Беззаконня у паліативній допомозі: зневага до гідності хворих у приватних закладах
В Україні ситуація з паліативною допомогою лишається вкрай невтішною та контраверсійною.
На жаль, у багатьох приватних медичних закладах, що пропонують паліативний догляд, спостерігається явне нехтування етикою та правами пацієнтів.
На фотографіях із соцмереж можна побачити, як у загальних залах лежать кілька пацієнтів без будь-яких перегородок або ширм, що відкриває двері до зловживань і порушень їхніх прав на приватність і гідність.
Один із знімків явно демонструє оголений лоб молодого чоловіка з катетером, залишений без належного прикриття або захисту, поруч із фотоколажем, котрий несе саркастичний посил про турботу.
Крім того, у коментарях багато вдячних відвідувачів виказують слова підтримки та вдячності за нібито «турботу про наших хлопців», ігноруючи очевидну проблему — такі дописи грубо порушують моральні та медичні стандарти гуманності.
Родичі пацієнтів, які потрапили у ці заклади, часто не усвідомлюють масштабів зловживань та порушень приватності, але навіть ті, хто розуміє, чому на це мовчать, бояться відкрито говорити, адже багатьом із них доводиться обирати між життям у злиднях та ризиком втратити останню можливість отримати допомогу.
Водночас державна система, за даними НСЗУ, забезпечує паліативну допомогу у межах контрактів, але на практиці пацієнти часто стикаються з короткостроковими перебуваннями — максимум три тижні у стаціонарі, після чого їм знову доводиться шукати щастя у чергових закладах або на волі, або платити значні суми у приватних або благодійних установах.
Такі реалії створюють порочне коло: пацієнти перетікають з одного місця у інше, втрачаючи час і здоров’я, а вартість пекельного пошуку визначають здебільшого їхні близькі, переважно мати, яка змушена працювати одночасно на кількох роботах, щоб забезпечити wenigstens базову підтримку.
У цьому контексті сумно виглядає те, що часто фотографії таких тяжких станів стають здобиччю благодійних грантів і краудфандингових кампаній, з метою залучення коштів — і водночас стають знаряддям експлуатації найвразливіших.
Відкритим залишається питання, чи усвідомлюють заклади і родичі, що таке ставлення до пацієнтів порушує їхні права і гідність, і що обов’язок медичної системи — забезпечувати не лише лікування, але й людяність та приватність у найскрутніші часи.
Це особливо очевидно на прикладі історії Юрика, який, отримавши тяжке поранення на фронті, наразі перебуває у приватному закладі з аморальним ставленням до його стану: його тіло демонструється на відео, ідуть збори коштів під його ім’ям, тоді як його особистий безпорадний стан стає кушем для здобуття фінансових ресурсів для закладу, без урахування його прав і згоди.
В цей час у країні триває боротьба за реформу медицини, але системні проблеми ігноруються через практики ігнорування етики, що ставлять під сумнів всю суть гуманності у медичній допомозі.