У Росії відбулося несподіване й неоднозначне рішення — колишнього українського прем’єр-міністра Миколу Азарова було офіційно прийнято до складу Російської академії наук (РАН) у статусі академіка
Ця новина привернула увагу громадськості та наукової спільноти, викликавши багато запитань щодо порядку денного та мотивів російської еліти у галузі науки. За даними російського інформаційного ресурсу "Медуза", журналісти та аналітики звернули увагу на те, що Азаров, нині перебуваючи в Росії, має ступінь доктора геолого-мінералогічних наук і спеціалізується у галузі гірничих наук. Його кандидатуру підтримали майже 540 академіків — 527 голосами "за" проти 14, що висловили свої заперечення, і 15 утримались. Враховуючи масштаб підтримки, це свідчить про визначний рівень впливу та інтересу, який мають його прихильники у Науковій російській традиції. Однак важливо зауважити, що ця подія стала справжнім прецедентом для історії російської науки. Вперше в історії Російської академії наук представником став високопосадовець із нульовим Індексом Хірша — математичним показником, що характеризує цитованість та актуальність наукових праць дослідника. Зазвичай, члени академії — це особи з багаторічним внеском у наукову діяльність, високим індексом Хірша, публікаціями у престижних журналах. Випадок із Азаровим викликав обговорення щодо нових критеріїв і підходів до формування академічної спільноти. Ця новина на тлі останніх подій отримує особливу увагу через політичний контекст. Наприкінці травня активісти та експерти наголошували на тому, що T-invariant, український науковий ресурс, повідомив про те, що двох кандидатів у члени-кореспонденти РАН — Олену Березович і Федора Успенського — не затвердили, оскільки вони три роки тому підписали лист проти російського вторгнення в Україну. Це підкреслює зростаючу поляризацію та політичну змінюваність у українській та світовій науці, натякаючи на те, що політичні позиції та лояльність відіграють важливу роль у визначенні кар’єрних перспектив. Ще однією важливою деталлю є рішення Національної академії наук України у червні 2022 року щодо виключення Миколи Азарова зі складу української наукової спільноти. Тоді نазову підтримку агресії Росії проти України було кваліфіковано як негативний чинник, що не дозволяє йому залишатися в українській науковій еліті. Відтоді Азаров перебуває поза межами українського наукового простору, що в контексті його недавнього входження до російської академії викликає великі запитання щодо лінії, яку обрала його кар’єра та яку підтримує тепер російська академічна система. Поява Азарова у російській академічній структурі з ознаками "нульового" впливу стала предметом гарячих обговорень, здебільшого з огляду на те, що його обрання відкриває нову сторінку у взаєминах російського та українського наукових корпусів, підпорядкованих політичним мотивам. Це підкреслює зміни у підходах до формування наукової еліти, що дедалі більше перетинаються з політикою та геополітичними інтересами обох країн. Загалом, цей випадок є яскравим свідченням того, як сучасна політика і наука переплітаються у світі, де кордони та ідеології більше не розділяють окремі сфери діяльності. Всі ці події залишають багато питань щодо майбутнього незалежної української науки і ролі іноземних та російських інституцій у її розвитку.