Між Сполученими Штатами та Україною виникають глибокі розбіжності щодо умов майбутнього мирного врегулювання конфлікту з Росією, що ставить під сумнів реальність швидкого підписання угоди
За інформацією американського телеканалу CNN, ключовими пунктами цієї напруги є питання гарантій безпеки для України та офіційної позиції США щодо статусу анексованого Росією Криму. Джерела, близькі до українського уряду і ознайомлені з обома варіантами можливого документа, що регламентуватиме умови припинення війни, повідомляють, що Київ наполягає на цілковитій підтримці й гарантіях з боку не лише європейських партнерів, а й США. Ukraina прагне забезпечити свою безпеку через чіткі гарантії, здатні запобігти новим агресіям та вторгненням у майбутньому, і вважає, що безпосередньо США мають відігравати важливу роль у цьому процесі. За словами джерела, американський початковий варіант, який з’явився як частина дипломатичних перемовин, передбачав, що основні гарантії для України надаватимуться виключно Європою — зокрема, через НАТО та інші західні інститути. Однак Київ наполягає на тому, що безпекова підтримка має бути більш глобальною і включати пряму участь Сполучених Штатів, зважаючи на стрімку ескалацію конфлікту. Ще однією точкою розбіжності є питання статусу Криму. Офіційна українська позиція категорично проти визнання контролю Москви у цій частині України як легітимного, і вимагає скасування будь-яких затверджень щодо його статусу без попереднього повернення території під український суверенітет. Водночас Вашингтон висловив готовність розглянути можливість визнання контролю Росії над Кримом у рамках окремих дипломатичних переговорів, однак ця ідея є абсолютно неприйнятною для Києва. Україна також наполягає, що після укладення будь-якої угоди усі захоплені території, включаючи країну, що була зайнята з моменту початку московського наступу у лютому 2022 року, мають бути повернуті під український контроль. Відповідно, одним із ключових елементів українського контексту є пропозиція, яку підтримали Франція, Велика Британія та Німеччина — заснована на умові безумовного і першочергового припинення вогню з обох боків. Згідно з цим планом, Україна погодилася на такі умови: зняття санкцій з Росії, запроваджених ще з 2014 року, після реалізації мирного плану; відмову від швидкого вступу до НАТО; замороження лінії фронту та повернення контролю над територією, зокрема, навколо Запорізької АЕС. Це, однак, значною мірою відрізняється від початкових пропозицій США, і викликає дискусії серед українських посадовців щодо перспектив продовження переговорів. Україна робить важливі кроки у напрямку переговорного процесу, проте залишаються питання, що викликають серйозний протест. Деякі аналітики і посадовці наголошують, що можливість обговорення територіальних поступок може спричинити внутрішнє несприйняття і навіть критичну реакцію в українському суспільстві. Більше того, в контексті дипломатичних розмов з’явилися повідомлення про те, що американська адміністрація Трампа передала Києву односторінковий документ з пропозиціями щодо врегулювання ситуації в Україні, який був представлений як фінальний варіант договору. Згідно з цим документом, США готові припинити свою незмінну підтримку і визнати контроль Росії над Кримом, а також послабити санкції проти Москви, що викликало обґрунтовану заклопотаність у українських дипломатів. Заяви українського президента Володимира Зеленського, зроблені 25 квітня, чітко відображають потребу у сильних гарантіях безпеки з боку США — рівних тим, що мають ізраїльтяни: у збройних силах, на суші, у повітрі і на морі. Він підкреслив: Україні потрібна така сама гарантія оборони, яка дозволила б їй ефективно захищатися від можливих нових агресій. Раніше повідомлялося, що адміністрація Трампа нібито передала Україні документ, в якому пропонуються різні сценарії врегулювання конфлікту — зокрема, концепція про визнання контролю Росії над Кримом та послаблення санкцій. Втім, український президент наголосив, що ця пропозиція викликала додаткові дискусії і, можливо, змінила початкові дипломатичні ходи США. Тож, перед українською владою стоїть непросте завдання — балансувати між прагненнями до мирного врегулювання і необхідністю захисту національних інтересів у складних міжнародних умовах.