Як думає Мар’яна Безугла? Психіатр про синдром Аспергера: звідки береться та чи можна вилікувати
Сьогодні ми зустрічаємося з вами у непростий час, але є тема, яка викликала дуже гарячі обговорення у суспільстві.
Тому ми тут, щоб допомогти вам розібратися.26 липня народний депутат Маріана Бегюгла розкрила, що у неї є синдром Аспергера, або, цитую, нейротипове мислення.
Вперше вона оголосила про це під постом на Facebook начальниці відділу зв’язків в Інституті економічних досліджень Олени Шкарпової.
27 липня депутат знову повідомила про це у себе на сторінці.
Це спричинило багато обговорень у соцмережах, де синдром Аспергера називають психічною хворобою, неіснуючим діагнозом, станом, що накладає професійні обмеження, зокрема недопустимістю державної таємниці.
Це питання не стосується особи Маріани Бегюгли.Більше того, нагадуємо, що кожен із нас захищений медичною конфіденційністю і не повинен публічно повідомляти про свої стані здоров’я.
Ваше здоров’я — це ваша особиста справа.Натомість наша розмова сьогодні спрямована на зняття стигми навколо синдрому Аспергера.
Поведінка, висловлювання або дії різних людей із однаковими станами не повинні бути стандартизовані.
Рішення пані Бегюгли не рівні рішенням і діям інших людей із синдромом Аспергера.
Більше того, у світі, де триває боротьба за толерантність і інклюзію, важливо правильно вживати слова, терміни і назви розладів, щоб уникнути дискримінації за станом здоров’я.
Психіатр і психотерапевт Давід Цибенко допоможе нам зрозуміти тему Аспергера.
Давіде, вітаю. Щиро дякую за приєднання.Сьогодні ми поговоримо про синдром Аспергера, який так активно обговорюється у соцмережах останніх днів.
Спершу хочу з’ясувати, що це таке, адже люди почали неправильно вживати фрази, як психічний розлад, психічна хвороба, і стигматизують людей, які мають і ведуть повноцінне життя, без обмежень.
Тож почнімо з визначення — що таке цей синдром і як він проявляється.
Наразі його називають спектром, або autism spectrum disorder — розладом аутистичного спектру.
Це нейроіндивідуальний розлад розвитку.Це не психічна хвороба у тому розумінні, як багато хто хоче почути, але це безумовно нейроїнактивність.
Це частина концепції нейроїнактивності або neurodiversity.
Чому говоримо саме про спектр, а не про синдром Аспергера? Якщо подивитися історію розвитку цього розладу, то почнемо з 43 року, коли Канець починає дослідження.
Це був психіатр Канер, який вивчав дітей із особливими потребами та їхню поведінку.
Він досліджував саме дітей і називав їхній стан аутичним.
Вивчав, що у них спостерігаються певні затримки у розвитку.
Він досліджував складні випадки, але не обов’язково ті, що відповідали теперішнім критеріям Аспергера.
У 43 році він описав дітей із вузькими інтересами, поганим розумінням емоцій і соціального контексту, з труднощами адаптації.
Вони могли мати звички, як повторювані рухи, наприклад, розкачування, або ж хотіли постійно тримати якусь річ або робили повторювані рухи руками, ногами, головою.
У 44 році німецький педіатр описує схожу проблему і називає її синдромом Аспергера — на честь швейцарського педіатра і психіатра Гельмута Асперджера, який і описав цей легкий варіант аутизму.
Це були діти з меншими труднощами у соціальній взаємодії, з вузькими інтересами, але при цьому без порушень інтелекту.
Вони могли мати високий рівень інтелекту, бути дуже аналітичними, з накопиченням дрібних деталей, які інші не помічають; їхні соціальні навички могли бути обмежені, але без порушення вища інтелекту.
Так з’явилася концепція легкого аутизму — синдром Аспергера.
В подальшому, з 90-х років, цей діагноз був внесений до МКХ, але багато фахівців у США і інших країнах не враховували його через мовний бар'єр.
Тільки в 2013 році всі розлади аутистичного спектра об'єднали в один діагностичний підхід.
Тепер кажуть, що це спектр — від легкого до тяжкого прояву.
Синдром Аспергера — це, переважно, легкий варіант, де прояви здебільшого пов'язані із соціальною поведінкою і способами емоційної обробки.
Це не порушення інтелекту, а скоріше особливість обробки емоцій: людина може відчувати емоції, але внутрішньо їх інакше опрацьовує.
Вона може не розуміти соціальні підстави емоцій, внутрішньо їх переживати, але не проявляти у поведінці.
Також можуть бути складнощі з розумінням чужих емоцій або сприйняттям їх своїми.
Це все залежить від того, наскільки це тяжкий більший спектр, і саме тому важливо правильно цю особливість діагностувати і розрізняти.
Так, — діагноз ставиться на основі клінічного обстеження, історії розвитку і поведінкових тестів, а також збору даних від близьких.
Це може зробити дитячий або дорослий психіатр, залежно від віку.
Важливо враховувати, що людина може маскувати свою особливість або компенсувати її, тому діагностика потребує досвіду і уважності.
І, звичайно, терапія у цьому спектрі спрямована на розвиток соціальних навичок, комунікації і емоційної регуляції — починаючи зі школи і закінчуючи дорослим життям.
Важливо наголосити, що синдром Аспергера — це не хвороба, а стан, з яким люди живуть ціле життя.
Це не лікується, але можна навчитися краще себе розуміти і вміння співпрацювати у суспільстві.
Тому важливо зміщувати фокус із стигми і дискримінації до розуміння і підтримки.
Дякую за увагу. Щиро бажаю всім бути відкритими і толерантними. Дякую!.