Масова мобілізація на окупованому Донбасі: трагедія під впливом російських стратегій
На тимчасово окупованих територіях Донбасу російські військові застосували жорсткі методи примусової мобілізації, щоб поповнити особовий склад своїх збройних сил.
За даними української розвідки, близько 100 тисяч мешканців Донбасу були силоміць зараховані до лав російської армії.
Ці цифри охоплюють не лише тих, хто добровільно пішов служити ще з 2014 року, а й тих, хто був змушений під натиском обставин і страху.
Військовослужбовець і журналіст Євген Шибалов у своїй дослідницькій статті “Понівечені душі: що приніс російський світ на Донбас” розповідає про масштаби цієї трагедії.
За його словами, створено дві основні групи мобілізованих: 1-й армійський корпус у Донецькій області та 2-й у Луганській, які входять до складу 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу Росії.
Туди були переправлені також і мирні мешканці, сформовані в окремі полки й підрозділи, здатні швидко увійти в бій.
За останні дані, втрати цих підрозділів сягають близько 40 тисяч людей, серед яких — загиблі, зниклі безвісти і тяжкопоранені.
Жителі, яких мобілізували у першому ешелоні, отримують набагато менше соціальних гарантій порівняно з російськими військовослужбовцями, що приваблює ще більше людей у їхні ряди.
Виплати за важкі поранення або загибель теж залишаються неповними.
Після оголошення Росією “своїми” регіонами ОРДЛО, зарплати мобілізованих почали підтягуватися до російських стандартів, але рівень доходів все одно залишається низьким — від 20 до 56 тисяч рублів плюс бойові доплати, що в сумі може сягати 100-384 тисяч рублів.
Такі фінансові стимули стали єдиним джерелом заробітку для місцевих мешканців, адже війна і окупація зруйнували економіку регіону, особливо шахти, які раніше забезпечували стабільність і роботу тисячам людей.
До 2014 року в регіонах працювало 114 шахт, зараз — лише 15.
Це доводить до глибокої кризи рівень безробіття та зростання зловживань у тіньовій економіці, зокрема контрабанді вугілля.
Мешканці окупованих районів також стикаються з труднощами у побуті: відсутність води, зростання цін і зниження якості життя.
Вони вважають, що окупаційна влада насправді дбає лише про ті території, що мають стратегічне значення для її військових цілей, зокрема міста вздовж залізниць, які з’єднують Росію з анексованим Кримом і контролюють ключову логістику фронту.