Глибока стратегія газового маскування: Росія намагання повернення на європейський ринок та складна гра політичних і економічних інтересів
В умовах острої газової кризи, спричиненої санкціями та збоїми у постачанні з Росії, країни Європейського Союзу опиняються перед новими викликами щодо енергетичної безпеки. Росія, незважаючи на фінансові труднощі та міжнародний тиск, активно шукає спосіб повернутися на європейський газовий ринок через політичні та економічні маніпуляції. Одним з ключових елементів цієї стратегії є проведення так званого «газового маскування», що передбачає складну гру із компенсаційними поставками газу та прихованими схемами, спрямованими обійти санкційні обмеження та політичний тиск. Європейські енергетичні компанії, які виграли судові позови проти «Газпрому» на суму близько 18 мільярдів євро, прагнуть стягнути кошти з російського монополіста. З них лише німецька компанія Uniper повинна отримати 13 мільярдів євро за рішенням Стокгольмського арбітражу. При цьому «Газпром» наполегливо прагне уникнути прямих платежів, затягуючи процеси та блокуючи виконання арбітражних рішень, але йому все ж доведеться відповісти за свої борги. Під тиском фінансового становища Росії та невдачі з заміною європейського ринку на азійський, Кремль вдається до агресивних сценаріїв повернення. Водночас, спроби використовувати азербайджанські та іранські маршрути поставок, а також проєкти через Індію та Пакистан, залишаються більше PR-кампанією, ніж реальною альтернативою. Тому Росія здійснює заходи з відновлення газової присутності у Європі через хитрощі та «маскіровки», такі як схема із використанням азербайджанського транзиту, яка, через низку причин, не дала очікуваного результату. Зі зрозумілою метою — повернути контроль над європейським ринком — «Газпром» пропонує нову концепцію: натуроплату у вигляді компенсаційних постачань газу за борги. За задумом, ці поставки мають становити приблизно 70 мільярдів кубометрів у разі ціни 271 євро за 1000 кубометрів, що відповідає середнім експортним цінам Росії в 2025 році. Офіційно така схема сприятиме зменшенню фінансового тиску на «Газпром» і дасть змогу частково відновити його присутність у ЄС, використовуючи оманливе маскування під «партнерські» пропозиції. Водночас країни Європейського Союзу та окремі компанії, що виграли суди, ставлять під сумнів таку схему та наполягають на виконанні первинних зобов'язань, а також на припиненні політично мотивованих схем обходу санкцій. Водночас, транспортна інфраструктура для експорту газу в ЄС є обмеженою; «Північні потоки» й «Турецький потік» майже не працюють через політичні суперечки, а країни, такі як Польща, відкрито відмовляються від російського газу. Позитивний для Кремля сценарій полягає у здатності створити ілюзію повернення до співпраці, використовуючи такі «інструменти», як потенційний позов на мільярдні суми або політичний тиск на Україну, щоб зберегти транзит і отримати обіцяний транзитний збір. У той час як Європа продовжує імплементацію заборон на російський газ, Росія шукає шляхи залишитись важливим гравцем через непрямі й приховані механізми, тоді як питання війни в Україні залишається ключовим фактором у політичних розрахунках. Загалом, ця стратегія російських енергетичних структур доводить їхню неспроможність швидко адаптуватися та змінити свої підходи, а також демонструє їхню цілеспрямовану тактику збереження впливу та фінансових інтересів навіть у умовах санкцій та міжнародної ізоляції. Водночас, Україні та ЄС важливо залишатися пильними та відстоювати свої інтереси, не допуская використання енергетичних механізмів для політичного тиску та фінансової підтримки агресії.