Від “угоди про надра” між Україною та США, ймовірно, не чекати значного фінансового зиску ще щонайменше десять років, попереджають аналітики та експерти галузі
Й хоча офіційні заяви щодо підписання цієї документації підкреслюють її політичне та стратегічне значення для обох країн, реальні перспективи отримати прибутки будуть відчутними, мабуть, значно пізніше. Оцінки фахівців з галузі природних ресурсів переконують, що у країнах з розвиненою гірничою індустрією, таких як Канада або Австралія, реалізація проектів добування корисних копалин зазвичай займає від 10 до 20 років. В Україні ж цей період, враховуючи сучасні виклики, може розтягнутися значно довше. Головною проблемою залишається руйнування інфраструктури через тривалу повномасштабну війну. Енергетична, транспортна та логістична системи країни зазнали значних пошкоджень, що ускладнює початок та розвиток будь-яких гірничих робіт. Водночас, більшість родовищ залишаються недостатньо дослідженими — відсутність повної геологічної розвідки ускладнює оцінку їхньої економічної вигідності. У цій ситуації потенційним інвесторам важко обґрунтувати інвестиції у країну, яка активно перебуває у стані війни та нестабільності. “Якщо хтось уявляє собі, що всі українські корисні копалини раптом почнуть масово експортуватися вже через кілька років, то це – ілюзія. Реальність така, що інвестори будуть обережними та шукатимуть гідні альтернативи у країнах, де безпека та стабільність значно вищі”, – констатує Адам Вебб, керівник відділу мінералів у міжнародній консалтинговій компанії Benchmark Minerals Intelligence. Він додає, що ще однією суттєвою перешкодою для розробки українських родовищ є їхня розміщеність у зонах окупації. Деякі перспективні та, теоретично, прибуткові родовища перебувають на територіях, контрольованих Росією, і угода, підписана між Україною та США, не містить чітких гарантій безпеки для інвесторів та працюючих там компаній. Водночас, у Вашингтоні заявляють, що американські інтереси допоможуть стримувати російську агресію і захистити ці стратегічні ресурси. За офіційною інформацією Міністерства фінансів України, у 2024 році держава отримала близько 47,7 мільярда гривень (майже 1 мільярд доларів) у вигляді роялті та платежів за використання природних ресурсів. Однак реальні можливості заробітку від нових угод у цій сфері залишаються під питанням. Новий спільний фонд, створений із США у рамках цієї домовленості, буде акумулювати кошти лише з ліцензій, видачі яких регулює новий підхід. Історичні темпи отримання ліцензій у країні з 2012 по 2020 роки не дають оптимізму: за цей період було видано приблизно 20 ліцензій на нафту і газ, одну на графіт, одну — на золото, дві — на марганець і одну — на мідь. Передісторія цієї домовленості з США розпочалася в ніч на 1 травня, коли після завершення сотого дня президентства Дональда Трампа, Україна та Сполучені Штати підписали “угоду про надра”. Того ж дня Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію цієї угоди. Передбачалося, що за її умовами у країні буде створено “Американсько-Український інвестиційний фонд відбудови”, який, за словами віцепрем’єрки Юлії Свириденко, уже через кілька місяців після ратифікації зможе почати свою роботу і залучати інвестиції у сферу здобичі стратегічно важливих копалин. Зважаючи на всі ризики та невизначеності, основні питання залишаються відкритими. Чи зможе Україна у нинішніх умовах залучити достатньо інвестицій для повноцінної розробки родовищ? Як швидко зможуть бути відновлені зруйновані об'єкти інфраструктури? І головне — чи зможе країна забезпечити безпечний доступ до своїх ресурсів у регіонах, що перебувають під окупацією? Від швидкості вирішення цих питань залежить, коли саме українська гірнича галузь зможе почати давати реальні гроші у бюджет і забезпечити країну ресурсами для майбутнього розвитку.