Нові мовленнєві рекомендації МОН: як уряд формує офіційну ідеологію освітніх реформ
Міністерство освіти і науки України за останні місяці створило цілу систему рекомендацій для експертів та фахівців, яких залучають до обговорення та просування освітніх перетворень.
Ці інструкції, з окремими зауваженнями щодо тональності та формулювань, мають на меті сформувати єдине інформаційне поле та управлінську лінію.
Так, у документах чітко прописано, які фрази рекомендується вживати під час виступів та публічних коментарів, наприклад, «Я долучаюсь, бо маю експертизу» або «МОН розробляє концепції для кожної галузі, адже світ змінюється», — щоб посилити єдність та контроль над інформаційною політикою.Водночас, у рекомендаціях практично відсутній варіант для вираження незгоди або критиці.
Оксана Онищенко, редакторка відділу освіти і науки, зазначає, що міністерство не радить експертам «мовчати» або подавати інформацію лише у дозволених рамах, навпаки — все подається у ввічливій та дипломатичній манері.
Наприклад, рекомендується повідомляти, що «це не моя компетенція» або «краще звернутися до відповідної команди», щоб уникнути негативних кримінальних або критичних оцінок.
Водночас, через ці заборони та обмеження фактично зменшується роль громадськості у формуванні освітніх політик.Особливо дискусійним є фокус на так званій «оновленій освіті».
Міністерство підготувало шаблонні формулювання, які мають допомогти експертам правильно інтерпретувати концепцію.
Йдеться про те, що «оновлена освіта» — це та, що сприяє розвитку компетентностей, а не просто передає знання, готуючи людей до життя у мінливому світі.
Однак, у рекомендаціях наголошується на використанні певних формулювань і тегуванні МОН, що створює додатковий рівень контролю.Якщо раніше редакторам пропонували повідомляти про «розробки» та «рішення», то у нових рекомендаціях наголошується, що про конкретні рішення слід говорити тільки після їх ухвалення та публікації.
Це, за словами Онищенко, суттєво обмежує можливості громадянського дискурсу та відкритого обговорення reform, що просуває міністерство.
Водночас, критики зазначають, що такий підхід перетворює громадськість у пасивного спостерігача і виключає можливість впливу на кінцеві рішення у стадії формування.Загалом, аналізуючи цю «інструкцію», можна зробити висновок, що офіційна політика щодо комунікації з громадськістю переорієнтована на підтримку виключно формального і контрольованого висвітлення реформ, що суттєво знижує рівень транспарентності та відкритості.
Це сприяє створенню ілюзорного діалогу, натомість реальний діалог залишається під забороною.
У результаті, суспільство ризикує залишитися без справжнього залучення і критики системних змін, що є ключовими для їхньої успішної реалізації.