Суперечності всередині соціал-демократії Німеччини загострилися: старі гвардійці проти нової політики щодо Росії
На з’їзді Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), який розпочався в п’ятницю у Берліні, розгорілося загострення внутрішніх протиріч між керівництвом партії та її традиційною «старою гвардією». Причиною цього стала дискусія щодо подальших кроків у військовій сфері та політики відносин із Росією напередодні та під час з’їзду. Лідер партії, міністр фінансів Ларс Клінгбайль, був змушений відповідати на різкі закиди й критики, що пролунали з різних сторін. Особливої гостроти ситуації надав впливовий голос історика Петер Брандта, сина колишнього канцлера Віллі Брандта, який разом із групою однодумців оприлюднив спільну заяву, у якій засудив посилення військових витрат і закликав повернутися до більш стриманої політики розрядки та співробітництва з Росією. Заява Брандта стала символом розколу у всередині політичної сили, адже в ній наголошувалося, що хоча зміцнення обороноздатності країни є важливим, воно повинно слугувати частиною ширшої стратегії деескалації конфлікту, а не перетворитися у нову гонку озброєнь. «Зміцнення оборони — це необхідно, але воно має здійснюватися у контексті пошуку діалогу і зусиль щодо розходження з війною, а не для її посилення», — зазначив Брандт у своєму коментарі. Він також підкреслив, що рішення Клінгбайля підтримувати значне зростання оборонного бюджету ухвалювалося без належної внутрішньопартійної дискусії, що викликало додатковий осуд і підкреслювало розбіжності у поглядах лідера та більшості членів партії. «Позиція багатьох членів нашої фракції і взагалі партії є набагато більш стриманою і орієнтованою на дипломатію», — підкреслював історик. У рамках урядової коаліції, де СДПН співпрацює з Християндемократською політичною силою під проводом Фрідріха Мерца, планується масштабне збільшення витрат на оборону до рівня 70% у 2029 році. Однак не всі шанувальники ідей незалежної зовнішньої політики підтримують цей крок. Багато з них сприймають його як відхилення від остполітики — східної дипломатії, яку розробляв і здійснював Віллі Брандт у 1970-х роках. Внутрішні дебати посилили результати голосування, за яким Клінгбайль отримав підтримку лише 65% делегатів — найнижчий рівень за останні роки для лідера СДПН. Це стало сигналом до серйозних перестановок і демонстрацією того, наскільки складно реформувати зовнішньополітичний курс. У своїх публічних виступах і статтях у 2022 році лідер партії визнавав, що «ми недооцінювали ситуацію в Росії», а внутрішні розбіжності все більше загострювалися. Саме тому його помічник — Рольф Мютценіх, якого напередодні змістили з посади голови парламентської фракції, — став співучасником публічного маніфесту. Чимало колег по списку були об’єднані прагненням підштовхнути партію до більш стриманої політики щодо Москви. Крім того, депутат Бундестагу Ральф Штегнер перебуває під пильним вогнем через свою поїздку в Азербайджан, де він зустрічався з російськими чиновниками, включно з особами, що перебувають під санкціями Євросоюзу. У відповідь політик стверджує, що його участь у таких переговорах не є підтримкою позиції Москви, а продовженням діалогу з усіма країнами для пошуку політичних рішень. Розкол у соціал-демократичній партії яскраво відображає глибокі поколіннєві розбіжності. За словами аналітиків, більшість її активу — це ветерани і прихильники ідей Віллі Брандта, які пам’ятають часи більш стриманої зовнішньої політики та співпраці із СРСР і Росією. Вони досі скептично ставляться до ідеї значного переозброєння та називають загрозу з боку Росії перебільшеною. Петер Брандт, наприклад, особисто не вірить у можливість масштабного російського нападу на НАТО, а також називає ідеї підвищення військових витрат до 5% ВВП «нерозумною». Відповідь з боку Клінгбайля не забарилася: він нагадав, що навіть Віллі Брандт, лауреат Нobелівської премії миру, керував урядом із військовим бюджетом понад 3,5% ВВП — тоді як сучасна динаміка вказує на зміну курсів у молодшого покоління. Молоді соціал-демократи все більше підтримують ідею переосмислення політики щодо Росії після повномасштабного вторгнення Києва, проте для лідера — боротьба з впливом старої гвардії та відтворення їхньої спадщини це лише початок багатомісячної і, можливо, тривалої боротьби за формування нового курсу. У цей час у Німеччині вперше з часів Другої світової війни розміщують бойову бригаду за кордоном через зростаючу загрозу з боку Росії, що свідчить про прагнення Берліна зміцнити свої оборонні позиції і не знову опинитися у ситуації, коли мілітарні питання залишаються другорядними.