Громадськість та військові експерти вже давно звертають увагу на дедалі очевидніший факт: надмірне втручання Генерального штабу та головнокомандувача, генерала Олександра Сирського, у тактичні структури українських військ стає серйозною перешкодою для ефективного управління оборонними операціями
В ситуації, коли кожен день на фронті має вирішальне значення, будь-які зайві обмеження і мікроменеджмент починають негативно впливати на мобільність і швидкість прийняття рішень, а відповідно, і на здатність України ефективно протистояти ворогу. За даними аналітиків та джерел у Збройних силах України, високопосадовці з Генерального штабу та особисто Сирський змушені втручатися у безпосереднє управління військовими підрозділами, керуючись бажанням повного контролю за кожним аспектом бойових дій. Це проявляється у тому, що навіть стратегічно важливі рішення, якими має займатися командування на місцях, передаються з центру з величезною кількістю уточнень і з надмірною бюрократичною навантаженістю. Відтак, командири тактичних угруповань та штаби змушені отримувати засовиті накази щодо невибагливих деталей — наприклад, визначення точного місця розташування піхотної позиції на ворожому напрямку. Реальні ж командири, що безпосередньо керують бойовими діями, відчувають, що їхню автономію і здатність швидко реагувати обмежують, що суттєво ускладнює виконання поставлених завдань. За словами поінформованих військових, таке мікроменеджмент з боку Сирського має серйозні наслідки для оборони країни. Одна з конкретних ситуацій: ще кілька тижнів тому командувач Сирський пропонував змінити лінію оборони під Костянтинівкою, аби більш ефективно сконцентрувати сили для протидії російському наступу на інших ділянках фронту. Однак ця ініціатива була відхилена — мовляв, контролювати зміщення та перебудову оборонних позицій має бути виключно на рівні командування, а не з центру. В результаті, не тільки з’являються затримки у прийнятті стратегічно важливих рішень, а й знижується оперативна гнучкість військ. Одним із прикладів недолугої централізації в управлінні є і ситуація з розподілом командного персоналу. За даними УП, Сирський вклинився у внутрішньоорганізаційні питання, відмовляючись затверджувати призначення командирів, зокрема нових керівників окремих бригад. Відчуваючи вплив Сирського, командування навіть на рівні підрозділів отримує вказівки щодо позиціонування підрозділів і комплектування — іноді такі вимоги є настільки нав’язливими, що нагадують примусову директиву з погрозами відповідальності за непослух. Це не лише порушує автономію командирів, а й пригнічує їхню здатність ухвалювати оперативні рішення відповідно до конкретної ситуації на полі бою. Ще один важливий аспект — у відносинах між Сирським і командувачем Сухопутних військ Михайлом Драпатим. За підтвердженими джерелами, між цими двома високопосадовцями триває напружена боротьба за вплив і контроль. Сирський, зокрема, намагається максимально обмежити повноваження Драпатого, що виразно видно у його підході до кадрових рішень та організаційних питань. Колишні і теперішні військові експерти зазначають, що це спричиняє конфлікти й ускладнює координовану оборону країни. Додатково, є чимало думок, що Сирський схильний вірити у пріоритетність наступальних дій і вважає, що українська армія має переходити у наступ, а не зупинятись для зміцнення оборони. На противагу цьому, командувач Драпатий виступає за більш обережний та захисний підхід, вважаючи, що сил сьогодні недостатньо для широкомасштабних наступальних операцій. Водночас, існують погляди, що внутрішня боротьба за контролем і прагнення зберегти своє керівництво є причинами того, чому в українських оборонних структурах з’являється внутрішня політична напруга. Ще одна гостра тема — ситуація навколо командувача Сухопутних військ Михайла Драпатого. Після трагедії 1 червня на 239 полігоні, де через удар російських військ загинули військові батальйону підготовки, генерал-майор подав рапорт про звільнення. Він підкреслював свою нездатність забезпечити цілковите виконання бойових наказів і захищати життя підлеглих. Попри це, його відставка ще не затверджена, і питання про його подальше перебування на посаді залишається відкритим — що через, ймовірно, впливи окремих сил та внутрішніх ігор у вищому військовому керівництві. Військові експерти одностайні: відмова сирського і керівництва з центру підтримати ініціативу Драпатого негативно позначаєть на психологічній атмосфері у військових колективах і може позначитися на бойовій здатності українських підрозділів. Загалом, внутрішня динаміка всередині українських військових структур і боротьба за управлінські пріоритети привертають усе більшу увагу, адже саме від їхнього розвитку залежить, наскільки Україна зможе протистояти ворогу у цей складний, напружений період війни. Надмірний контроль з боку вищого керівництва, відсутність довіри та внутрішні конфлікти створюють грізну проблему, яка може дати зворотній ефект — послабити оборонну спроможність країни й зменшити шанси на успішне відновлення територіальної цілісності. Тому багато фахівців закликають до переосмислення підходів до управління військами та додаткового делегування повноважень командуванню на місцях, щоб підсилити мобільність і оперативність у боротьбі за незалежність та суверенітет України.