний своїм батькам, що вони мене змусили перші 15 років мого життя займатись нудною херньою". Але більшість людей ні не вдячні.
Для більшості людей це ні не спрацювало. А ті, для кого це типу як спрацювало, не факт, що насправді це спрацювало. Скоріш за все, якщо у більшості це не працює, скоріш за все у тих, у кого це типу як працює, насправді там були інші причини, чому ці люди здатні.
Наприклад, просто їм там пощастило народитися з саме такою силою волі. Або так сталося, що те, е-е, що вони робили в якості типу тренування і те, чим вони займаються зараз, таки не створює у них у психіці настільки серйозного спротиву. І тому у них сила волі працює.
А у інших людей є серйозніший спротив до сили волі і вона не працює. Або сама сила волі просто сильніша. Ну, тому що, ну, якби ми ж не знаємо в точності, якою мірою поясна кора, яка схожа, що пов'язана з волею, да, то перефронтальна і поясна кора, якою мірою вона у вольових людей така потужна, тому що вона натренована, а якою мірою вона така потужна, тому що вона від початку мала для цього передумови.
І можливо, ми знаємо це просто для багатьох інших властивостей, що от якщо ми візьмемо людину умовно талановиту в чомусь і людину неталановиту в чомусь, то от неталановита, вона тренується, тренується, тренується і через якусь кількість тренувань покращує свої здібності на 20%. Якщо талановита людина в докладе до цих тренувань стільки ж зусиль, то вона може покращити свої здібності на 200%.
Ну, в деяких випадках це от прямо реальні числа. А от, тобто виходить, що може бути так, що людина, якій вдалося натренувати суперкруту силу волі, так, вона доклала зусиль, щоб натренувати, але у неї перед цим ще й були передумови підходящі. Ну, це як там, не знаю, з будь-яким олімпійським спортсменом.
Тобто, да, для того, щоб стати олімпійським чемпіоном, треба тренуватись, але більшість людей, які тренуються стати олімпійськими чемпіонами, ними не стають і ніколи не стануть. І в результаті у них просто втрачене життя.
>> А що ви могли порадити батькам, у яких зараз маленькі діти? які якраз хочуть їх кудись віддати на якісь гуртки, тому що це їх соціалізує, розвиває і так далі. Як не чинити, знаєте, таке, що типу будеш займатися, як ви сказали, оцією херню, яка тобі взагалі не потрібна і ти не хочеш нею займатися? >> М коли ми говоримо про батьків і дітей, то, блін, та в принципі всюди я не люблю поради, а коли ми говоримо про батьків і дітей, це тим більше проблемна штука.
Чому? Тому що я можу запропонувати якесь рішення, але це рішення з великою ймовірністю не спрацює, якщо в усьому іншому батьки з дитиною певним чином спілкуються. А у нас в основному все-таки від найменшого віку батьки вважають, що вони краще знають за дитиною, як їй треба жити.
Вони від початку всюди вважають, що вони її типу формують, а потім, коли не вийшло, то вважають, що це якась хренова була дитина і тому не сформувалося так, як ми хотіли. От.
Е, тобто, ну, просто такий субстрат від початку, да, е, що батьки таким чином спілкуються з дитиною. Тому мені здається, що це не про гуртки насправді історія.
Це про те, як від початку ми ставимось до своєї дитини. Тобто, якщо я від початку усвідомлюю, що моя дитина - це окрема особистість і скоріш за все майже всі мої педагогічні впливи ні не дадуть. скоріш за все, вони будуть тільки створювати додаткові фрустрації, додаткові конфлікти і додаткові травми для цієї дитини.
От то далі, ну, типу ідеальна картинка виглядає так, що я усвідомлюючи, що моя дитина окрема особистість і вона її спосіб сприйняття світу не такий, як у мене, її спосіб адаптації до світу оптимальний буде не такий, як у мене, і так далі, а я просто всюди, де можу, як дорослий, допомагаю їй шукати її власну адаптацію до світу. От.
От якщо в мене такий підхід, то там, ну, типу з гуртками тоді питання просто не виникне, тому що в якийсь момент суто природнім чином, пропонуючи дитині якісь речі, я побачу, що вона бере, і ми разом з дитиною вирішимо, як їй діяти. От просто далі тут важливі моменти, що для цього потрібно там як мінімум перше, щоб у батьків було достатньо ресурсів, які вони можуть вкладати у дитину.
І це ресурси не тільки гроші, це ресурси там часу, ре там емоцій. терплячості, уваги і всякого такого, чого у більшості батьків катастрофічно не вистачає. От і виходить, що тоді перше, що мають зробити батьки на благо своєї дитини - це подумати, а як вони можуть попіклуватися про себе і зробити собі краще.
А друге, в цьому ж контексті, е, це подумати про те, як максимально передавати дитину на аутсорс, щоб вона, е, ну, щоб ті ресурси, які батьки не можуть дати цій дитині, щоб їх давали інші дорослі. Де це може статися? В яких умовах це може статися? Десь інші дорослі, а десь насправді інші діти.
