Журналісти та волонтери оприлюднили детальні дані щодо масштабів втрат російських військових під час війни проти України, встановивши особи понад 110 тисяч загиблих із Росії
Цей феномен стає особливо помітним через значні регіональні розбіжності, які віддзеркалюють соціально-економічний і демографічний контекст країни. Виявлено, що найбільше смертей зафіксовано серед мешканців територій із низьким рівнем добробуту, зокрема з регіонів Сибіру, таких як Тива, Бурятія та Республіка Алтай. Згідно з розслідуваннями, здійсненими спільно BBC та російським виданням "Медіазона", для кожних 10 тисяч чоловіків у цих регіонах кількість загиблих у війні сягала відповідно 120, 91 і 89 осіб. Натомість у Москві цей показник був у десятки разів меншим — лише три загиблі на ті ж 10 тисяч чоловіків. Така різниця, за словами демографів, суттєво зумовлена соціальною нерівністю та економічною несправедливістю: у бідних регіонах армія часто виступає не лише як захисна структура, а й як головний соціальний ліфт, що тимчасово дає можливість отримати заробіток або уникнути безробіття. Деталі досліджень дають зрозуміти, що серед загиблих у Тиві та Бурятії значна частина — це добровольці, які підписали контракти після 2022 року, або засуджені та завербовані у приватні військові компанії. Зокрема, у Тиві майже 25% загиблих — це засуджені або особи, залучені до військових формувань за контрактом незалежно від їх етнічної приналежності. Ще третина — це кадрові військові, з них більша половина — добровольці. У Алтаї 47% — це саме добровольці, які долучилися до армії вже після початку повномасштабної війни, тоді як у Бурятії ця частка сягає 34%. Крім того, кожен п’ятий загиблий у регіоні був мобілізований, що у два рази перевищує середній показник по країні. Паралельно з цим у Москві ситуація виглядає інакше — там більшість загиблих є кадровими військовими або добровольцями. Так, серед померлих у столиці 10% — це засуджені, 26% — добровольці, а 15% — мобілізовані. Водночас, у регіонах із високим рівнем бідності й низькими соціальними стандартами військова служба сприймається як можливість вирватися з бідності або знайти себе у складних умовах. Водночас, науковці застерігають: реальна кількість жертв суттєво перевищує офіційні дані, оскільки більшість тіл залишається на полі бою через небезпеку для евакуації безпілотників і постійних обстрілів. За підрахунками, на основі аналізу некрологів, повідомлень родин, архівних фотографій і місцевих ЗМІ, чисельність загиблих росіян може становити від 170 тисяч до понад 240 тисяч осіб. Додаючи до цих даних втрати проросійських сепаратистів із "ДНР" і "ЛНР", що оцінюються у 21-23 тисячі, загальна кількість жертв із проросійського фронту може сягати від 191 тисяч до 269 тисяч. Водночас, дослідники наголошують, що такі оцінки базуються на відкритих джерелах — повідомленнях керівників регіонів, місцевих адміністрацій, ЗМІ, а також родинних свідченнях і фотографіях похорон. Офіційні дані неповні, і справжні втрати, за різними оцінками, можуть бути значно вищими. Це підтверджує той факт, що частина тіл залишається на полі боя, що ускладнює можливість їх ідентифікації та документування. Особливу важливість має соціальне і географічне розподілення втрат: регіони, що знаходяться у найскрутнішому стані, включно з дотаційними територіями, демонструють найбільше бойові втрати, тоді як у центральній Росії, з високим рівнем доходу, кількість жертв істотно менша. Науковці і аналітики підкреслюють, що ключовий чинник тут — не етнічна приналежність, а соціально-економічне становище регіонів. Не свідома політика уряду щодо мобілізації національних меншин не відіграє вирішальної ролі у визначенні кількості загиблих, наголошують демографи. У регіонах із багатонаціональним населенням, таких як Татарстан, Дагестан або Башкортостан, рівень втрат залишається у два-три рази нижчим, ніж у Меншім регіонах із низьким рівнем життя. Це вкотре свідчить про те, що поширеність війни та її жертви визначають переважно соціальні чинники, а не етнічні особливості. Загалом, повідомлення про втрати демонструють глибоку кризу у соціальній структурі Росії, де війна стала каталізатором руйнування традиційних інститутів і загрозою для сталого розвитку. Втрати, ідентифіковані за допомогою відкритих джерел, дозволяють отримати уявлення про масштаб руйнації, яка зачепила регіони у найвідсталих та найбідніших частинах країни. За даними незалежних досліджень, істинна кількість жертв, можливо, складає майже третину або навіть половину від офіційних цифр, що свідчить про значну неповноту офіційної статистики у царині військових втрат.