Загроза демократії: наслідки згортання антикорупційної системи в Україні
Під час масштабної війни, що охоплює Україну, країна стикається не лише з зовнішньою агресією, а й з внутрішніми викликами, які можуть руйнувати основи її державності. Зокрема, одним із найнебезпечніших кроків стала спроба послабити інституції, відповідальні за боротьбу з корупцією. Вперше за останні роки чиниться підзаконний натиск, що ставить під сумнів незалежність антикорупційних органів, таких як НАБУ та САП, — структур, які були створені саме для того, щоб боротися з високопоставленими злочинами і слугували маяками прозорості й відповідальності влади. Новий законопроект, ухвалений у швидкому порядку і підписаний Президентом, спрямований на зміну Кримінального процесуального кодексу України. Його суть — ліквідувати або суттєво послабити механізми незалежного розслідування та контролю за топ-посадами держави, зокрема високопосадовцями, представниками влади та навіть президентом. В результаті виникає ситуація, коли зменшується можливість незалежних розслідувань у випадках, коли йдеться про корупцію на найвищому рівні, що є істотним відхиленням від демократичних стандартів та викликає обґрунтоване занепокоєння громадськості на тлі війни. Ще однією заблокованою дверю стає можливість контрольованого повідомлення про підозру в грозних справам. У новому законі повідомлення про підозру топпосадовцям, депутатам, прем’єр-міністру та іншим високопосадовцям можливо тепер робити лише за згодою Генерального прокурора. Такий підхід фактично створює оманливу хибність незалежності та ускладнює боротьбу з високопоставленою корупцією, ставши ще одним кроком у напрямку концентрації влади у руках однієї особи — Генпрокурора, який наразі залежить від Президента. Механізм погодження угод щодо корупційних злочинів теж опинився під контролем, і тепер погодження таких угод і процесуальних рішень буде залежати від керівників української прокуратури, а не від незалежних антикорупційних органів. Це відкриває шлях до узурпації процесу і ускладнює притягнення до відповідальності тих, хто має статус високопосадовців. Крім того, посилився контроль і над розподілом бюджетних ресурсів. В умовах воєнного стану доступ до ефективного контролю за державними фінансами — це не просто бюрократична вимога, а життєво важлива необхідність. Обмежуючи незалежність НАБУ і САП, влада ризикує втратити можливість виявляти та запобігати зловживанням, корупційним схемам і розкраданню державної власності, що особливо небезпечно у воєнний час. Ще один тривожний момент — використання теми зв’язків із РФ або окупованими територіями для політичних розправ. Така практика руйнує ідею повернення та реінтеграції та перетворює політичний дискурс у інструмент боротьби за владу, замість інструменту єдності і національної безпеки. Громадяни України, що ціною високих жертв здобули демократію і право на справедливий суд, тепер бачать спроби повернути країну до режиму безконтрольної влади, що погрожує не лише внутрішньому миру, а й довірі міжнародних партнерів. Враховуючи всі ці ризики, важливо не допустити руйнацію антикорупційної системи та зберегти механізми демократичного контролю, адже це — запорука майбутнього України у вільній і справедливій країні.