Ну, короче, да, як зробити так, щоб м проводити з дитиною, з одного боку, достатньо багато часу, тому що в мене є цей час і цей ресурс, а з іншого боку, е-е зробити так, щоб весь інший час з дитиною займався хтось інший, тому що більше ресурсу в мене немає, як у дорослого, да? От, тобто це, мабуть, найперші речі, про які треба подумати батькам, е, зайнятися. А потім наступним кроком, а, мабуть, подивитися на тему своїх страхів.
Типу, е, більшість херні, яку роблять батьки, вони роблять, ну, якщо прибрати оцю частинку, що в них тупо ресурсу немає, от наступним кроком херню вони роблять, тому що, е, бояться за дитину і при цьому насправді не знають, як зробити так, щоб цей страх зник. Тобто бояться за майбутнє дитини, бояться за теперішнє дитини і не знають, ну типу самі для себе не впевнені в тому, що вони адаптовані до цього світу і якби для дитини теж не розуміють, як їй допомогти.
От. І тоді це наступний крок - це працювати над своїми страхами. І теж, да, на першому кроці тут знову тоді історія про те, а чи я взагалі адаптований до цього світу, а чого мені не вистачає для адаптації, як татові або мамі. От і знову працюємо з собою в першу чергу.
І тоді скоріш за все стосовно дітей почне попускати. От. Ну, тобто бачите, тут питання не гуртків.
- Угу. >> Питання якісь фундаментальніше.
Гуртки тут самі собою виникнуть в якийсь момент, тому що, е, ну, дитині за замовченням будь-якій людині хочеться досліджувати світ. У кожної людини від народження є шило взаду.
Це шило просто активно ламають, поки дитина маленька, а потім намагаються замість нього підставити якесь вигадане. Е, от, і ще й пхати його насильно.
От тому що поки дитина маленька, постійно її зупиняють. Те не можна, це не можна, туди не лізь. Що ти кричиш, що ти смієшся, що ти там кидаєшся речами. А це ж все інструменти дослідження світу.
Тобто класно, якщо дитина гучна і активна і все навколо ламає. Це прекрасна дитина, яка досліджує світ. От.
Ну, просто для того, щоб це було безпечно, треба, знову ж таки мати внутрішній ресурс, як дорослому, і організувати простір. А от і якщо це вже поламано, то, можливо, потім дитина не хоче йти на якийсь гурток і тоді питання виникає: "А що зробити?" Так, щоб вона хоча б щось робила? Ну, бляха.
Тепер доведеться якимось чином відновлювати цей інтерес до життя, е, терапевтувати ті травми, які дитина отримала, де її заблокували це дослідження. Вау, наскільки глибоко ми пішли від від звички взагалі.
І виявилось, що дійсно все набагато глибше. Питання лінії. От ми дуже часто говоримо про те, що якщо людина чогось не досягла або до чогось не прийшла, не набула ту ж саму звичку, звинувачують одразу: "Да ти лінтяй, да в тебе лінь". А якщо іще в тебе там в процесі набуття звички, наприклад, я там не знаю, людина захотіла більше читати, так? А потім, коли в неї оця виділена година для читання, вона просто відкрила Instagram і залипла в Інстаграмі.
Година минула, а вона так і не прочитала. І звички немає, і прокрастинація процвітає. Е, власне, давайте розберемося з терміном лінь, що воно таке і чи це погано, чи непогано. всю школу і весь університет і всю аспірантуру у мене звучало навколо мене, що Чорноморець розумний, але лінивий.
Мене тому навіть не взяли в аспірантуру на кафедру, де я закінчив магістерку. Тобто я, е, зміг потрапити на аспірантуру на сусідню кафедру тільки тому, що там відмовилась людина, яка туди йшла і згорало місце. І тоді моя кафедра тій кафедрі сказали: "Візьміть Чорноморця, він розумний".
Не сказали їм, що він лінивий. От це єдина причина, як я в принципі потрапив в аспірантуру і зміг написати дисертацію. А-а так, що, да, Лінь - це прям мій другий товариш все життя.
Ну, це просто питання, знову ж таки, неправильного розуміння мотивації, як як працюють ці мотиваційні процеси. От, тобто я би сказав так, що лін, ну, це теж це комплекс різних мотиваційних або демотиваційних процесів.
І зазвичай ми кажемо, що людина лінива або лінується, якщо їй треба щось робити, а вона це не робить. І далі виникає дуже багато питань: а чому треба і кому треба?" А з іншого боку, е, дуже багато нюансів: а чому, можливо, людина це не робить? Ну, тобто реально, якщо почати розбирати лінію, ну, в мене ціле заняття насправді про лінь.
І там, ну, до 30 різних причин можна визначити і тільки при одній із них сила волі має сенс. Абсолютно всі інші причини лінії силу волі не передбачають як інструмент. Ну, вірніше, ми можемо застосувати силу волі, але вона або взагалі не працюватиме, або працюватиме дужего і потім перестане, або навіть погіршить ситуацію.
От майже в усіх ситуаціях лінії це так.
- Тобто я правильно розумію, що тільки в одному випадку ми можемо за рахунок сили волі просто вийти з цієї лінії, щось почати діяти, а всі інші причини, вони непідвладні,
- да?
