Президент Сербії Александар Вучич публічно заявив, що на саміті в Одесі не підписував декларацію, і цим, за його словами, «не зрадив Росію»
Ця заява пролунала наприкінці заходу, що зібрав представників кількох країн регіону, але відзначилася особливими політичними нотками в зв’язку із його позицією щодо України та Росії. За словами Вучича, він не мав наміру підтримувати декларацію, яку підписали інші учасники саміту «Україна – Південно-Східна Європа». Зазначимо, що українські медіа та офіційний Київ підкреслюють — саме сербський президент виявився єдиним, хто відмовився поставити свій підпис під документом. Під час спілкування з журналістами після завершення заходу Вучич підкреслив: «Я не зрадив Росію своїм візитом до Одеси, як намагаються тут і там стверджувати деякі сербські ЗМІ. За його твердженнями, він залишився «єдиним, хто не підписав» цю декларацію, оскільки інші учасники, за його словами, «готові приймати будь-які рішення», що в той чи інший спосіб спрямовані проти Росії. Президент Сербії акцентував, що його країна захищає власні інтереси та діє відповідно до принципів міжнародного права, керуючись суверенітетом та власною політичною позицією. Вучич наголосив, що він гордий за політичний курс Сербії, її незалежність і автономію, і пообіцяв і надалі діяти у цьому ж руслі. Важливо зауважити, що більшість учасників саміту підтримали суголосне засудження російської агресії проти України та закликали міжнародне співтовариство до посилення санкцій проти РФ. Самі ж організатори оприлюднили сьогодні офіційну декларацію, у якій наголошується, що війна Росії проти України засуджується «найрішучішим чином», і що учасники підтвердили свої прагнення до євроатлантичної інтеграції, зокрема підтримку кандидатських амбіцій України й інших держав регіону. Це був перший візит Вучича до України, що здебільшого сприймається як політичний жест, здатний посилити його внутрішню позицію і підкреслити незалежність Сербії у зовнішній політиці. Утім, його відмова підписати спільний документ під час саміту стала значущим сигналом для європейської спільноти і додатковим підтвердженням того, що невирішеність регіональних конфліктів і внутрішні політичні амбіції ще довго залишатимуться предметом гарячих дискусій.