Чи здатна ООН подолати свою кризу актуальності та зберегти вплив у сучасному світі?
З моменту свого заснування у 1945 році Організація Об’єднаних Націй опинилася в епіцентрі міжнародних перетворень, але її актуальність у сучасному глобальному порядку все більше піддається сумнівам.
Спочатку створена на хвилі післявоєнного ідеалізму, вона покладалася на свою здатність бути платформою для діалогу та маніпулюванням публічною думкою: вона могла відкрито нападати на держави-члени й привертати світову увагу до важливих проблем.
Та цей ідеал, з часом, став випробовуватись через численні кризові ситуації, зокрема, війни, якими зараз охоплений світ — від конфліктів в Україні, Газі, Судані до боротьби з глобальним потеплінням.
Як результат, сучасне ООН часто виглядає швидше як пасивний глядач у світі, де домінують закони сили й політична доцільність.
Внутрішні та зовнішні виклики паралізують її можливості — реформування Ради Безпеки, демократизація структури, контроль за витратами та боротьба з бюрократією.
Критики, зокрема колишні керівники, зазначають, що організація занепадає, а її популярність знижується: прес-центр ООН майже порожній або перетворився на пам’ятник минулого.
Світові лідери, зокрема, в Нью-Йорку на черговій Генасамблеї, обговорюють необхідність реформ.
Водночас, у процесі глобальної політичної боротьби у Раді Безпеки, де існує право вето, витримується застій, що відкриває двері для нових гравців — країн глобального півдня та економічних акторів, які бачать у цій структурі застарілий інструмент.
Папа Римський та інші високопосадовці попереджають, що ООН втрачає здатність об’єднувати людей, і її майбутнє залежить від волі країн-учасниць.
Пропозиції щодо реформ мають на меті зробити організацію більш компактною і ефективною, виключити зайві бюрократичні ланки і зосередитись на основних пріоритетах — безпеці, розвитку та правах людини.
Але всі ці заходи стикаються з опором старих перешкод — агентств, що зароджувалися в часи Холодної війни, та інтересами найбільших держав.
Важливо, щоб новий лідер ООН у найближчі роки зміг подолати ці внутрішні та зовнішні виклики і повернути організації статус глобального арбітра.
ООН переживає період внутрішньої слабкості і паралелює з історичним досвідом Ліги Націй, яка не змогла запобігти Другій світовій війні.
На тлі цього, прогнози вказують на необхідність глибоких перетворень і відповідальність кожної країни-члена у створенні більш життєздатної та сучасної міжнародної системи.