- А що що це за причини, наприклад? дуже багато. Ну, наприклад, найелементарніше, найчастіше зустрічається у більшості людей - це втома.
>> Угу.
- Тобто людина очікує від себе більше, ніж вона насправді здатна зробити і щось у неї втомлюється. Далі втома - це теж окремий складний процес, тому що, ну, питання, що втомилось конкретно у цієї людини, бо може бути так, що втомилася просто воля і якби або мотиваційні якісь системи, да? От вони підвтомилися.
І чому? Тому що людина зранку себе змусила піднятися швидше, ніж вона готова була підніматися. Да, бо навіть якщо тобі треба встати по будильнику, можна ж по-різному вставати. Можна встати, все, я встав, побіг, да? І це от виснажить, частково підтомить систему.
А можна таки, я не хочу вставати. І якийсь час просто увімкнути музичку і слухати собі музичку і крутитися в ліжку, робити потягусі, зробити якусь гімнастичку м'яку в ліжечку, яка буде приємною. Потім спов на підлогу, якийсь час лежати на підлозі, потім якось доповсти до раковини, до умивальника, да? От і це будуть різні два варіанти вставання.
І другий варіант менше втомить систему. От і тому виходить, що людина, яка типу зранку намагається бути в усьому бадьорою, може бути так, що вона за перші півтори години виснажить нахрен всі свої ресурси мотиваційні і вольові, і всь. І далі вона постійно лінується.
І навпаки, людина, яка зранку дозволяє собі лінуватись в усьому і дуже так, да, повільно і м'яко прокидається, потім у неї вистачить її волі на те, щоб зробити як мінімум одну складну задачу в межах дня. От, тобто може бути втома різного роду, може бути втома отака, як я тут зараз описав, може бути втома суто когнітивна, да, тобто виконав багато якихось складних інтелектуальних задач, на наступну вже не вистачає ресурсів.
Ну, типу, наприклад, якщо я веду 20 годин занять на тиждень, то я перестаю читати наукову літературу. Ну, я заняття все ще може вести і багато чого ще можу робити, але наукова літерату літературу я вже не читаю.
От. От втома. А от може бути втома вибору, якщо в межах дня треба багато разів зробити якийсь вибір, то в якийсь момент, коли треба зробити дійсно серйозний вибір, всьо, уже немає на нього сил. Ну, і так далі, да? Тобто от втома - це варіант причини лінії, а там треба розбиратися в варіантах механізмів втоми.
А не може бути так, що людина лінується, наприклад, тому що вона не насправді не дуже розуміє, що їй робити. Тобто начебто типу все зрозуміло, але насправді ні.
І чому це призводить саме до ліні в більшості випадків? Тому що, по-перше, у нас за незнання карають. >> Угу.
У,
- тобто якщо ти співробітник, то ти не можеш сказати керівнику або колегам про те, що ти чогось не знаєш або не розумієш, тому що з великою ймовірністю тобі за це будуть якісь наслідки суто організаційні. А от або навіть якщо цих наслідків не буде, то тебе можуть обстібать, тому людина іншим не зізнається.
А оскільки у нас за незнання карали з найменшого дитинства, вся школа у нас побудована на тому, щоб пиздити дітей за те, що вони щось не зрозуміли. Ну от реально вся школа таким чином працює, то виходить, що м у більшості із нас навіть зізнатися собі, що я чогось не знаю, це може бути не непідйомна задача.
Тобто людина навіть не розуміє, що вона не знає. Вона лінується, е змушує себе, б'є себе за це ее і так і не починає робити, хоча насправді вона просто не знає і не хоче цього визнати і так далі. От якби і дивіться у цих двох прикладах, які я навів, вони самі по собі теж ро скручуються до дуже широкого об'єму.
В обох із них сила волі не має сенсу. Звичка немає сенсу. При чому тут звичка, якщо ти втомлений або не знаєш як? При чому тут сила волі? В першому варіанті треба відпочивати і треба так вибудовувати свої процеси, щоб ті системи, які мені треба залучити для важливих задач, щоб не були просрані на неважливі задачі. А в другій частинці мені треба вибудувати процеси так, щоб я знав, як це вже там, да, залежить від конкретної ситуації.
Але тим не менше тут ні сила волі, ні звичка немають сенсу.
- Е, я розкажу на власному прикладі. Наприклад, я дуже системна людина.
Мене так з дитинства привчили, як ви вже зрозуміли, що в мене дисципліна була ключ до всього. Я така, що я відмінниця в школі, була в університетах. час можна.
Дуже важливо, що скоріш за все це вдалося все-таки зробити, тому що у вас для цього мозок все-таки ну типу достатньо адаптований. Тобто у мозку вже є готовність до системності, тому що, ну, мене може і не привчали так жорстко, да, до системності, але, ее я думаю, що і неможливо було би це зробити.
Тобто я шукав собі системності і намагався сам себе привчити до цього. Причому найперші мої спроби були, ну, в районі 10 років. Я з достатньо раннього віку намагався навчитися системності, але я цього так і не зміг зробити.
І тільки, ее, буквально, ну, спочатку я це в собі прийняв і почав шукати інші альтернативні рішення. Ну, тобто от, наприклад, дисертацію я зміг написати якраз завдяки тому, що я перестав очікувати від себе системної роботи, а почав працювати несистемно, так як для мене це більш природно.
