Китайська економіка: потенціал, виклики та майбутні горизонти — глибокий аналіз сучасної ситуації
Світова арена переживає період істотних трансформацій, де традиційні глобальні гегемони поступово поступаються своїми позиціями, а нові центри впливу шукають своє місце в мінливій системі світової політики і економіки. Найбільший із них — Китай, який такий собі «колос на глиняних ногах» або ж потенційний новий світовий гегемон. Аналізуючи сучасний стан економіки Китаю, очевидно, що країна знаходиться у стані нестабільної стабільності, яка може змінитись у короткі строки залежно від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. На 2024 рік валовий внутрішній продукт країни складає приблизно 18,4 трильйона доларів США, що становить близько 63% від американської економіки, яка має ВВП у розмірі понад 29 трильйонів доларів. Однак ці цифри лише частково відображають реальну картину, оскільки внутрішня економіка Китаю ще значно занижена через ціновий та валютний маневр — країна активно приховує справжній масштаб свого ВВП, занижуючи його на 20-30% через низьку внутрішню невраховану інфляцію та маніпуляції з обмінним курсом юаня. Саме тому за показником паритету купівельної спроможності Китай уже посідає перше місце у світі, випереджаючи США. Точка перелому у відносинах двох найбільших економік сталася ще напередодні глобальної фінансової кризи 2007 року, коли ВВП Китаю становив близько 3,55 трильйона доларів — тоді це було всього 24% від американського аналогу. Вже через кілька років цей показник зріс до 40%, а у 2019-му — до 66%, а у 2021 році — до 75%, що породжує відчуття неминучого наближення Китаю до рівня США за економічним потенціалом. Втім, низка факторів, таких як девальвація юаня, світові кризи і пандемії показали, що перехід ще триває, і шлях до абсолютного лідерства може мати численні перепони. Аналізуючи історичний досвід — від часів холодної війни до сучасності — видно, що економічне співвідношення Китаю і США змінювалося залежно від зовнішніх обставин і внутрішніх тенденцій. Один із ключових висновків — Китай демонструє здатність посилити свої позиції під час масштабних криз, воєн і регіональних конфліктів, тоді як у періоди стабільності або моментів політичної нерішучості його позиції можуть згасати. У 2024 році китайська економіка зростає на рівні близько 5%, але цей показник стримає низка викликів: демографічна криза, уповільнення внутрішнього споживчого попиту, зниження іноземних інвестицій і ускладнення зовнішніх ринків. Водночас країна активно зосереджена на розвитку високотехнологічних секторів — виробництві електромобілів, напівпровідників і робототехніки — що дозволяє їй зберігати конкурентні переваги у глобальних ланцюжках доданої вартості. Інвестиційна активність у промисловості та інфраструктурі зростає, тоді як з іноземних джерел спостерігається скорочення прямих інвестицій у низці секторів, проте Китай шукає нові способи залучення капіталу через випуски спеціальних облігацій та глобальних інвестиційних інструментів. Демографічна ситуація — ще одне серйозне викликаня, оскільки старіння населення і браку пенсійної системи створює додатковий тиск на внутрішній ринок і споживчу здатність. Однак Китай має у історії досвід поступового переходу від моделі виробництва до моделі споживання і уже демонструє високі результати у створенні робочих місць у сфері послуг, особливо у цифровій і технологічній сферах. В цілому, стратегія Китаю зосереджена на перетворенні країни у глобального технологічного лідера, орієнтуючись на внутрішній ринок, країни Азії та розвиток інноваційних галузей. Тоді як Захід ускладнює процес внутрішніх реформ, Китай через свої історичні, політичні та економічні можливості продовжує рухатися у бік економіки, яка значною мірою базується на нових технологіях, внутрішньому попиті і глобальній інтеграції в рамках шостого технологічного укладу.