Майже забутий африканський звичай: співпраця людей із птахами у полюванні на мед і його сучасні трансформації
В Африці, з багатовіковою історією взаємодії між людиною та дикою природою, зберігся унікальний та маловідомий спосіб полювання на мед із допомогою пернатих помічників.
Це явище заслуговує на увагу через свою рідкісність і глибокий історичний корінь, адже воно є прикладом натурального мутуалізму — взаємовигідної співпраці між неоднаковими видами, що стає все менш поширеним у сучасному світі.
В країні Есватіні (колишня Свазіленд), цей старовинний ритуал зберігся ще з давніх часів, коли мисливці та пасічники співпрацювали з птахами виду “Воскоїд великий” (Indicator indicator).
Вони використовували їх для розорювання гнізд диких бджолиних колоній — процес, що дозволяв одній стороні отримати цінний мед і віск у зручний час, а птахам — їжу і дихальні можливості — без шкоди для природного балансу.
За допомогою цієї співпраці існувала рівна та збалансована взаємодія.
Такий тип мутуалізму відзначається тим, що обидві сторони зберігали здатність ставати незалежними та самостійно виживати, натомість при одомашненні тварини стають залежними і втрачають цю здатність.
У природі лише одиниці випадків демонструють рівноправну взаємодію між людьми та тваринами.
Відомі випадки — співпраця косаток і китоловів під час морського полювання або дельфінів і рибалок у процесі ловлі кефалі — мають історичне значення, але не є системною або поширеною практикою.
Навіть еволюційно цей рівноправний контакт досить рідкісний.
Проте воскоїди у цьому контексті є винятком.
Вони, ймовірно, є носіями дуже давніх адаптаційних механізмів, можливо, що їхня співпраця з людьми бере початок ще з тисячоліть тому.
Вчені зазначають, що унікальні оптичні властивості пір’я воскоїда дозволяли цим птахам виконувати роль природних «лазерів» під час полювання.
У сучасній історії відомо, що традиційне полювання з допомогою птахів поступово зменшує свою популярність — це явище спостерігається по всій Африці.
Однак, дослідження Університету Есватіні свідчить: у цій країні збереглася найбільша ймовірність збереження цієї розвиненої практики.
У сусідніх країнах, таких як Мозамбік, Танзанія чи Кенія, передавання цієї техніки відбувалося в основному через традиційний передавання знань — з покоління в покоління.
Якщо вона втрачалася через зниження прибутковості, люди просто відмовлялися від неї і переключалися на інші заняття.
В Есватіні полювання на мед із воскоїдами — не лише побічна розвага, а й важливий елемент молодіжної культури.
Хлопці, водночас із пасовищем худоби, розорюють бджолині гнізда, навчаючись цієї майстерності та зберігаючи традицію.
Ця практика передається не лише вертикально, а й горизонтально, між однолітками.
За словами дослідників, з урахуванням швидкого зникнення пташиних видів — близько півтисячі можуть зникнути протягом найближчих сотень років — важливо зберігати й модернізувати ці природні методи полювання.
Традиційні засоби з легкими модернізаціями ще зберігають свою актуальність.
Так, раніше для залучення птахів використовували сушені плоди рослини Capparis sepiaria, з яких виготовляли свистки.
Зараз підлітки використовують кульки з дезодорантів або інші сучасні матеріали, але суть залишається — традиція жива.
Важливо зазначити, що таке реагування на сучасний світ не залежить від рівня доходів населення і підтверджує теорію, що природні та культурні взаємодії мають шанс зберегтися, якщо їх цінують і підтримують.
Цей приклад яскраво демонструє, як історія, культура та природа тісно переплетені і можуть існувати у симбіозі, навіть у глобально зміненому світі.