А фактичну причину я дізнався тільки буквально два роки тому, коли мені поставили рдух.
- От мені поставили рдух і я такий: "А
- от воно ще
- здрастте і виходить, що я ще за 5 або 10 років до того, як мені поставили рдух, я вже вибудував цілий набір мотиваційних стратегій, які працюють у мене і які, ну, прям точно не про силу волі і не про системність". Е, от, а, а от тільки недавно дізнався, що чому це так.
От тому скоріш за все вам вдалося зберегти цю системність або натренувати цю системність, тому що мозок уже був в принципі під неї заточений. Можливо, це все одно не найкраще рішення особисто для вас, але воно принаймні можливе для вашого мозку.
А для мого мозку воно тупо, бляха, не працює.
- Але в мене просто є молодший брат. Я завжди дивувалася, ми з ним по-різному взагалі до всього підходимо. Я завжди називала це синдромом старшої сестри, бо коли ти перша дитина в родині, то на тобі все експериментують.
Батьки не знають, як бути батьками. Ото вони вчаться в процесі. І брата більше відпускали. Він в мене також гарно вчився, також гарну роботу має, але він не такий системний. В нього інші підходи.
І я така думаю: "От чого в нього не було комплекса відмінника, а в мене всюди є". І воно досі є. І от на прикладі звички е вирішила, що мені потрібно отримати водійські права. Для чого? Тому що в мене є машина.
Машина спочатку з'явилася, а потім в мене з'явилася думка про те, ну, так сталося, от такі обставини в житті. Я вирішила, що все, я купила собі книжечку з ПДР, сіла і думаю: "Ну я ж системна, я собі поставлю, що там зранку раз в два тижні я буду прокидатися і от якраз сідати, тому що я знаю, що зранку я найбільш продуктивна.
Я досі не можу після першого разу сісти ще раз." І це для мене велика дивина. Я не розумію, чому з іншим все працює, а з цим я не можу. Я в мене просто внутрішній супротив.
Я не можу навіть дивитися на ту книжку. Ну от реально треба розбиратися в кожній індивідуальній ситуації. Можна одразу як мінімум припустити, що можливо когнітивних резервів не вистачає.
Ну типу достатньо багато роботи і значить на цю хрінь не вистачає. А може бути багато питань до того, яка все-таки мотивація. Ну, тому що мотивація є машина, треба права.
Ну, не факт, що достатньо. Можливо, не знаю, немає відчуття від того, що це дасть задоволення життя. Можливо, є якийсь набір страхів стосовно того, що сяду за кермо і щось там і все.
Так само думаю, що це більше страх, тому що чотири чотири десь роки тому я потрапила в аварію, але я була не за кермом, я була на велосипеді. А і я сильно таки забилась тоді.
І я думаю, що внутрішньо в мене якраз перестрогию, коли я вже сіла аналізувати, чому так, я думаю більш ймовірно, що це страх того, що я потраплю в аварію знову. А, але знову ж таки, я сідаю і я розбираю, я ставлю собі запитання, як ви ставите со ставили собі запитання, коли от цей підхід мені не працює, значить, я знайду інший.
А є люди, які не ставлять собі ці запитання і їх це дуже сильно фруструє в якийсь час. От чому в мене це не виходить?
- І поки не почнуть ставити запитання, у них не буде виходити. Більше того, тут важлива штука, що без того, щоб почати аналізувати і почати знаходити правильні відповіді, точно успіху не буде.
Інша проблема, що коли правильна відповідь вже є, вона теж не гарантує, що у нас буде рішення, тому що тут стала зрозумілою проблема страх аварії, наприклад, да, але це не означає, що цей страх зникає від того, що ви його усвідомлюєте. З ним ще окремо треба працювати.
>> Однозначно. І ще одна штука, яка тут працює, що зазвичай мотивація - це сума мотивів, сума психічних процесів. І виходить, що, ну, бувають певні ситуації, особливо якщо це коротке щось, коли одна мотивація дає достатньо ресурсів і людина діє.
Але в більшості випадків, особливо коли ми говоримо про довготривалі процеси, ті, які мають тривати роками, ее там потрібна завжди саме сума мотивації. І якщо якогось елемента з цієї суми не вистачає, це не означає, що всі інші елементи цієї суми неправильні.
От зі здоровими звичками, якщо ми до них повернемось, саме така історія, то виходить, що для того, щоб робити щось здорове, нам потрібен комплект мотивації, який буде працювати майбутнє десятиліття. Тобто та мотивація, яка зараз сильно дасть буст і потім згорить в межах кількох місяців або навіть тижнів, вона просто немає сенсу, а іноді навіть шкідлива, коли ми говоримо про такі речі.
Для того, щоб виробити корисні поведінкові моделі, нам потрібно виробляти їх таким чином, щоб вони працювали наступні років 50. >> Угу.
І це зовсім інший підхід тоді. От і виходить, що там завжди це буде питання суми мотивації, коли ти розумієш набір причин, чому ти цього не робиш, шукаєш набір причин, чому ти захочеш це робити, і паралельно працюєш з тим, щоби прибрати ті причини, які заважають. І в якийсь момент сума мотивації: "Хлоп, і достатньо." І ти починаєш робити.
