Помер видатний співак Ярослав Євдокимов: незабутній голос та трагічна втрата української музики
22 серпня у Білорусі на 79-му році життя відійшов у вічність один із найулюбленіших та найшанованіших співаків сучасної української естради – Ярослав Євдокимов.
Його ім’я асоціюється з легендарною піснею «Фантазер», яка і досі залишається однією з найулюбленіших серед його шанувальників і вважається зразком класичного радянського поп-арту.
Окрім цього, він створив безліч чудових композицій, які вже давно стали частиною українського музичного фонду — «Травневий вальс», «За дунаєм», «Пам’ять», «Завируха» та інші.
Це був виконавець зі щирим голосом, теплим і наповненим емоціями, що змушує слухача відчути глибину його майстерності та душевної відкритості.Новина про його смерть повідомила його вдова через соціальні мережі — Instagram.
Вона з сумом повідомила про втрату улюбленого співака, який усе життя присвятив сцені.
Ця новина стала стривоженим дзвінком для цілого покоління слухачів, для його колег і класиків естради.
Народжений 22 листопада 1946 року у місті Рівне, Ярослав починав свій шлях у складних умовах: його родина була репресована, дитинство пройшло у важких обставинах – він народився у в’язниці, до якої потрапила його мати, але вже через кілька місяців йому вдалося повернутися до рідних.
Виховували його рідні – дідусь, бабуся і тітка, які мешкали в селі Користь на Рівненщині.
Саме вони сприяли розвитку його музичних здібностей, зокрема дідусь, який співав у церковному хорі, навчив його співати.Допомога і підтримка родини дозволили Ярославу розквітнути як співаку у Мінську, де він познайомився з культурним середовищем і почав проявляти свій вокальний талант.
Однак справжня популярність і визнання прийшли до нього під час роботи у Росії, де його унікальний баритон і ліричне виконання зробили його справжньою зіркою української та російської естради.
Любов до українського коріння залишалася невід’ємною частиною його життя.
У часи, коли він жив у Білорусі, разом із поетом Вадимом Крищенком вони готували пісню про Україну з пророчими словами: «Україно-мати, ми твої сини, перед лютим боєм ти нас пригорни…» На жаль, цю пісню не допустила до запису художня рада у Києві, що стало одним із проявів його політичної позиції та патріотичних переконань.Саме через свою неспокійну позицію і прямо висловлювану критику російської агресії проти України, він став жертвою цензури і гонінь.
Відомо, що за останні роки його концерти регулярно скасовували, а іноді й цілком забороняли доступ до аудиторії — це дедалі більше погіршувало його стан, як фізичний, так і моральний.
Не сприяло цьому й хвороба — рак легенів, з яким він боровся більше півтора року.
Його останні роки були наповнені болем і боротьбою, але й глибокими переконаннями у своїй позиції та вільному слові.У 2017 році він не стримав емоцій у розмові про політичну ситуацію, критично висловлюючись щодо дій Кремля і політики керівництва Росії: «Це страшна трагедія.
Я звинувачую у всьому Кремль, Путіна та їхню кремлівську гоп-компанію.
Українці ніколи їм цього не пробачать.
Вони занапастили молоді життя.
За що? За Донбас? За Крим? Росія посварилася з усім світом через це.
Це потворна країна, і мені соромно за неї».
Ці слова і досі залишаються у пам’яті шанувальників як символ його чесності і незламної позиції.З віком його відхід став несподіванкою для багатьох.
Це ще раз підтверджує — музика і слово такого рівня, як у Ярослава Євдокимова, ніколи не зникнуть і завжди житимуть у серцях його шанувальників, а його творчий спадок залишиться натхненням для нових поколінь.