Чи можливий повний перехід українців на українську мову: мовні нюанси та соціальні виклики
З початком масштабної агресії Росії проти України багато громадян країни зробили свідомий вибір — перейти з російської на українську мову у своєму повсякденному спілкуванні. Цей мовний зсув став не лише актом патріотизму, а й важливим елементом спротиву окупації та ідентифікації себе як нащадків незалежної України. Однак, крім бажання, українцям інколи бракує розуміння щодо правильності вживання окремих слів, особливо тих, що мають історичне чи лінгвістичне значення. Мовознавиця Ольга Васильєва у коментарі для видання «Главком» порушила питання відповідності українській мові слова «ізгой», яке активно використовувалось у російськомовній середовищі. Вона навела приклад, що цього слова нема у словнику Миколи Грінченка, проте воно фігурує у словниках Дмитра Кримського та Олександра Єфремова. Васильєва підкреслила, що не слід штучно шукати заміну для цього терміну у сучасній українській — оскільки словники Кримського і Єфремова є авторитетними джерелами, що містять сучасну та глибоку лексику. Вона додала, що поняття «вигнанець» чи «баніт» (обидва — досить близькі за значенням) мають свої нюанси і не є абсолютними синонімами, тому замінювати одне слово іншим без врахування контексту не слід. Соціальний та мовний контекст сучасної України наповнений кількома важливими проблемами. Вже давно поширилися лайфхаки, як російськомовним швидко перейти на українську мову. Однак, практика показує, що цей процес є далеко не безпроблемним. Хтось із українців активно прагне використовувати держмову у всіх сферах життя, але інші залишаються вірними російській у приватних спілкуваннях. Соціологічні дослідження фіксують, що багато громадян у період війни не лише перейшли на українську, а й свідомо дистанціювалися від російськомовної культури. Втім, психологічною особливістю є й прохолодна перспектива: деякі експерти передбачають, що з припинення активних бойових дій та змін у життєвому ритмі багато з них повернуться до звичних мовних моделей, повернувшись до російської у домашньому спілкуванні чи в приватних колах. Ще однією тенденцією є використання української мови переважно у публічних і офіційних сферах. Класичною проблемою є розмитість рамок: коли і де українська має бути обов'язковою, а коли дозволено вживати російську? Що ж стосується особистого мовного вибору, то у суспільстві точаться гарячі дискусії. Часто громадяни говорять державною лише у публічному просторі, тоді як у повсякденні залишаються вірними російській. Такий мовний перехід перетворився у складний процес — і не тільки для людей, які переживають перехідний період у власній мовній свідомості, а й для всієї країни. Про ці та інші аспекти мовної політики, соціальних та культурних викликів у прагненні до мовної ідентичності пише журналіст і фрілансер з Херсону Володимир Шишков у своїй статті «Перехідний вік мови» для видання ZN.UA. У ній він аналізує, як українці на різних етапах і в різних сферах життєдіяльності намагаються знайти баланс між традиціями, соціальним тиском і особистими переконаннями у питанні мови. Адже зміна мовної поведінки — це не лише лінгвістичний акт, а й глибока соціокультурна трансформація, що визначає відновлення української ідентичності у часи війни та після її завершення.