Макрон у пастці власних політичних невдач: Франція стоїть на межі політичної кризи
Рішення президента Франції Еммануеля Макрона провести позачергові парламентські вибори у 2024 році виявилося фатальним для його політичної кар’єри та стабільності країни.
Це крок повернув Францію до років потрясінь і внутрішніх криз 1950-х, коли влада нестабільно переходила з рук у руки, а урядові формування розповзалися у кулуарних інтригах і політичних маневрах.
Впродовж минулого року Францією керували вже три прем’єр-міністри, бюджетні процеси супроводжувалися запізненнями, а на цей рік — навіть озвучена перспектива неприйняття бюджету взагалі.
Конституція П’ятої республіки, яка набула чинності ще у 1958 році, надає офіційно широкі повноваження президенту, проте на практиці Макрон виявився знесиленим лідером, нездатним домінувати у розколотому і нестабільному парламенті.
Його статус ремені «кульгава качка», яка бігає до кінця терміну — 2027 року — але вже має вагомі сумніви щодо здатності дотягнути до фінальної дати.
На тлі внутрішньої політичної кризи Франція зневірена у традиційних інституціях демократії, адже багато виборців вважають, що їх обдурили: минулого року підтримка «Національного об’єднання» була обґрунтованою та значущою, але з часом його опоненти об’єднали зусилля проти нього, зменшивши довіру й стабільність.Макрон закликає до активізації боротьби проти російського тіньового флоту та запровадження санкцій щодо постачання російської нафти.
Водночас, електорат відчуває несправедливість і нерівність, особливо з огляду на те, що, попри те, що ліві отримали найбільше голосів у 2024 році — хоча й значно менше, ніж необхідно для більшості — президент не захотів призначити їх на ключові посади уряду.
Замість цього він віддав ці статуси своїм союзникам, хоча жоден з них не мав достатньої кількості депутатських мандатів для керівництва.
Вже у 2017 році Макрон став наймолодшим президентом Франції за часів Наполеона Бонапарта і поринув у політичний омріяний проект оновлення застарілої системи влади.
Наразі ж він усе більше здається жертвою власних обіцянок та політичних обставин: перший варіант — призначення лівого прем’єр-міністра, що міг би сформувати більш стабільну більшість, але цей шлях ускладнений опором союзників; другий — оголосити нові парламентські вибори та сподіватися на перемогу, яка дозволить створити стабільний уряд.
Втім, ризики для Макрона зростають, адже сили опозиції, зокрема «Національне об’єднання», посилюють свої позиції, а їхній очільник Джордан Барделла активно готується до наступної кампанії, переконаний, що президент буде змушений розпустити парламент.
При цьому можливий сценарій відставки самого Макрона, який досі відкидав цю ідею, наразі теж наближається до реальності, оскільки політичні кола закликають його провести дострокові вибори для збереження конституційного ладу.
Її ж глибока політична криза свідчить про те, що інституційна система П’ятої республіки не справляється із сучасними викликами, а внутрішнє розділення французького суспільства та його поляризація модернізували вплив політичних та екстремістських сил.
Експертні кола попереджають, що без сильного лідера країна може опинитися у ще глибшому політичному хаосі.