Потім в якийсь момент чик, обвалилась система. дивишся, да, що скоріш за все оця сума, частина суми все ще працює, вона все ще функціонально, але отут додалась така проблемка і значить шукаємо, що зробити з цією проблемкою і паралельно що ще можливо додати позитивного до суми, щоб воно продовжило працювати. От, тобто це завжди про суму мотивації.
От я думаю, що, ну, все-таки для того, щоб вивчити правила дорожнього руху і скласти іспит, це достатньо вже довготривала буде робота і рутинна. І там треба якраз з сумою мотивації завжди працювати.
А як, яку роль точніше відіграє винагорода? От щось таке кінцеве. Можливо ми навіть собі підсвідомо щось обіцяємо, не знаю, купити щось таке велике в кінці, коли ми здобудемо там, я не знаю, звичку якусь. >> Чим довший процес е ми очікуємо, тим меншу вагу має винагорода у мотиваційним у мотиваційній схемі.
От, тобто виходить, що якщо ви хочете щось зробити, що можна зробити за два-три тижні, то тоді, в принципі, може бути достатньо самої достатньо яскравої кльової винагороди, щоб це зробити. Е, якщо вам потрібен процес, який триватиме місяці, а тим більше роки, то тоді, е, цілі там можуть бути.
Ну, цілі, вони дають конкретний вектор і додають до суми мотивацій важливу компоненту, але там мають бути інші вагомі мотивації в процесі. >> Е, власне, в цій книжці Атомні звички згадується про те, що потрібно розбивати все на маленькі кроки.
Тобто не брати масштабне щось, а от розбити, що ми можемо цього тижня зробити, що ми можемо далі зробити і так далі. Чи ця стратегія дійсно буде працювати? Ну, от знову ж таки сама по собі не факт, але це один із компонентів нашої суми мотивації.
>> Це це дійсно може працювати. Чому? Тому що якщо ми в принципі ставимо собі маленькі цілі, вони недостатньо збудливі для того, щоб ми підняли жопу з дивану. Тому великі цілі ставити є сенс.
Але з іншого боку, от ми поставили собі зараз цю велику ціль, вона нас задрайвила, а потім завтра вона нас починає лякати. >> Так >> от і в результаті ми тотально демотивуємось.
І, тобто, велика ціль потрібна, але для того, щоб вона нас не лякала, нам потрібна ее низка маленьких, які ми будемо досягати на шляху до цієї великої. Тобто, в принципі, ця схема, вона дуже робоча, вона дуже функціональна.
Просто інша справа, що не завжди її достатньо для того, щоб сталися процеси, тому що потрібно інші аспекти суми мотивації для того, щоб ми по цьому шляху все-таки пройшли. Іноді цього достатньо, а іноді ні.
І чим чим далі ця велика ціль, тим менше шансів, що нам буде достатньо тільки оцього розбивки на маленькі фрагментики. І тим більше нам потрібно шукати додаткових інших мотивацій.
Або навіть не шукати, а скоріше просто, якщо цих додаткових мотивацій немає, ми просто поставили цю ціль, то вона просто не станеться. Стануться тільки ті цілі, для яких уже є у нас у голові готові інші мотивації, крім просто прикольної цілі.
Чому хороші цілі так складно нам даються? Точніше хороші звички, а шкідливі набуваються дуже просто. >> Ну, дивіться, я думаю, що, по-перше, це е підбір непротирічних свідоцтв.
Е ми так такий наш фокус уваги. Тобто ми схильні не помічати все те класне, що ми робимо, е, і звертати увагу тільки на проблематичні частини. Якщо почати аналізувати, скоріш за все, більшість людей, які там слухають, дивляться цей цей запис, вони більшість речей, які роблять у своєму житті, роблять нормальні.
Тобто скоріш за все у вас є сотні корисних процесів, звичок, не звичок, короче, да? От звичка, я пропоную трошечки вбік. Її >> от є сотні корисних процесів, які ви робите кожного дня і кожного тижня.
і два не дуже корисних, але ті корисні ми не помічаємо. Ми, ну, типу так і мало бути. А а оці от проблематичні, ми постійно на них звертаємо увагу і постійно себе цим мучимо. І це теж важлива штука.
Насправді вона цінна і з точки зору самооцінки, і з точки зору мотивації. Звернути увагу на всі ті рутини, які ви вже фактично робите і які у вас працюють. Те, що вдається вставати зранку.
Це важливо. Не кожному вдається. Те, що вдається хоча б якусь їжу собі годувати, готувати. Важливо, не кожному це вдається. Те, що вдається піти на роботу.
В роботі там скоріш за все кілька десятків речей, які людина робить, і кожного разу вона це робить успішно. Тобто ми всі ці речі ігноруємо, а це насправді дуже важливо.
Тому в основному все-таки у нас корисні більшість звичок. Якби у людини хоча б 30% некорисних звичок було, то вона бже померла, мабуть. >> Але просто ви говорите про те, що відмічати, ну, такі якісь базові речі, але ми живемо зараз в такій ері соцмереж, де пропагується успішний успіх і тисне на те, що ну як я можу себе похвалити за те, що я прокинувся зранку, якщо хтось вже заробив мільйон за цей день.
