Україна та ЄС: суперечності щодо використання заморожених російських активів для підтримки України
У світлі останніх заяв політичних лідерів з Європейського Союзу та України виникає дедалі більше питання щодо майбутнього використання заморожених російських активів у контексті підтримки України у протистоянні з Росією.
Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо відкрито висловив свою позицію, заявивши, що його країна не має наміру узгоджувати будь-які механізми фінансової допомоги Україні з використанням цих активів.
За його словами, Братислава має намір утриматися від участі у схемах, що передбачають гарантії чи фінансування військових витрат України за рахунок заморожених коштів.
Водночас він наголосив, що Словаччина продовжить надавати гуманітарну допомогу, включаючи медицину та розмінування, але чітко заявив, що не буде безпосередньо передавати Україні летальну зброю, натомість готова продавати боєприпаси.
Зі свого боку, він підкреслив, що будь-яка конфіскація російських активів у масштабах країни може спричинити серйозні юридичні ускладнення, зокрема можливі конфлікти на міжнародній арені, які Росія може використати для своїх цілей, наприклад, конфіскації майна європейських держав.
Водночас, європейські політики обговорюють інші шляхи допомоги Україні, зокрема можливість надання цілісних позицій у вигляді кредитів або позик із використанням активів РФ.
Ще один важливий аспект дискусії — позиція Бельгії, яка наголошує на необхідності більшої солідарності з боку Євросоюзу щодо створення спільних механізмів допомоги.
Прем’єр Польщі Дональд Туск повідомив, що остаточне рішення щодо передачі заморожених російських активів Україні буде прийнято на саміті Європейської ради, що запланований на грудень 2025 року, хоча дебати з цього приводу ще тривають, а найбільшими перешкодами є позиція Бельгії та питання юридичного законодавства.
Головною проблемою є те, що активи, зокрема кошти Центробанку РФ, зберігаються у кількох країнах і їх використання потребує складних юридичних процедур, що впливають на єдність та вирішення питання в цілому.
У контексті цього виникає запитання про те, яким чином можна знайти баланс між пошуком справедливості і максимальною підтримкою України, не підриваючи міжнародне право та дипломатичні зусилля.