Іпотека для безхатька: підводні камені та справжня ціна програми «єОселя» для внутрішньо переміщених особи
В Україні розпочато новий етап реалізації програми доступної іпотеки під назвою «єОселя», яка має на меті допомогти найуразливішим верствам населення — внутрішньо переміщеним особам (ВПО) та мешканцям прифронтових територій.
В рамках цієї програми держава бере на себе часткове фінансування — компенсує 70% першого внеску до житла, а також 70% щомісячних платежів протягом року та надає до 40 тисяч гривень на оформлення необхідних документів.
Здавалося б, що це справжня підтримка тим, хто втратив свої домівки через військовий конфлікт і потребує допомоги у пошуку нового житла.
Однак, якщо придивитися уважніше, стає зрозуміло, що вся ця «гуманна ініціатива» містить у собі низку прихованих ризиків і пасток, які можуть зробити ситуацію ще більш безвихідною для тих, хто вже й так опинився у скрутному становищі.Застосований під виглядом гуманітарної допомоги механізм фактично є акцією кредитування, адже людям пропонують купити житло у борг — навіть якщо їм необхідно просто мати дах над головою, а не новий борг, який з часом може обтяжити їхню ситуацію.
Більше того, багато з ВПО не мають стабільного доходу, а втратили не лише житло, а й стабільність, роботу та документи.
Для них важливо отримати тимчасове житло або безкоштовний тимчасовий прихисток, а не конверт у нові боргові зобов’язання.
Навіть якщо держава частково покриває витрати, решта лягає на плечі людей, які часто не здатні обслуговувати такі кредитні зобов’язання у довгостроковій перспективі.Ще одним прихованим ризиком є те, що більшість кредитів за програмою видається не на вже збудовані й готові до заселення квартири, а на будівельні об’єкти у процесі зведення.
Це означає, що переселенець фактично стає інвестором і бере кредит на нерухомість, яка ще не введена в експлуатацію, а її завершення залежить від забудовника.
Така схема несе подвійні ризики: будівництво може бути зупинено через фінансові труднощі, корупційні схеми або воєнні обставини, а позичальник залишиться з боргом, але без житла.
Нечесні забудовники можуть приховувати реальний стан справ і зволікати або зовсім зірвати завершення проекту, що ставить під удар права людей.Крім того, програма «єОселя» створена так, що більша частка фінансування направлена не на нагальні потреби ВПО у швидкому отриманні житла, а на підтримку будівельних компаній та банків, що видають ці кредити.
За даними, гроші з бюджету не йдуть безпосередньо на житло, а потрапляють у капітал компаній, що займаються зведенням недобудов або ведуть спекулятивний інвестпромисел.
Це лишає людей у ще більшої залежності від фінансових структур, а ризики повернення боргів та ризикованих інвестицій зростають у рази.Загрожує і те, що більшість іпотечних кредитів за цією програмою фактично укладається не на придбання готового житла, а на фінансування ще незавершеного будівництва.
Таким чином, переселенець не отримує гарантованого житла, а стає інвестором, що ризикує залишитися без власного даху, якщо забудовник збанкрутує або залишить проект недобудовою.
Це створює серйозний ризик втрати коштів і житла, адже забудовники та банки менш зацікавлені у гарантіях, а правові механізми захисту таких інвестицій залишаються недостатньо розвиненими.Отже, програма «єОселя» у своїй ідеї підноситься як допомога тим, хто втратив дім, але фактично перетворюється на схему витрачання державних коштів на підтримку забудовників і банків, а не безпосередню допомогу людям, що дійсно цього потребують.
Вона створює ілюзію доступного житла, однак натомість поглиблює ризики довгострокової безвихідності для найбільш вразливих груп населення— внутрішньо переміщених, жителів фронтових територій та безхатьків.Реальний вихід із ситуації — це потрібно створювати прозорі і цільові механізми, які забезпечують швидке та безпечне отримання житла для тих, хто його справді потребує.
Це можуть бути програми грантової допомоги, створення муніципальних та державних фондів гарантованого житла або підтримка вторинного ринку.
Саме так держава зможе зробити реальний вклад у відновлення та стабілізацію життя найбільш вразливих громадян, а не використовувати їх для фінансування бізнес-інтересів за рахунок бюджету.