Ну, тут з одного боку треба обмежувати свою взаємодію з соцмережами і не із серії, що просто собі забороняти, а із серії, що, ну, будувати бульбашку таким чином, щоб вона вас мотивувала, а не демотивувала. і мотивувала.
Насправді дуже часто це якраз про те, що люди не викликають у вас заздрість і якісь ось такі от емоції, а в плані, що люди викликають у вас відчуття, що з вами все в порядку. Оце найбільш мотивуюча взагалі тема, коли ти відчуваєш, що з тобою все в порядку і ти з цього відчуття все в порядку просто ідеш далі.
М от, тобто з соцмережами точно треба працювати зі своїми, да, зі своєю взаємодією, з соцмережами. Просто тут теж я не можу дати якусь просту пораду, як саме з ними треба працювати. Їх треба якось дуже-дуже помірковано вибудовувати для себе взаємодію з ними.
А от. Та друга частина - це треба працювати окремо з темою самооцінки, тому що, а, ну, як, якщо у людини в голові є переконання, що для того, щоб бути в порядку, необхідно бути ахуєнним, то тільки робота з соцмережами, типу поміркована, діяль, їй не вистачить. Ти все одно будеш собі мати в голові оцю от вавку, що е якщо я не ідеальний, я маю здохнуть.
От і з цим треба окремо працювати. Це робота, психотерапевтична робота з самооцінкою.
- А якщо ти сам та людина, яка показує цей успішний успіх,
- ну як там далі питання, чи ти від цього страждаєш. Ее от, ну бо це така ж базова логіка, що хто страждає, той і лікується.
Е тобто якщо ти від цього не страждаєш, то ну може і окей. Е-е, якщо достатня кількість людей у світі, е, перестане хотіти споживати цей контент, ну, тоді ти почнеш страждати і тоді треба, треба буде подумати, що і з цим робити. Ну, можна так на це подивитись.
>> Повертаючись до шкідливих звичок, от має людина шкідливу звичку? Ну, нехай паління - це таке перше, що ми, напевно, думаємо, коли говоримо про шкідливу звичку. Як ефективно її позбутися? >> Треба зрозуміти свої причини.
Причини кинути?
- Ні, причини для початку, чого ти це робиш в принципі? Ну да, причини кинути теж треба зрозуміти, але причини цьому, чому ти це робиш, ну, прям супер фундаментальні. А я навіть не знаю, що із цього важливіше.
Ну, тому що перший стимул - це все-таки причини, чому я хочу кинути, але далі, е, вага цих двох факторів у сумі мотивацій. Ну, я думаю, що те, чому я це продовжую робити, воно набагато більш важливе, вагоме.
От, тобто причини супер, усвідомлюємо. Ее, ну, до них може ще повернемось. А от, да, чому я це роблю, якщо так почати дивитися, м у дорослих це майже, напевно, питання легалізації відпочинку. Ми не дозволяємо собі відпочивати.
Перекур - це спосіб собі це легалізувати. От тому, якщо ви починаєте дозволяти собі відпочивати без цього або навіть замінюєте собі це чимось не таким шкідливим, то вже є шанси і для багатьох людей це фактично стається. От друге - це соціалізація.
Ну, для підлітків особливо, але і для дорослих також. Тобто виходить, що прийти поспілкуватися з іншими людьми без конкретної мети - це дуже крижово, в принципі. А в курил це якби вважається нормальним.
А-а, от і теж тут питання, значить, що не вистачає для інакшої соціалізації? Ну, складне питання, насправді. От, е-е, можуть бути, е, ну, вірніше, не можуть, а це дуже часто, що людина прикриває собі шкідливою звичкою якусь фрустрацію, яксь білі, які вона не може просто закрити нормальний.
І там це може бути, ну, тупо що попало взагалі. От і може бути аспект звички, от там відсутність якихось простих і зрозумілих схем, як швидку поточну фрустрацію перекрити. От.
Ну, тобто от у нас як мінімум набір причин. Кожний з них ще можна там розкопувати в глибину. І поки ми не з ними не розберемось, те, що у мене є вагомі причини кидати палити, скоріш за все, не буде достатньо. Ну, тобто оця частинка може стати достатньою тільки для окремих людей під страхом смерті.
Тобто іноді буває так, що людина дійсно захворіла якось, дуже злякалася і кинула полити. Але навіть такий страх в більшості випадків не спрацьовує, тому що причини курити достатньо вагомі або надміру вагомі і навіть страх смерті їх не перекриває. Але ж є поняття фізичної залежності, коли це ти прям без цього не можеш, чи це також надумано? >> Ні, не надумано.
Фізична залежність є. Е, ну, просто мені здається, що якщо комплект мотивації уже сформувався для того, щоб з залежності зістрибувати, ее фізично побороти е не так катастрофічно складно. Це може бути складно, але для цього є готові інструменти і це можна зробити.
А чому людина дуже часто заміщає залежність іншою залежністю? Наприклад, кидає полити і починає заїдати солодким. >> Ну так, тому що от я назвав купу причин.
