Майно на території “Конча-Заспи” переходить у приватні руки: мама Кізя володіє будинком митників
Мати колишнього заступника генерального прокурора Сергія Кізя, Ганна, нещодавно стала власницею будинку, розташованого на території відомчого реабілітаційного центру для митників у Конча-Заспі. Ця новина викликає неабиякий інтерес, адже дана земельна ділянка та будівля раніше перебували у власності профспілки працівників митних органів, але за цим, схоже, приховується ціла історія — з потенційними порушеннями та непрозорими схемами відчуження. Розслідування, проведене журналістами Bihus.Info, підтверджує, що Ганна Кізь придбала житло ще у 2021 році, і тепер воно належить їй. За інсайдерською інформацією, формально ця нерухомість перебувала у володінні Профспілки працівників митних органів, що виступає у ролі власника майна. Однак особа, яка фактично стала новою власницею, — Лариса Атреп’єва. Саме вона у 2013 році отримала цей будинок у власність у рамках мирової угоди, яка була укладена через неповернений Профспілкою борг, що тоді сягав мільйонів гривень. Це сталося у рамках розслідування, яке вело правоохоронне відомство під керівництвом Генеральної прокуратури України — але у підсумку справа, на жаль, так і залишилася нерозслідуваною і ніким не завершеною. Тепер цей будинок, виявляється, володіє саме Ганна Кізь — мама експрокурора і фігуранта багатьох корупційних розслідувань. Звісно, ця історія ставить під сумнів прозорість та легальність оформлення прав власності, адже раніше дії з відчуження цього майна були під пильним контролем правоохоронних органів. Варто нагадати, що сам Сергій Кізь, за даними джерел, у минулому теж користувався домоволодіннями на цій території. Зокрема, він у 2024 році викупив двоповерховий маєток площею понад 200 квадратних метрів, який раніше орендував, а у Колись ним володів колишній голова Державної фіскальної служби Роман Насіров. Проте питання не обмежується лише окремими будинками. В останні роки територія реабілітаційного центру для митників у Конча-Заспі стала справжнім «містечком» розкішних будівель. За інформацією журналістів, більшість з них уже продані, переважно колишнім топ-менеджерам митниці, їхнім родичам та впливовим особам з оточення колишніх високопосадовців. Серед нових власників — діти колишнього керівника київської регіональної митниці Геннадія Романенка, а також мати ексголови митниці часів режиму Віктора Януковича й колишнього віце-спікера Ігоря Калєтніка. Профспілка працівників митних органів пояснила, що рішення про продаж нерухомого майна було прийнято колегіальним шляхом ще у 2019 році. За їх словами, така міра була викликана бажанням позбавити організацію функцій з управління та утримання цієї нерухомості, що, зазначають у профспілці, не належить їй за статутом. Вони підкреслили, що ціна реалізації розраховувалася відповідно до незалежної оцінки та з урахуванням обов'язкових платежів, при цьому земля під об’єктами залишилася за профспілкою, що створює додаткові юридичні складнощі. Щодо фінансових результатів, то за останній рік Профспілка продала 21 будинок, отримавши за це понад 111 мільйонів гривень. У підсумку, середня вартість квадратного метра розраховується приблизно у 42 тисячі гривень, що свідчить про досить високий рівень цін і потенційно цікавий ринок нерухомості у цьому районі. Очевидно, що ця ситуація підкидає багато запитань щодо прозорості та легальності купівлі-продажу та зловживань під час відчуження майна, що належать державним або напівдержавним структурам. Водночас, серйозно позначаються потенційні конфлікти інтересів та питання про підстави, за якими майно міг отримати у власність чоловік з оточення високопосадовців, що, здавалося б, не має прямих стосунків з профспілкою чи державними інтересами. Згадуючи історію Сергія Кізя, можна зробити висновок, що його діяльність упродовж років була пов’язана із багатьма скандалами та витягами на поверхню непрозорих схем. Варто також зауважити, що його короткий заступницький період у Генеральній прокуратурі у 2019 році був відзначений низкою резонансних рішень, зокрема закриттям проваджень щодо впливових політиків, імовірних порушників законодавства й учасників тих чи інших корупційних схем. Отже, історія з нерухомістю у “Конча-Заспі” вкотре підкреслює важливість громадського контролю та необхідність прозорої системи юридичного оформлення власності на об'єкти, що перебувають у державній або напівдержавній власності. Можливо, ця ситуація стане приводом для додаткових розслідувань та початку важливих змін у сфері управління цим майном, аби запобігти можливим злочинам та конфліктам інтересів у майбутньому.