Вірш, що став символом незламності: історія «Любіть Україну» Володимира Сосюри та його вплив на національну ідентичність
Наприкінці минулого року світ був свідком надзвичайного емоційного моменту: український військовий, звільнений із російського полону, повернувшись додому, вийшов у кадр із зболеними очима, але з гордістю та натхненням, що дихають у кожному слові. У його руках був згорнутим рукопис вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну», який він щиро і голосно читав, підкреслюючи незламність і силу українського духу. Цей твір став багатогранним символом не лише патріотизму, а й вічної боротьби українського народу за свою незалежність, мову та культуру. Але за цим зворушливим моментом криється глибока і трагічна історія, яка тягнеться ще з часів післявоєнних репресій. 2 липня 1951 року, понад сімдесят років тому, газета «Правда» опублікувала критичний аналіз, що негативно ставився до поезії Сосюри, зокрема його славнозвісного твору «Любіть Україну». Це був час, коли сталінський режим посилював ідеологічний контроль, засуджуючи все, що зловживало національними почуттями або могло десакралізувати імперські ідеї. Вірш, створений у 1944 році, наприкінці важких воєнних років, став символом одвічної любові до рідної землі, для українців він був ковтком свіжого повітря в часи темряви та руйнувань. Написаний у Києві за кілька місяців після визволення української столиці від німецьких загарбників, він відображав піднесений настрій перемоги і мрій про краще майбутнє. Тоді, на початку 1944-го, український народ, як і всього світу, був сповнений надії на швидку відбудову та публічне визнання своєї ідентичності. Вірш Сосюри став своєрідним гімном цієї епохи піднесення, уособлював патріотизм і віру у перемогу над бідами війни. Але це була не просто поезія; це був заклик до єдності, до любові й підтримки мільйонів, що тоді ще пережили окупацію й масові репресії. Незважаючи на радянську цензуру, твір митця знайшов своє місце у культурному просторі, ставши символом незламності українського духу. Однак ця ж незламність стала джерелом переслідувань. У 1951 році, у час максимуму сталінських репресій, poem «Любіть Україну» було піддано найжорсткішій цензурі: окремі рядки замінювалися, виключалися з контексту, а деякі ідеї — приховувалися, щоб уникнути сепаратизму та націоналістичних настроїв. Хоча твір і залишається у збірках, у радянській культурній політиці він був підозрою та інструментом ідеологічного контролю, що нагадує про складну боротьбу української культури за існування під час тоталітарного режиму. Актуальність і сучасність вірша «Любіть Україну» очевидна: його рядки знайшли відгук у серцях багатьох поколінь українців, з ними асоціюються ідеали патріотизму, боротьби за свободу, любові до землі та культури. Вірш залишився символом недалекого минулого та своєрідним пальцем-посмішкою сучасності у час повномасштабної війни, коли кожен із нас шукає сили в словах і образах незламної української душі. Це поетичне послання — не просто історія минулого, а ідеальний рефрен, що спонукає повертатися до коренів, боротися і триматися, незважаючи ні на що.