Зростання кількості випадків самовільної втечі з військових частин: проблема, яку необхідно терміново вирішувати
Кількість випадків самовільного залишення військових підрозділів в Україні продовжує стрімко зростати, що викликає глибоке занепокоєння серед військових та експертів.
За словами підполковника Максима Жоріна, який служить у Третьому армійському корпусі, ця тенденція є ознакою системних проблем у ставленні до особового складу та управлінні військами, що гальмує ефективність оборонних сил країни.
Щомісяця в середньому фіксується близько 17–18 тисяч випадків самовільного залишення позицій та дезертирства.Військовий попереджає, що ці цифри не є просто статистикою, а відображають провал у забезпеченні довіри між командирами та солдатами, нерозвинуті організаційні процеси та слабку мотивацію.
Особливо тривожною є різниця у показниках між підрозділами, що діють на одному напрямку бойових дій: у деяких — кількість самовільних втеч настільки низька, що їх можна вважати винятком, тоді як у інших — цифри досягають критичних масштабів.Підполковник Жорін наголосив, що рівень самовільних залишень залежить і від інтенсивності бойових дій, однак вважає, що цю проблему можна ефективно вирішити, об’єднавши зусилля на всьому фронті військових структур країни.
Відповідаючи на запитання щодо шляхів зменшення показників, він висловив думку про необхідність кардинального відновлення довіри до командирів через розвиток сержантського корпусу та створення системи прозорого та справедливого управління.
У цьому контексті важливо згадати, що кількість таких случаїв зростає саме через те, що в армії зберігається менталітет, притаманний радянській системі: люди не відчувають себе належно оціненими та підтриманими.
Успішний шлях — це навчитися ставитися до солдатів людяніше та поважніше.Додатково, військові експерти закликають до реформ у системі прийняття рішень і людського ресурсу, адже без системного розвитку сержантського складу та довіри між військовими командами та особовим складом подолати цю негативну тенденцію буде майже неможливо.
Після довгого періоду застою та радянського спадку українська армія має змінюватися, щоб відповідати викликам сьогодення та зберегти свою здатність боротися та захищати країну, одночасно дбаючи про моральний та психологічний стан військовослужбовців.