Створення спеціального міжнародного трибуналу для Росії: альтернативи та виклики в контексті глобальної безпеки
Можливість створення спецтрибуналу для розгляду злочину агресії Росії проти України викликає активні дискусії серед експертів у сфері міжнародного права та безпеки. Одним із найцікавіших аспектів цієї ідеї є те, що такий трибунал не може бути створений за традиційною моделлю через блокування у Раді Безпеки ООН, особливо враховуючи роль постійних членів, які можуть використовувати право вето. У зв’язку з цим виразно постає питання про доцільність пошуку альтернативних майданчиків для легітимізації такої інституції, зокрема — через Генеральну Асамблею ООН або інші міжнародні організації. Розглядаючи історичний досвід, варто згадати прецеденти, коли Генеральна Асамблея взяла на себе функції, що зазвичай належать Раді Безпеки, наприклад, у рамках резолюції «Обʼєднання за Миру» 1950 року, яка стала відповіддю на неспроможність Радбезу реагувати через вето постійних членів. Саме ця практика стала основою для здобуття досвіду у створенні універсальних механізмів відповідальності за міжнародні злочини. Мамедов наголошує, що сучасна ситуація є схожою — через конфлікт інтересів у Раді Безпеки та її блокуючу роль у питанні відповідальності за агресію. Варто зазначити, що Генеральна Асамблея не має формальних повноважень створювати трибунали, проте історія знає кілька прикладів, коли вона виступала ініціатором та автором таких механізмів. Зокрема, у 1950-х роках була ініційована резолюція, яка завершилась створенням таких механізмів і дала поштовх до формування більш універсальних платформ для судового переслідування правопорушників. Мамедов нагадує, що сучасний міжнародний правовий ландшафт є досить гнучким і динамічним, що дозволяє пошук нетрадиційних рішень, а створення трибуналу для розгляду агресійних злочинів проти України цілком можливо реалізувати без очікування одобрення у Раді Безпеки, використовуючи ці засади. Обговорюючи перспективи таких інституцій, експерт підкреслює, що універсальний міжнародний суд був би більш ефективним інструментом боротьби з сучасними викликами. Водночас, варто пам’ятати і про труднощі — політичні компроміси, пошук фінансування, гарантії безпеки для суддів та учасників. Тим не менше, пошук альтернативних шляхів створення справедливих та легітимних механізмів покарання за міжнародні злочини залишається актуальним і невідкладним завданням сучасної дипломатії та права. Для більш детальної інформації та аналізів щодо цієї теми можна ознайомитись із публікаціями Гюндуза Мамедова, застосовуючи наведене посилання.