Виходить, що якщо людина вдалося перестати палити, але у неї залишилися всі ці причини, через які вона це робила, то вона почне робити щось інше. Ну, це ж як знаєте, навіть якщо у людини була, наприклад, героїнова залежність, чому, як вона може її кинути? або пересісти на якусь іншу речовину, або пересісти на релігію, або пересісти на спорт, або пересісти на роботу.
>> Угу.
- От і виходить, що навіть такі дуже класні речі, як спорт і робота, якщо людина на них пересідає як незалежність, то вони в результаті також стають нездоровими. Тому що причина для залежності не зникла.
І от у нас якраз приклад, да, що виходить, що з фізичною залежністю людина вже її поборола. у неї немає фізичної залежності від конкретної речовини. Але оскільки причини емоційні для залежностей збереглися, мотиваційні причини для залежностей збереглися, то буде просто інша залежність.
Ну, мабуть, все-таки залежність від спорту не така, не знаю, шкідлива для здоров'я, як героїнова. От. Але, ну, теж таке якби питання.
>> Але чи залежність від спорту, вона не складніше якось набувається, аніж від
- стимулів, ну, таких наркоти складніше, звісно. Є залежності, які отак от легко стаються.
Є залежності, які треба ще попрацювати, щоб вони виникли. Просто я не вважаю, що це добре, що ця залежність є. Тобто, да, якщо вибір тільки такий: або герої, або спорт.
Ну, мабуть, блін, спорт кращий. Але якщо це спортивна залежність, ну, я не думаю, що це добре. І все одно це скоріш за все буде шкідливо для здоров'я, для самопочуття і з великою ймовірністю така людина раніше помре. >> Чи є якийсь тут фактор генетики? Ну, наприклад, те, що там людина більш схильна палити, тому що в неї, я не знаю, генетично це закладено.
>> Ну, там не закладено генетично, що людина це буде робити, але якщо у людини якась змінена, наприклад, активність холінорецепторів, через які працює е нікотин, то звісно, що у неї там буде більша ймовірність того, що сформується саме така залежність. Якщо у людини якась специфіка роботи дофамінової системи, то у неї збільшується ймовірність того, що в принципі будь-яка залежність виникне.
От. Ну от на генетичному рівні це отак.
- А може на генетичному рівні залежність від цукру бути?
- А ну от знову ж таки, е в генях не закладена залежність, але у різних людей може бути різний ризик того, що вони стають залежними від солодкого. І теж там може бути багато різних варіантів, механізмів.
Тобто це може бути пов'язано з інсулінглюкагоновою системою, яка та суто фізіологічна регуляція рівня цукру в крові, а може бути пов'язано з роботою серотонінової або дофамінової системи, які відповідають за задоволення від життя і за е мотивацію і бажання винагороди. От і там, і там можуть бути якісь передумови, чому людина більше або менше схильна підсідати на незалежність.
Якщо ми говоримо про людину як соціальну істоту, ну, власне, на наші звички також впливає наше оточення. >> Наскільки це, тобто дуже часто говорять, наприклад, зараз, особливо, коли говорять про розлади харчової поведінки, то часто говорять, що, наприклад, от як формуються харчові звички в дитинстві, про що ми на початку поговорили, такі ми харчові звички і маємо в дорослому житті або якісь наслідки пожинаємо все ж таки.
Але якщо не брати, наприклад, харчування, чи можемо ми розібрати, як на нас іще оточення може впливати на наші звички? Якісь приклади?
- Мозок не знає, е, що йому треба і що тілу треба. А це стосується всіх потреб.
Е, наші великі нейромережі, десь серед яких народжується і свідомість в тому числі, вони не знають, що, бляха, відбувається в принципі навколо, в якому мозку вони опинились. Тобто великі нейромережі - це начебто частина мозку, але з іншого боку вони не знають, що це за мозок, як він працює.
Вони не знають, що це за тіло, як воно працює. Вони не знають, як цей світ працює. Вони все це вивчають. От я недавно, до речі, бачив дуже прикольний відос, там показували різ різних маленьких слоненят, е, що слоненята, вони не розуміють, що таке хобот.
У них висить просто з голови якась херня. Вони на неї регулярно наступають, падають через це. Вони не вміють ним користуватися взагалі ніяк. В тому числі там, наприклад, воду вони п'ють як просто морту так у воду ее кидають і п'ють.
А от, тобто слоненятко не знає, що таке хобот. Його великим нейромережам треба в якийсь момент, е, дослідити це і навчитися ним користуватись. От і так все у нас працює.
Тобто і у людини, і у ссавців. Чим більш розвинені ссавці, тим менше їхній мозок має якихось вроджених автоматичних інстинктивних програм. І тим більше йому саме доводиться досліджувати те, як все влаштовано.
От і виходить, що якби це дослідження відбувалося тільки винятково на рівні особистого досвіду, то, ну, якби людина просто таким чином не може виникнути. Тому що такий принцип організації мозку, він з'явився дуже давно.
