Майбутнє УПЦ МП у контексті українсько-російського конфлікту: внутрішні виклики та геополітичні ігри
Розгляд ситуації навколо Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) відкриває ширше розуміння складної взаємодії між церковними структурами, політичними інтересами та міждержавними амбіціями в умовах сучасної українсько-російської війни.
Можливість мирних переговорів між Україною та Росією підсилює питання про подальше майбутнє цієї церкви, яка залишається одним із важливих інструментів впливу Росії в Україні.
Або ж, навпаки, її ліквідація чи значне послаблення стає однією з головних цілей української влади, яка прагне зменшити проросійські впливи на релігійному фронті.
Але цей процес ускладнюється затягуваннями у судах та протистояннями між державною владою і церковними структурами.
Згідно з новими законодавчими актами і приписами державних органів, УПЦ МП отримала чіткий термін — до 18 серпня — для усунення будь-яких ознак афілійованості з московським центром, але її керівництво ігнорує ці приписи, заявляючи, що вони їх не стосуються.
В такій ситуації залишається лише чекати судового рішення, яке, звісно, може тривати роками, — що й слугує стратегічним маневром для церковних структур, щоб відтягнути процес та чинити опір подальшим санкціям.
Натомість політика «пересидіти» уже може приносити свої плоди, і всі сторони готуються до нових переговорних зусиль.
Водночас, внутрішні скандали та інформаційні провокації залишаються характерними для керівництва УПЦ МП.
Згадки про російський паспорт митрополита Онуфрія, обшуки у його рідній Чернівецько-Буковинській єпархії і маніпуляції з компрометуючими фото — усе це створює додаткову напруженість і підкріплює міфи про лояльність церковного лідера до Росії.
Важливо також і те, що в контексті геополітичних конфліктів на регіональному рівні рука Кремля не залишає свою присутність у церковних структурах, особливо в Буковині, яка є одночасно і точкою українсько-російських, і румунських інтриг.
Це знову акцентує увагу на тому, наскільки глибоко проросійські настрої пронизані серед церковних і політичних кіл, і як вони використовуються для досягнення стратегічних цілей.
З перспективи української політики, активне протистояння з УПЦ МП має дві головні цілі: зменшити її вплив та максимально ізолювати проросійські сили, але це пов’язано з довготривалими і складними процесами, які можуть тривати роками.
Як показують останні події, головними кандидатами на зміну керівництва церкви слід вважати митрополита Онуфрія та його потенційних конкурентів, з прізвищем яких асоціюють спроби послабити чи «переформатувати» структуру.
Така стратегія залежить від союзників, внутрішніх домовленостей і глобальних геополітичних інтересів, тому процеси в церкві, фактично, стають міні-ибею українсько-російських відносин.
Водночас, у підсумку, все це має один головний мотив — збереження своїх підконтрольних позицій і майбутня боротьба за церкву, що, можливо, неодмінно стане символом нових етапів у конфронтації України і Росії.