Роль Генпрокурора у контексті реформи антикорупційної системи: детальний аналіз та майбутні виклики
У сучасній українській правовій системі питання щодо впливу Генерального прокурора Руслана Кравченка на незалежність антикорупційних органів набуло особливої актуальності.
За інформацією, оприлюдненою директором НАБУ Семеном Кривоносом, Кравченко не вдавався до втручань у діяльність національного бюро після обмеження його незалежності законом №12414.
Здійснюючи свої повноваження у період з 22 по 31 липня, коли була відновлена незалежність НАБУ, генеральний прокурор не вимагав справ чи визначав підслідність у справах.
Це підтверджує відсутність будь-яких спроб втручання у роботу антикорупційних органів з боку керівництва прокуратури.
На фоні цих подій новий закон №13533 відкрив можливість для керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрія Клименка поновлювати повідомлення про підозру всім топпосадовцям країни, що є важливим кроком у підтримці боротьби з корупцією.
Водночас, нововведення передбачають частковий контроль за службовою діяльністю працівників НАБУ та інших правоохоронних органів, які мають доступ до державної таємниці.
Внутрішній контроль при цьому включає дві перевірки: двічі на рік із використанням поліграфа, а також додатковий періодичний огляд без поліграфа, що виконуватиме СБУ.
Головним викликом для НАБУ є зараз забезпечення у штаті поліграфологів, що дозволить підвищити ефективність внутрішнього контролю.
Аналізуючи політичну ситуацію, можна зазначити, що після ухвалення закону №12414 у липні, в Україні виникла глибока криза довіри до системи антикорупційної боротьби, що спонукало президентській інституції створити новий законопроект №13533 – із метою відновити незалежність антикорупційних органів.
Після підписання Президентом Зеленським, цей документ став першою спробою відновити ефективність і незалежність НАБУ та САП.
Головне питання, що постає перед українським парламентом сьогодні, – чи зможуть депутати оцінити реальність та прийняти рішення, яке забезпечить стабільність і прозорість боротьби з корупцією, або ж ризикують поглибити кризу й поставити під загрозу європейську перспективу країни.
Важливо розуміти, що майбутнє антикорупційної інфраструктури залежить від цього важливого політичного рішення, яке може стати історичним і визначальним для української державності.