Чому стратегія підлабузництва Європи щодо Трампа не дає бажаних результатів
Минулого тижня Велика Британія вкотре продемонструвала свою здатність приймати високі гості з Заходу, організувавши вражаючу церемонію зустрічі для президента США Дональда Трампа.
Тривалі години розкішних почестей, кінної гвардії, розкішних прогулянок у каретах і урочистих тостів створили ідеальне полотно для підкреслення статусу і важливості британсько-американських відносин.
Власне, саме Трамп отримав бажане – видовищність і підтвердження свого статусу світового лідера.
Відповідно, у його настрій справді панувала радість і вдячність, він щедро хвалив британських господарів, зокрема проголосив, що «зв’язки між нашими країнами є унікальними в світі».
Однак саме після повернення до Білого дому почалася нова фаза — дипломатії так званих «лестощів» і політики поступок.
Виявляється, що ця стратегія, яку багато аналітиків у світі вважають невдалою, є лише тимчасовим інструментом для збереження гармонії і уникнення конфліктів, але жодним чином не впливає на реальні політичні рішення Трампа.
Джеремі Шапіро, директор з досліджень Європейської ради з міжнародних відносин, зауважує, що головна мета цієї тактики — створити навколо Трампа позитивний медійний фон, зменшити ймовірність його різких вимог або навіть сприяння відкритим конфліктам.
Візит до Великої Британії став класичним прикладом такого ігрового симбіозу, коли дружня зустріч допомагає уникнути неприємних ситуацій та створює ілюзію міцних союзницьких відносин.
Проте, на думку Шапіро, це — ілюзія, адже лестощі — це цінова стратегія, яка не має довгострокового політичного ефекту.
Вони сигналізують про слабкість і закріплюють її у світовій політичній грі, адже у світі Трампа, де все зводиться до вигод і торгових угод, слабкість із швидкістю використовується противниками для зміцнення своїх позицій.
Важливо зазначити, що незважаючи на казкові оплески, військові паради і урочисті заходи, які подобаються Трампу, нічого радикально не змінює в його політичних намірах.
Більше того — такі жести мають свою ціну і можуть навіть нашкодити, адже вони свідчать лише про внутрішню слабкість союзників, які бояться різких ходів і прагнуть уникнути конфліктів, але, насправді, лише підсилюють ситуацію, яка так вигідна Трампу.
Якщо поглянути ширше, очевидно, що ця тактика не спрацьовує — тиск, щоб задобрити Трампа, породжує лише нові вимоги, а не стабільність у стосунках.
Багато європейських і британських політиків вже вчилися цьому на власному досвіді, зокрема, у випадках з Брюсселем.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн під час візиту до Шотландії намагалася створити позитивний імідж і пом’якшити напруженість, пропонуючи компліменти і обіцянки купувати американські товари.
Проте, цей бути-й-упокоєм під час переговорів швидко перекреслився низкою непередбачуваних нових вимог і погроз, що доводить — тактика «лестощів» працює лише короткостроково і не змінює суті міжнародної політики.
Ще гірший приклад — Дар Затоки від Катару, який подарував США розкішний літак вартістю у 400 мільйонів доларів — найрозкошнішого свого роду подарунок, що мав привернути увагу і прихильність американського лідера.
Але ці дипломатичні жести не змогли приховати реальну ситуацію — ситуацію, коли навіть дуже щедрий подарунок не допоміг захистити столиці Катару від єдиного його стратегічного союзника — США та їхніх військових інтересів.
Висновки прості — прагнення угод, капітулювати під натиском лестощів та дипломатичних жестів — це шлях у сліпу.
Велика Британія вже бачить цю невтішну правду і, можливо, саме тому у своїй політиці вона зменшує залежність від таких форм зовнішньої комунікації, розуміючи, що це — лише вигадка для тимчасового затишку, без довгострокових гарантій.
Висновки для союзників однакові — слід визначати конкретні «червоні лінії», не погоджуватися на підступне «маскування» вимог під виглядом переговорів і пам’ятати, що тактика підлабузництва призводить до ослаблення позицій і унікальних ризиків у майбутньому.
Лідери повинні навчитись говорити «ні», бути послідовними та сильними — тоді й політика стане більш стабільною й передбачуваною.
А для Європи та інших країн це означає діяти консолідовано й відмовлятися від короткострокових імітацій стабільності, що зазвичай обертається новими викликами і розчаруваннями.
Тільки колективна рішучість і твердість дозволять уникнути пастки лестощів і досягти довгострокової стабільності у міжнародних стосунках.