Він з'явився ще задовго до появи людини і навіть, скоріш за все задовго до появи мавп. А от і він еволюціонував уже в контексті певної культури, тобто певного оточення, яке впливає своєю поведінкою. Тому майже всі варіанти відповідей ми отримуємо, не вигадуємо самі, ми їх отримуємо від оточення і фактично від культури.
Тобто виходить, що запити нам вроджені заводяться і оце там будуть наші емоції, мотивації і так далі, але рішення вони всі прийшли ззовні. І тому від того, які тобі рішення пропонує культура, ну, прям радикально залежить те, як ти фактично далі будеш поводитись.
От. Отак відповідь звучить.
- Ну і розбирайте самі далі.
- Ну,
- ну я я розумію, але насправді мені здається, що от як ми про паління говорили, насправді є оця ж соціальна залежність, коли ми говоримо про те, що от на перекуру якраз вийти. В мене був, до речі, такий випадок.
В мене є знайомі: дружина, чоловік і дружина. І, е, дружина казала завжди чоловіку: "Ну, почни курити. Ну, виходь в новий колектив, вільєшся.
Ну, що ти сидиш постійно, ні з ким не знайомийся." А на курилці, тому що вона сама палить і вона от розповідала на свій досвід. Я думаю: "Боже, як це жахливо прививати таку шкідливу звичку через соціалізацію".
Ну от я якраз хотів це сказати, що якби у нас у соціумі ніколи не звучала тема, що коріння - це шкідливо, то воно би в принципі не сприймалося як погана звичка і з ним би ніхто і не боровся. Тобто сама ідея, що це скідливо, уже вагома причина для того, щоб цього позбуватись.
Ну і навпаки. Тому, да, соціум прям радикально впливає на всі речі.
- В мене було фінальне запитання: які б хороші звички ви могли би порадити іншим? Але після нашої сьогоднішньої розмови я навіть не знаю, чи є сенс. Тоді я поставлю, сформулюю, напевно, інакше своє запитання.
А поради ви не любите давати? Давайте не будемо давати поради, але що б ви, напевно, знаєте, порекомендували або, можливо, б дали б такий би посил нашим сьогоднішнім слухачам та глядачам запитати у себе з приводу звички. Ну, от в темі сьогоднішньої нашої мотивації, звички, дисципліни, лінії, що, можливо, може їх наштовхнути на якісь роздуми про себе, ну, і власне про свою рутину.
>> Я пропоную змінити базовий принцип, як дивитися на себе, на всю свою поведінку і на весь свій розвиток. І бо зазвичай зараз у більшості людей принцип який? Що зі мною щось не так, це треба виправляти.
І далі я шукаю інструменти, як це виправляти. Я пропоную базовий принцип інакший, що я є такий, який я є. Якась частина моїх властивостей закладена генетично, в принципі, незмінно.
Якась частина моїх властивостей сформувалася у дуже ранньому віці. І їх змінити може бути е-е теж або дуже-дуже складно, або навіть неможливо. Е якась частина моїх властивостей е може бути змінена, але я насправді не знаю, по-перше, чи не втрачу я себе, якщо я це зміню, і по-друге, чи не прикриває ця особливість моя якісь ее суттєво важливіші речі, які я зараз просто не помічаю.
Тобто більшість речей, які в мені є, і в тому числі більшість речей, які мені в собі не подобаються, вони скоріш за все або незмінні, або корисні. Я просто зараз не розумію чому.
От і якщо з такого, е, ну, з такого боку на себе подивитися, то тоді що я можу і що мені варто робити? Мені варто усвідомити, що я ось такий, який я є, в певних обставинах почуваюся погано. І далі моя задача не виправляти себе, а шукати, як зробити так, щоб я почувався краще.
Іноді це про те, щоб таки змінювати обставини, сказати, що та я більше в цю херню просто не буду лізти. Я усвідомлюю, що в цій херні мені завжди погано.
Комусь там нормально, це інші люди. Це не я. А мені в цій херні погано. Я туди не лізу. Я шукаю, як зробити так, щоб хтось це робив за мене або щоб ці питання взагалі для мене не виникали. Ну і так далі.
І це основа насправді, да? Тобто основна основний інструмент, як зробити собі краще в цьому світі - це все-таки змінювати світ під себе, а або змінювати своє положення в цьому світі, де нам буде добре. Не себе, не себе змінювати.
От. Але в деяких ситуаціях, можливо, дійсно варто чомусь там навчитися. І тоді я можу пробувати і тестувати, чому навчитися. І я це роблю не для того, щоб себе хренового виправити, а для того, щоб для себе такого, який я є, знайти кращий спосіб жити в цьому світі.
>> Клас. Дуже надихаюча порада. О, порада, ні, рекомендація. Нехай пока.
- Ні, ну це можна назвати порадою, да, в даному випадку це порада. >> Але, чесно кажучи, мені захотілося потім після цього переслухати наш подкаст, щоб проаналізувати ще самостійно всі все своє життя і щоб зробити якісь певні висновки.
Щодо ПДР, я вже зробила свої висновки. Дуже вам дякую за розмову. Дякую, що завітали.
- Дякую вам,
- друзі. Підписуйтесь на наш канал, ставте вподобайку цьому відео, а також не забудьте поставити дзвіночок, щоб не пропустити наступні випуски, подкасти, як це жити.