Зміни у дипломатичних та політичних підходах диктатора: роль Макрона і Стармера у переконанні Трампа щодо Путіна
У несподіваному повороті американська політика щодо Росії зазнала суттєвих змін. За повідомленнями видання Politico, саме французький президент Еммануель Макрон і британський прем’єр Кіра Стармер виступили каталізатором для того, щоб президент США Дональд Трамп перестав ігнорувати чи зменшувати увагу до особистості Володимира Путіна. Це стало результатом тривалих, непублічних дипломатичних заходів, які тривали кілька місяців і були спрямовані на зміну риторики та позиції американського керівника щодо російського лідера. За інформацією джерел, які побажали лишитися анонімними й мають представництво у європейських урядах, крок Трампа з зміненою риторикою став наслідком скоординованих зусиль урядів Великої Британії та Франції, які наполегливо переконували американського колегу зменшити тиск на українського президента Володимира Зеленського й водночас посилити увагу саме на Путіна. Це був непростий дипломатичний процес, однак саме аргумент про те, що російський лідер нібито виставляє його дурнем через публічну критику й неповагу, відіграв вирішальну роль у переконанні Трампа змінити свої підходи. Згідно з джерелами, під час консультацій у Лондоні та Парижі зусилля з переконання президента США координували радник з національної безпеки Великої Британії Джонатан Пауелл і міністр оборони Джон Гілі. Вони тісно співпрацювали з британським послом у США Марком Бернеттом. Міністр закордонних справ Британії Девід Леммі повідомив, що лише у поточному році він провів 13 розмов із державним секретарем США Марком Рубіо у рамках цієї дипломатичної кампанії. Так само Стармер і Трамп мали “майже” стільки ж бесід, підкреслюючи важливість цієї лінії комунікацій. Лондон і Париж одностайно зазначали, що Путін демонструє неповагу до США і Зеленського, систематично порушуючи досягнуті домовленості та перемир'я, які він сам і оголошував. А головною увагою для європейських дипломатів був людський фактор: Трамп, виявляється, особливо чутливо реагує на людські жертви, що робить йому ще більш очевидним те, що Росія під керівництвом Путіна не заслуговує на довіру. Коли відомі європейські дипломати і аналітики оцінювали цю ситуацію, вони наголошували, що після місяців мовчазної або «м’якої» політики Трамп почав усвідомлювати цю нісенітницю, у якій використання Путіним його особистої неуважності до певних аспектів майже стала безпосередньою загрозою. Зокрема, неназваний французький дипломат стверджував, що саме стратегія Макрона і Стармера полягає у тому, щоб донести до американського лідера думку: довіряти Путіну не можна, адже він не лише ігнорує інтереси США, але й активно використовує цю нерішучість у своїх інтересах, що може мати руйнівні наслідки для глобальної безпеки. Оцінюючи цю дипломатичну роботу, аналітики попереджали про можливий ризик, що змінена політика Трампа може бути тимчасовою і швидко змінитися — особливо у контексті загострення внутрішньополітичної ситуації у США. Старший аналітик американського аналітичного центру Brookings Institution Стівен Пайфер зауважив, що у Трампа раніше була «сліпа зона» щодо Путіна — несприйняття його натисків і ігнорування запитів США. Водночас, останні висловлювання президента у соцмережах натякали на те, що Трамп почав усвідомлювати, що Кремль і російські інтереси зловживають його довірою й використовують ситуацію у власних цілях. Отже, хоча дипломатична кампанія, започаткована на рівні Європи, вже дала певний результат у зміні курсу у Вашингтоні, актуальним залишається питання — як довго ця стратегія працюватиме і чи зможе вона змінити фундаментальні підходи до зовнішньої політики США щодо Росії в цілому. Водночас слід не забувати, що політика понад усе — і кожен крок у сторону посилення або послаблення санкцій, довіри чи недовіри може мати далекосяжні наслідки як для України, так і для світової безпеки загалом.