Податкові ризики в Україні: новий інструмент контролю або політична гра в тіні?
Останні роки в Україні ознаменувалися активізацією заходів з модернізації податкової системи та запровадженням новітніх технологічних інструментів для моніторингу і управління податковими ризиками.
Незважаючи на формальну ціль — підвищення прозорості та зменшення тіньового сектору економіки — реальність свідчить про глибоку неповну відкритість у впровадженні цих новацій.
Триває вже понад рік експериментальна система управління комплаєнсом, яка розробляється у межах національної стратегії доходів України до 2030 року, однак про її деталі та результати повідомляється вкрай мало.
Часом здається, що ця система слугує лише привидом для обходу відповідальності та маскування політичних і фінансових інтересів, а не справжнім інструментом боротьби з ухиленням від сплати податків.
На тлі обмеженої інформаційної прозорості активізуються побоювання щодо можливих спроб фіскалів уникнути відкритого прагнення до відповідальності за запровадження ризик-орієнтованих методів перевірок, які можуть бути зловживані для тиску на бізнес і мешканців країни.
Неодноразово під час останніх повідомлень і декларацій виявляється відсутність чіткої стратегічної комунікації, що породжує непорозуміння та сприяє руйнуванню довіри до державних органів.
Водночас низка міжведомчих договорів про співпрацю — наприклад, між ДПС, фінмоніторингом і Бюро економічної безпеки — показує прагнення до більш тісної та координованої боротьби із фінансовими злочинами та ухиленням, проте реальні результати цієї співпраці ще належить оцінити.
Свого часу оголошені успіхи у відшкодуванні збитків і кримінальному переслідуванні мають однаковий рівень з масштабами тіньової економіки, яка, за даними експертів, сягає сотень мільярдів гривень щороку.
Це викликає питання: чи є запровадження системи більш ніжJust символічною ініціативою? Враховуючи невеликі результати та відсутність детального звіту, схоже, що реальні зміни на політичному рівні і досі відклалися, а спроби зробити прозорий механізм контролю перетворилися на ще одну форми політичного PR.
У ситуації, коли стратегічна політика боротьби із тіньовою економікою і зростанням зборів здається односторонньою або навіть безуспішною, відкритими залишаються питання про інституційну владу та її здатність ефективно використовувати нові цифрові інструменти для боротьби з тінню та фінансовими злочинами.