Голод, ізоляція і зірваний обмін: трагічна доля української журналістки Вікторії Рощиної у російському СІЗО
Минулого року українська журналістка Вікторія Рощина стала жертвою російської політики репресій, а її доля й досі перебуває під питанням. Деталі її перебування у таганрозькому слідчому ізоляторі №2 — історія зрадницької ізоляції, знущань і незгоди з долею, яку навмисно нав’язала їй російська влада. Журналісти та офіційні джерела розкривають все нові й нові аспекти тяжкого полону, що триває вже понад рік. Це історія не лише про окрему людину, а й про масові зусилля російської системи збереження репресивного режиму й дискредитації українських громадян. Згідно з отриманими даними, наприкінці січня 2024 року Вікторію разом із іншими українськими полоненими переправили до ізолятора у Таганрозі. Батько журналістки, Володимир Рощин, не залишився осторонь та звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста, закликаючи домогтися доступу до своєї дочки. Однак отримати офіційне підтвердження її місцеперебування та стану справ їм не вдалося. Відомо, що міжнародна гуманітарна організація підтвердила факт перебування українки у російському СІЗО, але не мала можливості побачити її особисто через обмежений доступ. Через кілька місяців, у травні 2024 року, один із звільнених українців-полонених повідомив у пресу, що візуально впізнав Вікторію у тюремних коридорах Таганрозького ізолятора. За його словами, стан її здоров’я був критичним — вона виглядала дуже виснаженою, а її тіло вже не витримувало тривалого голоду і знущань. Відомо, що харчування в ізоляторі було дуже примітивним — її годували гнилою картоплею, чим спричинили стрімке погіршення фізичного стану, що зривалися у надмірне зниження ваги та появу патологічних симптомів. Свідки повідомляли, що у відповідь на фізичне виснаження в камерах почалися активні заходи для примусового годування. Охоронці вживали значних зусиль, щоб змусити Рощину їсти, але боротьба з нею була безуспішною. У серпні 2024 року, за словами батька, Вікторію було терміново госпіталізовано — вона перед цим пережила критичне виснаження й зневоднення. Після лікування, яке тривало кілька днів, її повернули до ізолятора в Таганрозі, але вже не в загальну камеру — її перевели до одиночної. Це означало новий рівень ізоляції і психологічного тиску. Що стосується сучасної ситуації, один з колишніх ув’язнених зазначив, що на момент повернення з лікарні у Вікторії був поставлений катетер, і їй почали підготовлювати спеціальне харчування, пристосоване до її фізичного стану. Адміністрація тюремних установ прагнула контролювати кожен її крок, запитуючи у інших в’язнів, яку саме їжу вона має отримувати. Це свідчить про намагання з боку російських чиновників контролювати стан здоров’я журналістки, водночас залишаючи її фактично у ізоляції й позбавляючи можливості самостійно боротися за виживання. Якийсь час здавалося, що ситуація може змінитись — у серпні 2024 року батько Вікторії отримав телефонний дзвінок з її боку. У розмові донька повідомила, що її ще тримають у злітному режимі, а українська сторона нібито домовилася про її звільнення у рамках майбутнього обміну. За його словами, вона просила їй припинити голодування й погодитися на обіцянку звільнення, що вона й зробила. Однак, незважаючи на всі зафіксовані зусилля, плановий обмін так і не був реалізований — російська сторона так і залишила Вікторію у своїх руках. 8 вересня 2024 року — у день запланованого обміну — з камери вивели Вікторію для підготовки до повернення. За свідченнями одного з очевидців, та сама українка була доставлена до виходу з слідчого ізолятора, але раптом, без попередження, її повернули назад. Водночас, інформатор повідомив, що вона спробувала допомогти працівникам зрозуміти ситуацію і зійти з похилого місця за допомогою іншої ув’язненої. Спостерігачі побачили, як її виводили з камери, але незабаром з’явився охоронець і повідомив, що вона не потрапила на обмін. За його словами, причина — у її особистій відповідальності за неспівпадіння з планами. Ця історія додатково підкреслює, наскільки складною й драматичною є доля Вікторії Рощиної — людини, яка пішла на ризик і виступила на захист прав інших, а тепер залишається у російському полоні з невідомим майбутнім. Її історія — драматичне нагадування про те, наскільки безжальною й безправною стала ситуація з українськими громадянами, затриманими та полоненими Росією. Підсумовуючи, можна сказати, що справжній стан Вікторії Рощиної та її доля залишаються невідомими, а її перебування у російському СІЗО — яскравий приклад системної несправедливості і знущань. Незалежні експерти та родина наполегливо вимагають доступу до неї, щоб з’ясувати її нинішній стан і зосередитися на тому, щоб якомога швидше повернути її додому. Ця трагічна історія триває, і весь світ спостерігає за її розвитком.