Обов’язкова військова підготовка студентів: виклики та перспективи України у сучасних умовах
В умовах постійної військової агресії і реальної військової загрози, які на сьогоднішній день нагадують швидше не гіпотетичні сценарії, а цілком реальні й гострі виклики, Україна повинна по-справжньому переосмислити підходи до підготовки молоді. Війна, що триває в країні, формує нову реальність, де національний спротив став невід’ємною частиною державної стратегії захисту. З цією метою уряд запроваджує обов’язкову військову підготовку для студентів, але цей процес став об'єктом не однорідної громадської дискусії, а швидше спекуляцій через відсутність широкого обговорення та системного підходу. На сьогоднішній день у Києві та регіонах України активно функціонують численні ініціативи – курси, тренінги, центри спротиву, що готують цивільних до можливих сценаріїв військового конфлікту. Крім того, вже тривають зміни у навчальних програмах – з січня цього року започатковано адаптацію сучасного курсу «Захист Вітчизни», який має стати фундаментом для майбутніх військових інструкцій серед студентів. Від першого вересня 2024 року обов’язкове військове навчання пошириться на студенів другого курсу всіх форм навчання у державних і приватних університетах. Згідно з законодавчими актами, навчанню підлягатимуть близько 120 тисяч студентів, які зобов’язані пройти курс, скласти військову присягу й отримати військову спеціальність. Однак не всі ставляться до цього нововведення однозначно. Чимало студентів і батьків фокусуються на ризиках і можливості формальної імітації процесу, бо фінансування, кадровий дефіцит та організаційні питання ще не вирішені. За словами військових експертів і громадських активістів, важливою проблемою є відсутність чіткої системної стратегії та належного фінансування майбутніх лекційних і практичних занять, а також підготовки кваліфікованих викладачів та інструкторів. Учасники обговорень зазначають, що без відповідного ресурсного забезпечення і широкого громадського консенсусу такий план ризикує перетворитися на символічну формальність, що не матиме суттєвого військового або оборонного ефекту. З іншого боку, експерти наголошують, що головна мета введення обов’язкової військової підготовки – зняти страх перед військовою справою, ознайомити молодь із основами військової культури та підготувати її до можливої мобілізації чи оборони країни у випадку надзвичайних ситуацій. Водночас, існує й думка, що зробити цей курс обов’язковим для всіх молодих людей у країні або навіть підвищити його до рівня широкої системної військової підготовки – неправильно, адже треба враховувати ресурси, кадрову недостатність та інноваційність сучасних технологій. Місцеві фахівці наголошують, що необхідно впроваджувати більш гнучкі моделі, наприклад, короткі повторювальні курси, або спрямовувати зусилля на підготовку інструкторів і викладачів, здатних адаптувати навчальні програми під сучасні виклики. Проблеми організаційного і фінансового характеру – лише частина системних задач, які потрібно вирішити для ефективної реалізації задуму. Важливим аспектом залишається просвітницька кампанія та широке залучення громадськості до процесу змін, щоб уникнути непорозумінь, зменшити напругу та сформувати позитивне ставлення до військової підготовки як до необхідної частини національної безпеки. Адже країна має повернутися до єдиного державного порядку у навчанні та підготовці, щоб сформувати більш стійкий і мобільний оборонний сектор у майбутньому.