Чи вдалося меру Кличку очистити владу від впливу Комарницького та подолати кризи у масштабах «Чистого міста»?
Півроку минуло після масштабної операції «Чисте місто», яка була ініційована антикорупційними органами для очищення владних структур Києва від корупційних проросійських еліт та впливових фігур, зокрема з оточення Дениса Комарницького.
Однак, чи справді цю заявлену міру вдалося реалізувати, і трапився ли кардинальний і беззаперечний прорив у боротьбі з корупцією та олігархічними структурами у столиці? Аналіз ситуації свідчить про те, що операція наразі так і залишається неповністю реалізованою, а головні гравці все ще утримують владу та здобувають свої позиції, незважаючи на нові скандали та повідомлення про корупцію.За даними внутрішніх джерел та результатами розслідувань, система департаментів Київської міської адміністрації залишається під контролем людей, які працюють у тісній зв’язці з колишніми впливовими діячами, зокрема із Денисом Комарницьким.
Зміни, які були оголошені, носили швидше формальний характер: на посадах залишаються заступники звільнених, а керівники департаментів продовжують діяти в інтересах старих схем.
Зокрема, фігурує питання щодо земельних ресурсів, «туалетних схем» та інших корупційних коридорів, контролю над якими зберігає Валентина Пелих і яка, попри підозри, досі залишається на своїх посадах.Крім того, з’являються повідомлення про те, що комунальні підприємства, зокрема КП «Спецжитлофонд» та «Житло-Інвест», продовжують витрачати мільйони на закупівлі житла преміум-класу без відкритих тендерів, що викликає підозри у корупційних схемах і непрозорості житлових контрактів.У полі зору опинилися й політичні гравці, зокрема впливові фігури міської ради — Поворозник та Палатний, які посилили свою присутність у системі влади навіть після того, як Київрада офіційно ухвалила рішення щодо їхнього відсторонення.
Це створює додаткові перешкоди для успішної реформи та очищення управління містом.Значення ролі у цій історії має і вплив і керівництво партії УДАР, яке, за словами джерел, продовжує діяти у тіньових схемах, контролюючи ключові комунікації та прийняття рішень у міському керівництві.Третій аспект ситуації — блокування Київради, що призвело до зупинки ухвалення важливих рішень і фактично позбавило владу можливості діяти у інтересах міста.
Це викликає побоювання щодо подальшого розвитку подій і залишає Київ без стабільного політичного керівництва.
Водночас процес підігрівається недовірою та внутрішніми конфліктами між різними гілками влади, що поглиблює кризу та створює передумови для більш складних адміністративних криз.Загалом, ця ситуація свідчить про те, що боротьба з корупцією у столиці зіштовхнулась із суттєвими внутрішніми перешкодами та залишається, умовно кажучи, нерозв’язаною задачою.
Місцеві політичні еліти та олігархи продовжують чинити опір реформам, використовуючи корупційні схеми та адміністративний тиск, тоді як правозахисники та антикорупційні організації закликають до посилення контролю та більш рішучих дій з боку державних структур.Це свідчить про те, що боротьба за чистоту влади у Києві ще не завершена, і її успіх залежить від здатності нових керівників долати внутрішні політичні бар’єри і здійснювати справжні системні змінки у структурі міського управління.