Чому Трамп більше підтримує Ізраїль і водночас відсуває Україну на другий план: політична гра з розривом Ліппмана
В останні тижні тема зовнішньої політики США стала предметом жвавих обговорень, оскільки президент Дональд Трамп демонструє тенденцію до зосередження уваги на підтримці Ізраїлю, водночас послаблюючи військову допомогу Україні. Це явище викликає низку запитань щодо внутрішньо політичних мотивів та стратегічних пріоритетів адміністрації. Аналізуючи цю ситуацію, важливо зрозуміти концепцію «розриву Ліппмана» – ідеї, що описує зіткнення між міжнародними зобов'язаннями США та їх реальною військовою спроможністю. Згідно з цитатами та аналітичними оглядами, американські військові ресурси сьогодні виявляються stretched thin: на одному фланзі – підтримка Ізраїлю у війні з Іраном, на іншому – допомога Україні у боротьбі з російським вторгненням. Пентагон у відповідь на ці виклики, повідомляється, скорочує постачання зброї Україні, зокрема систем протиповітряної оборони Patriot, щоб зберегти ресурси для інших конфліктів у регіоні. При цьому, більшість озброєнь, які США утримують у резерві, орієнтовані на протидію потенційній агресії з боку Китаю, особливо в Тихоокеанському регіоні. Світова політика еволюціонує навколо ідеї, що різні зовнішньополітичні кроки можуть суперечити один одному через обмежені ресурси. Трамп, відомий своїм популістським підходом, з легкістю робить вибір на користь підтримки Ізраїлю та одночасно зменшує допомогу Україні, що розглядається як політичний компроміс, результат внутрішніх кон’юнктур та стратегічних пріоритетів. Ця стратегія пояснюється тим, що військові дії в різних регіонах вимагають значних ресурсів, а США не мають необмежених сил. Власне, саме цим продиктована вибірковість у допомозі країнам-партнерам. Для Трампа, зокрема, політична доцільність полягає у тому, щоб зміцнити позиції Ізраїлю та уникнути довготривалих конфліктів із Росією, оскільки остання має ядерний потенціал і є складнішою у протидії. Політика Трампа відображає прагнення до швидких, символічних військових демонстрацій своєї міць, таких як операція «Північний молот», та уникає тривалих конфліктів з великими державами. Водночас, це припускає, що в умовах обмежених ресурсів, США змушені вибирати між кількома пріоритетами, що породжує «розрив Ліппмана» – ситуацію, коли зобов’язання переважають над можливостями. У підсумку, політика Трампа демонструє, що обмежена міжнародна дипломатія та військова потужність у поєднанні з внутрішніми політичними розбіжностями формують сьогодні особливий баланс і конфлікт між зовнішніми зобов’язаннями та реальними можливостями США.