У період своєї передвиборної активності та у перші місяці президентства Дональд Трамп і його команда виявили неабиякий інтерес до радикальних змін у системі міграційної політики США
Згідно з інформацією американських ЗМІ, зокрема видання The Washington Post, адміністрація колишнього президента досягла коридорів українського уряду з досить неоднозначною пропозицією: приймати на території України депортованих із США громадян третіх країн, що викликало неабиякий резонанс та обговорення в дипломатичних колах. Дані з джерел, що мають доступ до внутрішніх документів Білого дому, свідчать, що наприкінці січня 2020 року американський високопосадовець передав українським колегам так звану "плану пропозицію". Вона передбачала розміщення депортованих зі США нелегальних іммігрантів, які не є громадянами України, на українській території. Хоча країна у цей час перебувала у стані війни, а її економіка та інфраструктура зазнавали значних труднощів у зв’язку з воєнною агресією Росії, Вашингтон наполягав на тому, що Україна має виявити "готовність до співпраці" у справі імміграційних питань. Відповідно до отриманих документів, українська сторона отримала цю пропозицію наприкінці січня, але на даний момент невідомо, чи була вона офіційно прийнята, або чи отримала Київ будь-яку відповідь. Відомо лише, що український дипломат поінформував посольство США про намір дати офіційну відповідь після формулювання позиції уряду. Інсайдери, близькі до дипломатичних колів, зауважили, що питання про можливий прийом депортованих досі не обговорювалося на найвищому рівні. Деякі джерела підкреслювали, що офіційних політичних вимог з боку США щодо прийому депортованих українських громадян не висувалося, тому ця ініціатива залишається на рівні приватних пропозицій та дипломатичних переписок. Ще однією важливою складовою цілого "міграційного плану" адміністрації Трампа стала політика у напрямку активізації депортаційних процесів із США. У рамках цієї стратегії було вже укладено угоди з кількома країнами Латинської Америки, такими як Мексика, Сальвадор, Коста-Ріка й Панама, які погодилися приймати нелегальних мігрантів, депортованих із США, попри те, що ці країни не є їхніми громадянами. Актуальні дані також свідчать, що тодішня адміністрація розглядає можливість скасування тимчасового правового статусу для орієнтовно 240 тисяч українців, які виїхали до США після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це означає, що багато з них можуть опинитися на межі депортації, що викликало неабияке занепокоєння української діаспори і дипломатичних колів у Києві. Сам Дональд Трамп у той час, позначаючи свою послідовну критики політики відкритих дверей, заявляв, що його країні необхідне "сміливе правосуддя" для побудови "жорсткої і ефективної імміграційної системи". На мітингу в місті Мічиган, присвяченому 100 днем своєї президентської каденції, він розхвалював нинішній курс, а також обіцяв кардинальні зміни у внутрішній політиці США. Трамп натякав на "найглибші реформи за останні сто років" і про жорстку політику щодо Китаю, включаючи тарифні обмеження та імміграційні заходи, що, за його словами, надають новий рівень безпеки та контролю. За даними проєкту журналістських розслідувань, адміністрація Трампа розробила масштабний план депортацій, що, за зібраними даними, мав би охопити близько мільйона осіб протягом року. Це стала частиною амбіційної стратегії з відновлення контролю за ситуацією на кордонах та скорочення нелегальної міграції, яка викликала гостру критику з боку правозахисних організацій та міжнародної спільноти. Однак ці плани не лишилися тільки на папері – їх реалізація могла суттєво вплинути на ситуацію з міграцією як у США, так і за їхніми межами, викликаючи велику кількість дискусій щодо гуманітарних наслідків та міжнародної відповідальності. Отже, пропозиція американської влади щодо України, попри те, що наразі залишається без відповіді або ж з обережною відмовою українського уряду, яскраво демонструє особливості внутрішньої та зовнішньої політики США у період президентства Трампа. Це також вкладається у ширший контекст дискусій щодо міграційної реформи, безпеки держав та міжнародної співпраці у питаннях вигнання нелегалів. Такий розвиток подій став ще одним свідченням непростого дипломатичного балансу країни, яка намагається балансувати між внутрішніми інтересами та міжнародними зобов’язаннями, одночасно відповідаючи на виклики сучасного глобального світу.