Російська сторона офіційно оголосила склад делегації, яка вирушить до Туреччини для участі у запланованих перемовинах з українською стороною
Однак головного актора — президента Володимира Путіна — серед учасників переговорного процесу не буде. Це стало несподіванкою для аналітиків і повідомленням, яке підкреслює зміну формату та підходів з російського боку до дипломатичних контактів щодо українського врегулювання. Згідно з офіційними даними, затвердженими прес-службою Кремля у пізній вечір 14 травня, у складі делегації на переговори у Туреччині не значиться безпосередньо президент Росії, що може свідчити про зміну статусу або стратегічного підходу Москви до цих переговорів. У зв’язку з цим експерти все частіше зауважують про новий етап у дипломатичних стосунках Росії та України, який, ймовірно, передбачає більш опосередкований підхід. Очолити делегацію було доручено Володимиру Мединському, помічнику Путіна, який має довгу історію роботи в російському політичному та адміністративному полі та виконує роль ключового радника президента у питаннях внутрішньої та зовнішньої політики. Посади інших учасників делегації підтверджують її високий статус: до неї увійшли Михайло Галузін — заступник міністра закордонних справ РФ, відповідальний за дипломатичні контакти на найвищому рівні; Ігор Костюков — начальник Головного управління Генштабу Збройних сил Росії, який безпосередньо відповідає за військовий аспект переговорів; та Олександр Фомін — заступник міністра оборони. Усі вони мають вагомий досвід іAVE вплив у корпоративних і військових структурах РФ. До складу делегації також увійдуть представники інших відомств, що свідчить про серйозність підготовки та широке коло інтересів російської сторони до цього дипломатичного процесу. Тепер головне питання — яку роль відіграватиме цієї разу Москва у переговорному процесі, чи зробить вона ставку на дипломатію та стриманість, і як це вплине на майбутній хід конфлікту. Зважаючи на те, що Путін особисто не бере участі у цьому поїздці, фактичний рівень та характер переговорів може змінитися: від безпосереднього лідерського впливу — до більш дистанційної ролі представників, які виконують команду вищого начальства. Це може бути наслідком політичних та дипломатичних факторів, зокрема, змін у внутрішньому дискурсі та міжнародних відносинах, а також стратегічного прагнення Москви демонструвати спільну волю, делегуючи частину переговорницьких функцій своїм підлеглим. Тим часом у Туреччині з урахуванням міжнародної уваги готуються до проведення переговорів, які можуть стати ключовою віхою у конфлікті, що триває. Важливою буде реакція України та інших учасників — як офіційних, так і опозиційних, на цю нову дипломатичну конфігурацію та на зміну формату відсутності Путіна у списку учасників. За словами аналітиків, це може вказувати й на прагнення Росії зберегти обличчя на міжнародній арені та уникнути прямої відповідальності за наслідки, водночас прагнучи зберегти свої стратегічні позиції та здобути нові дипломатичні можливості. Такий сценарій також викликає питання щодо майбутніх перемовин та їх потенційного результату, адже відсутність голови Кремля у делегації стає новим сигналом для всіх учасників — тактика дистанційного керівництва замінює особисту участь високого рівня. Отже, події навколо перекроювки переговорних форматів і «відсутності Путіна» у цьому процесі однозначно вказують на новий рівень складності дипломатичного процесу, що відкриває багато питань для української сторони і міжнародної спільноти в цілому. Очевидно, що майбутні переговори у Туреччині стануть вагомим тестом для російської дипломатії та її здатності до компромісів чи заохочення нових прорахунків у відносинах України та Росії.