Відмова Франції та Бельгії від підтримки плану Єврокомісії щодо енергетичної самостійності від Росії: глибокий аналіз політичних та економічних наслідків
У контексті жорстких геополітичних викликів, що постали перед Європейським Союзом у зв’язку з війною Росії проти України та загрозами енергетичної безпеки, держави-члени активно шукають шляхи зменшення залежності від російського газу. Проте, досі не всі країни підтримують єдину стратегію, а деякі свідомо йдуть на далекі відмови від російських енергоресурсів. Зокрема, Франція й Бельгія відкрито висловили свою незгоду з планами Єврокомісії щодо повного припинення імпорту російського газу, що викликало значне занепокоєння у політичних і економічних колах ЄС. Згідно з джерелами, оприлюдненими у виданні Politico та підтвердженими "Європейською правдою", ці дві країни вимагають від Брюсселя додаткових гарантій та детальніших оцінок можливих наслідків такого кроку. Вони наполягають не лише на більш глибокому аналізі економічних та юридичних аспектів, а й на пошуку альтернативних шляхів заміщення російського газу. Франція, яка є одним із найбільших імпортерів російського СПГ у Європі, вже активно реалізує стратегію диверсифікації енергоресурсів, зокрема, розвиваючи поставки сжиженого газу з Катара. Міністр енергетики Франції Марк Ферраччі у недавньому інтерв’ю підкреслив, що країна прагне до пошуку більш безпечних і стабільних джерел енергоресурсів, при цьому побоюючись юридичних ризиків та можливих судових позовів з російських структур, які можуть виникнути у разі розірвання контрактів. Згідно з даними, французька компанія TotalEnergies уклала контракт із російським "Новатеком" на постачання газу до 2032 року, а також є співвласником проєкту "Ямал" — одного з найбільших у світі СПГ-заводів у Сибіру. Бельгійський уряд, у свою чергу, має намір продовжувати отримувати та зберігати російський СПГ щонайменше до 2035 року, висловлюючи побоювання щодо можливих економічних наслідків та потребуючи детальних звітів з оцінкою впливу майбутніх заходів. Міністр енергетики Бельгії Матьє Біє натякнув, що перед тим, як погодитись на будь-які зміни, його країна наполягатиме на проведенні технічних консультацій та аналізу інфраструктурних можливостей — що свідчить про прагнення уникнути раптових втрат у енергетичному забезпеченні. Контрасти в позиціях Франції й Бельгії із однією сторони та Іспанії й Нідерландів — з іншої — відкрито демонструють розкол у Євросоюзі щодо енергетичної політики. Іспанія й Нідерланди та висловили свою підтримку плани повного припинення імпорту російського газу в межах стратегічного курсу на енергетичну незалежність. За підрахунками, у минулому році ці країни разом імпортували майже 17 мільйонів тонн російського СПГ, що становить близько 97% від усього постачання з РФ до Євросоюзу та більше половини світового експорту газу Москви. На їхньому рахунку — витрати понад 6 мільярдів євро на закупівлю російських енергоресурсів. Однак у той час як кілька держав виступають за швидкий перехід до альтернативних джерел енергії, інші країни, зокрема Угорщина і Словаччина, наполягають на збереженні існуючих маршрутів поставок, посилаючись на свою залежність від трубопровідного російського газу та нафти, що становлять їхню основну енергетичну базу. Вони такі дії аргументують необхідністю захисту національного суверенітету та енергетичної стабільності, що ускладнює ухвалення єдиного рішення на рівні Євросоюзу. Представники Європейської комісії наразі готують всебічний аналіз і документи, що міститимуть оцінку економічних та юридичних ризиків запровадження запланованих заходів. Це зумовлює необхідність у суворому всесоюзному підході до розробки нових енергетичних стратегій. При цьому, дорожня карта щодо повного припинення імпорту російського газу до кінця 2027 року та скорочення залежності від російської нафти викликає серйозні дебати в політичних колах, особливо з огляду на критику з боку таких країн, як Угорщина і Словаччина. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто назвав цей план атакою на суверенітет його країни, а прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо відкрито висловив незгоду із запропонованими заходами, наголошуючи, що їхня країна покладається на російські ресурси через трубопровідні маршрути. Ці внутрішні розбіжності у європейському політично-енергетичному просторі ще раз підтверджують, що процес диверсифікації та відмови від російської енергії є довгостроковою і складною задачею, яка вимагає балансування між економічною ефективністю, політичними інтересами і геостратегічними безпековими аспектами. У той час як деякі країни прагнуть максимально швидко зменшити залежність і зробити ставку на інноваційні та альтернативні джерела, інші залишаються прихильниками традиційної енергетичної моделі під контроль російських постачальників. Як результат, міжнародний та внутрішньоєвропейський дискурс щодо енергетичної незалежності стає дедалі складнішим. Політики й експерти вважають, що для досягнення стабільності та безпеки у майбутньому потрібно не тільки формулювати амбітні цілі, а й глибоко аналізувати усі можливі наслідки та ризики, враховуючи різноманітність позицій у ЄС і обставини на глобальній арені. Враховуючи динаміку ситуації, очевидно, що цей процес ще довго перебуватиме у стадії напруженої дискусії, яка визначатиме майбутнє європейської енергетичної політики у найближчі роки.